Постанова № 68478986, 23.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2017 р. Справа№ 910/24419/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика»

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017

у справі № 910/24419/16 (суддя Цюкало Ю.В. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

про виселення та стягнення грошових коштів

за участю представників:

від позивача: представник Кравчук А.С. (довіреність б/н від 27.12.2016);

від відповідача: представник Романчук Д.М. (довіреність б/н від 14.08.2017);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: представник Тарасенко В.В. (довіреність №19/3-02/193 від 14.11.2016),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (надалі - ТОВ «ТЛК «Арктика») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика» (надалі - ТОВ «Укрлогістика») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (надалі - ПАТ «Державний ощадний банк України») про виселення відповідача з об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А, в комплексі «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв.м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв.м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв.м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв.м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв.м, а також стягнення грошових коштів за безпідставне використання майна у розмірі 1 (одна) грн.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем в порядку статті 22 ГПК України були подані заяви про зміну підстав позову, про збільшення позовних вимог та про уточнення позовних вимог, які прийняті судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 у справі №910/24419/16 позовні вимоги ТОВ «ТЛК «Арктика» задоволено повністю, зобов'язано ТОВ «Укрлогістика» повернути ТОВ «ТЛК «Арктика» холодильні камери, що розташовані за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А, в комплексі «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв.м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв.м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв.м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв.м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв.м, а також стягнуто грошові кошти у розмірі 1 465 303,45 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції, ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

ТОВ «Укрлогістика» також звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017 прийнято до провадження, спільного розгляду апеляційні скарги ПАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Укрлогістика», призначено останні до розгляду в судове засідання на 17.05.2017.

У судовому засіданні 17.05.2017 у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 31.05.2017.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційні скарги, в якому просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 задоволено клопотання ТОВ «ТЛК «Арктика» та ТОВ «Укрлогістика» про зупинення провадження у справі, зупинено апеляційне провадження у справі №910/24419/16 до вирішення справи №910/19198/16 за позовом ТОВ «Біпродукт» до ТОВ «ТЛК «Арктика», ТОВ «Нагваль-Фіш», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ТОВ «Укрлогістика» про визнання договору недійсним та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ «ТЛК «Арктика» до ТОВ «Нагваль-Фіш» треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача (ТОВ «ТЛК «Арктика») - ТОВ «Укрлогістика», ТОВ «Біпродукт» про визнання недійсним договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017 на підставі ч. 3 ст. 79 ГПК України апеляційне провадження у справі №910/24419/16 поновлено, розгляд справи призначено на 16.08.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 задоволено клопотання відповідача за первісним позовом про продовження строку розгляду спору, строк розгляду справи №910/24419/16 продовжено на 15 днів.

У судовому засіданні 16.08.2017 у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 23.08.2017.

У судовому засіданні 23.08.2017 колегією суддів поставлено на обговорення подане третьою особою клопотання про припинення провадження у справі, мотивоване припиненням існування предмета спору у зв'язку з реєстрацією 24.05.2017 права власності на спірне майно за ПАТ «Державний ощадний банк України».

Вислухавши думку представників учасників судового процесу щодо поданого клопотання, колегія суддів після виходу з нарадчої кімнати оголосила про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» приписи ст. 80 ГПК застосовуються і в судах апеляційної та касаційної інстанцій (в останній - з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, передбачених статтею 111-7 ГПК) щодо розгляду відповідно апеляційних і касаційних скарг.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Як роз'яснено у п. 4.4 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

На переконання колегії суддів, підстави для припинення провадження відсутні, оскільки право власності на об'єкти нерухомості, які є предметом спору у даній справі не є безспірним, що підтверджується, зокрема, судовими рішеннями у справі №910/11969/16, згідно яких визнано недійсним іпотечний договір №876/31/1-3, укладений 04.11.2014 між ПАТ «Державний ощадний банк» та ТОВ «ТЛК «Арктика» (а.с. 189-203 т. 2).

У судовому засіданні 23.08.2017 представники скаржників підтримали доводи апеляційних скарг, просили їх задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 у справі №910/24419/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача проти вимог апеляційних скарг заперечив, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в їх задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

23.08.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення з позовом до суду ТОВ «ТЛК «Арктика» було власником нерухомого майна, а саме: «Рибного ярмарку та комплексу по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а, та складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв.м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв.м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв.м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв.м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв.м, що підтверджується Свідоцтвом на право власності на нерухоме майно та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 117-122, т. 1).

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що враховуючи відсутність між сторонами дійсного договору, який би підтверджував існування правових підстав у ТОВ «Укрлогістика» на користування належним ТОВ «ТЛК «Арктика» нерухомим майном, відповідач зобов'язаний його повернути, а тому на підставі ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України просив суд виселити ТОВ «Укрлогістика» з вищевказаних об'єктів нерухомості та стягнути з останнього грошові кошти за безпідставне використання майна у розмірі 1 (одна) грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що до початку розгляду справи по суті позивачем були подані заяви про зміну підстав позову, про збільшення позовних вимог та про уточнення позовних вимог, які були прийняті місцевим господарським судом до розгляду і з урахуванням яких суд прийняв рішення у справі.

В апеляційних скаргах відповідач та третя особа наголошують на тому, що при прийнятті до розгляду вказаних заяв позивача місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, оскільки згідно вказаних заяв позивачем було одночасно змінено предмет і підстави позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з даними доводами апелянтів, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Як вбачається зі змісту позовних вимог у первісній редакції, позивач просив суд прийняти рішення, яким:

1) виселити ТОВ «Укрлогістика» з об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А, в комплексі «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв.м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв.м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв.м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв.м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв.м;

2) стягнути з ТОВ «Укрлогістика» на користь ТОВ «ТЛК «Арктика» грошові кошти за безпідставне використання майна у розмірі 1,00 грн.

При цьому, позивач як на підставу заявлених позовних вимог посилається на відсутність між сторонами дійсного договору, який би підтверджував існування правових підстав у ТОВ «Укрлогістика» користуватися належним ТОВ «ТЛК «Арктика» нерухомим майном. А тому, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, просив виселити відповідача зі спірного нерухомого майна, на підставі ст. 1214 Цивільного кодексу України, - стягнути з відповідача отримані за рахунок безпідставного використання майна доходи.

Водночас, як на підставу заявлених позовних вимог у редакції заяви про зміну підстав позову від 22.02.2017 позивач посилається на порушення ТОВ «Укрлогістика» взятих на себе зобов'язань за договором оренди холодильних камер №25/12/14-1 від 25.12.2014 по сплаті орендної плати, що в силу приписів ст.ст. 530, 651, 762, 782, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 188, 285, 291 Господарського кодексу України свідчить про наявність правових підстав для виселення останнього з об'єктів нерухомості ТОВ «ТЛК «Арктика» та стягнення грошових коштів (заборгованості, що підтверджується актом звіряння розрахунків від 26.07.2016).

З вищевикладеного вбачається, що заявою про зміну підстав позову від 22.02.2017 позивач одночасно змінив предмет та підставу позову щодо вимоги про стягнення грошових коштів, оскільки згідно з позовною заявою позивач заявив матеріально-правову вимогу про стягнення грошових коштів, що є доходами, одержаними відповідачем у зв'язку з використанням майна позивача, а згідно заяви про зміну підстав позову - про стягнення заборгованості зі сплати орендних платежів за договором, що за своєю правовою природою є різними видами стягнення.

Як роз'яснено в абз. 6 пункту 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Відповідно до абз. 6, 7 п. 9 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року №7, повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпно визначено статтею 103 ГПК, яка не передбачає можливості передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв'язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви тощо, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Крім того, в Інформаційному листі ВГСУ від 29.09.2009 №01-08/530 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що якщо в процесі перегляду справи апеляційним судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправомірно не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення.

Що ж до положень частини третьої статті 101 ГПК, за якими в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, то вони в даному разі не застосовуються, оскільки залишення певної позовної вимоги чи вимог без розгляду сталося внаслідок порушення судом норми процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що судом першої інстанції неправомірно прийнято до розгляду заяву про зміну підстав позову від 22.02.2017, оскільки така за своїм змістом є заявою про одночасну зміну предмета і підстав позову, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи має здійснюватись, виходячи з раніше заявлених вимог позивача про виселення ТОВ «Укрлогістика» з вищевказаних об'єктів нерухомості та про стягнення грошових коштів за безпідставне використання майна у розмірі 1,00 грн.

При цьому, оскільки подані в подальшому заяви про збільшення розміру позовних вимог та про уточнення позовних вимог є похідними від вказаної заяви про зміну підстав позову, колегією суддів такі до розгляду не приймаються.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частина 1 ст. 319 ЦК України регламентує, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з вищевикладеного, право вимоги майна у особи, яка набула його безпідставно, належить саме власнику такого майна за умови наявності у зобов'язаної особи такого майна.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення з позовом до суду так, як і станом на час прийняття оскаржуваного рішення власником спірного майна, а саме, об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А, в комплексі «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв.м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв.м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв.м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв.м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв.м, було ТОВ «ТЛК «Арктика».

Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи Свідоцтвом на право власності на нерухоме майно (а.с. 122, т. 1) та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №79683128 від 06.02.2017 (а.с. 182-187, т. 1). Доказів відсутності у ТОВ «ТЛК «Арктика» права власності на зазначене майно сторонами суду першої інстанції не надано.

Разом з тим, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції ПАТ «Державний ощадний банк України» надало Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №88270225 від 29.05.2017, з якої вбачається, що за останнім 24.05.2017 (після прийняття оскаржуваного рішення) було зареєстровано право власності на спірні об'єкти нерухомого майна (а.с. 137-139, т. 2).

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як роз'яснено в абз. 3 п. 9 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17 травня 2011 року №7, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

При цьому, колегія суддів зазначає, що підставами для задоволення клопотання про додаткове подання доказів можуть бути: а) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає, не знала і не могла знати про їх існування; б) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, і особа, яка їх подає, знала про їх існування, але не змогла надати їх суду з причин, які від неї не залежали; в) суд першої інстанції помилково виключив з судового розгляду надані особою докази, які мали значення для справи; г) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив особі в задоволенні клопотання про витребування чи залучення доказів, які мають значення для справи.

Оскільки обставини, яких не існувало на момент розгляду справи місцевим господарським судом не можуть бути предметом апеляційного розгляду, а тому і докази, на підтвердження таких обставин не можуть бути прийняті апеляційним судом в якості додаткових на підставі ч. 1 ст. 101 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд рішення без урахування поданої ПАТ «Державний ощадний банк України» Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №88270225 від 29.05.2017.

Крім того, зміна в подальшому після прийняття рішення власника спірного майна не може бути в силу приписів ст.ст. 99, 101, 104 ГПК України підставою для скасування такого судового рішення, оскільки під час його прийняття суд першої інстанції виходив з дійсних обставин справи, а зміна їх в подальшому не спростовує покладених в основу такого рішення висновків на момент його прийняття.

Виходячи з того, що на момент прийняття оскаржуваного рішення власником спірного майна було ТОВ «ТЛК «Арктика», в останнього наявне право вимоги його у особи, яка набула таке майно безпідставно, за умови наявності у зобов'язаної особи такого майна.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів безпідставного користування ТОВ «Укрлогістика» спірним майном, а також не надано розрахунку суми, що підлягає стягненню за таке користування, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погоджується з даними доводами, вважає їх обґрунтованими та такими, що підтверджується матеріалами справи, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України у справі №6-3090 цс15 від 02.03.2016, виходячи зі змісту ст. 1212 ЦК України, можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання. Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

На підтвердження факту користування відповідачем спірним майном станом на час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було надано роздруківку з офіційної веб-сторінки ТОВ «Укрлогістика» від 25.01.2017, в якій зазначено, що місцезнаходженням останнього є адреса: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А (а.с. 141-143, т. 1).

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Статтею 37 ГПК України визначено, що речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 46 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17 жовтня 2012 року № 12 роздруківки Інтернет-сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі. Але якщо відповідні документи видані або засвідчені закладом або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою і скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, то згідно із статтею 6 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, вони мають на території України доказову силу офіційних документів.

Згідно з підпунктом 2.5 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

На переконання колегії суддів, роздруківка сторінки веб-сайту в мережі Інтернет, надана позивачем, не є належним доказом у справі, оскільки вказана інформація може бути видалена, змінена чи відредагована заінтересованими особами, зокрема, як власником веб-сайту, так і розповсюджувачем інформації.

Враховуючи зазначене, також не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів у справі надані відповідачем роздруківки скріншотів зі свого веб-сайту на спростування інформації щодо місцезнаходження ТОВ «Укрлогістика» за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А (а.с. 221-224, т. 1).

При цьому, колегія суддів зазначає, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням ТОВ «Укрлогістика» є наступна адреса: 03058, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 38-В (а.с. 15-18, т. 1).

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання позивача на судові рішення, в яких зазначено перебування ТОВ «Укрлогістика» в Київській області, м. Вишневе (а.с. 144-148, т. 1), оскільки зазначений населений пункт є відмінним від населеного пункту, в якому розташоване спірне майно, і як доказ однієї адреси не може братися до уваги.

Дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивачем станом на час розгляду справи судом першої інстанції не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження користування відповідачем спірними об'єктами нерухомості, розташованими за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А, в комплексі «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв.м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв.м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв.м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв.м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв.м, зокрема, перебування майна або працівників ТОВ «Укрлогістика» у вказаних приміщеннях.

При цьому, твердження сторін щодо використання відповідачем вказаних об'єктів нерухомості на підставі укладеного між ТОВ «ТЛК «Арктика», як орендодавцем, та ТОВ «Укрлогістика», як орендарем, договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014, не підтверджується відповідними доказами у справі, оскільки належним чином засвідченої копії вказаного договору чи його оригіналу сторони на вимогу суду першої та апеляційної інстанції не надали.

Водночас, Довідка №16/2964 від 18.08.2016, видана старшим слідчим СВ Києво-Святошинського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області, яка містить інформацію про те, що під час вчинення незаконного проникнення на територію ТОВ «ТЛК «Арктика» за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А, що мало місце 07.08.2016, з приміщення останнього зникли всі бухгалтерські документи (а.с. 114, т. 1), не підтверджує наявність укладеного між сторонами договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014.

Разом з тим, як роз'яснено у п. 9-1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України», передбачене частиною першою статті 35 ГПК визнання обставин сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, може бути реалізоване і в суді апеляційної інстанції на загальних підставах.

Згідно з підпунктом 2.5-1 пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», частиною першою статті 35 ГПК передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Визнання обставин учасниками судового процесу не є для господарського суду обов'язковим та остаточним. Суд може не прийняти такого визнання, якщо:

- визнана обставина викликає сумнів у її достовірності, тобто у тому чи відповідає вона дійсності, оскільки не узгоджується з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі, або такими, що мають для останньої преюдиціальне значення;

- сумнівною є добровільність визнання певних обставин, оскільки воно вчинене даним учасником судового процесу під впливом помилки, обману або ж погрози чи насильства, інших протиправних дій.

За наявності відповідних сумнівів суд вправі зажадати від учасників судового процесу доведення обставин за загальними правилами статей 4 3, 32 - 34 ГПК.

Як вбачається з матеріалів справи, факт передачі ТОВ «ТЛК «Арктика» у користування ТОВ «Укрлогістика» холодильних камер згідно договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014 не визнається відповідачем та третьою особою.

Водночас, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити істотні умови вищевказаного договору, на який посилаються сторони, зокрема, предмет договору, адреса місцезнаходження холодильних камер, їх кількість та технічні характеристики, порядок передачі в користування та повернення орендованого майна, віднесення холодильних камер до спірного майна, строк дії договору та пролонгації тощо, оскільки на уточнюючі питання, поставлені судовою колегією в судовому засіданні з приводу того чи є такі холодильні камери частиною спірних об'єктів нерухомості, а також чи займає відповідач згідно вказаного договору усі спірні приміщення, що є предметом спору у даній справі, уповноважені представники відповіді не надали.

Враховуючи неподання суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту користування відповідачем спірними об'єктами нерухомості, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача щодо безпідставного користування відповідачем належними ТОВ «ТЛК «Арктика» об'єктами нерухомості, що вказує на відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про виселення ТОВ «Укрлогістика» з об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46А, в комплексі «Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ «Логістик центр «Скандинавія», який складається з: адміністративного корпусу «А» площею 1 237,2 кв.м; рибного ярмарку «Б» площею 2 983,0 кв.м; комплексу по зберіганню продуктів харчування «В» площею 16 522,2 кв.м; насосної підстанції «Г» площею 37,5 кв.м та механічної майстерні «Д» площею 128,7 кв.м.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення грошових коштів за безпідставне використання майна у розмірі 1 (одна) грн, посилаючись на те, що з липня 2016 року ТОВ «Укрлогістика» не сплачує коштів за користування належним ТОВ «ТЛК «Арктика» спірним майном, а тому відповідач фактично отримав прибуток від безоплатного користування ним, що в силу приписів ст. 1214 ЦК України свідчить про наявність правових підстав для стягнення суми таких доходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Однак, з огляду на те, що факт безпідставного користування відповідачем вказаним майном позивачем не доведено, при цьому, обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми суду надано не було, колегія суддів вважає вимогу про стягнення грошових коштів за безпідставне використання майна у розмірі 1 (одна) грн необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на те, що позивачем в порушення приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було доведено належними та допустимими доказами факт набуття чи збереження відповідачем без достатніх правових підстав спірного майна згідно ст.1212 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «ТЛК «Арктика» повністю.

Пунктом 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як зазначено у пунктах 2, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись, зокрема, на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає апеляційні скарги ТОВ «Укрлогістика» та ПАТ «Державний ощадний банк України» обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 у справі №910/24419/16 - скасуванню.

При цьому, судові витрати у зв'язку з задоволенням апеляційних скарг у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 у справі №910/24419/16 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 у справі №910/24419/16 скасувати.

3. Постановити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (04086, м. Київ, вул. О. Теліги, 41; ідентифікаційний код 37075024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлогістика» (03058, м. Київ, вул. Гарматна, 39-В; ідентифікаційний код 36040006) 25 693 (двадцять п'ять тисяч шістсот дев'яносто три) грн 31 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» (04086, м. Київ, вул. О. Теліги, 41; ідентифікаційний код 37075024) на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» 25 693 (двадцять п'ять тисяч шістсот дев'яносто три) грн 31 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови.

7. Матеріали справи №910/24419/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук