Постанова № 68478081, 23.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року Справа № 904/113/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Карабаня В.Я., Нєсвєтової Н.М.за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 травня 2017 рокуу справі№ 904/113/17за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Неон"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб"про стягнення 177 819,53 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Неон" звернулося до суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" заборгованості за договором № 834 від 01.11.2013 у розмірі 177 819,53 грн, з яких 152 619, 98 грн - основний борг, 6 058, 80 грн - 3 % річних, 19 140, 75 грн - інфляційні втрати. Також просив визнати роботи виконаними та прийнятими, а довідку КБ-3, акт КБ-2в та підсумкову відомість ресурсів підписаними.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2017 (суддя - Мельниченко І.Ф.) позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" на користь ТОВ "Неон" 152 619, 98 грн основного боргу, 6 048, 35 грн 3 % річних, 19 140, 75 грн інфляційних втрат та судовий збір.

В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 01.11.2013 між ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" (замовник) і ТОВ "Неон" (генеральний підрядник) було укладено договір № 834, за умовами якого в порядку і на умовах, передбачених цим договором, генеральний підрядник прийняв на себе зобов'язання з розробки робочого проекту, погодження та експертизі його, поставці та монтажу обладнання, пуско-налагоджувальним роботам та введенню в експлуатацію: альтернативного джерела енергії в ТПЦ-2 ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" (обладнання), згідно технічного завдання (додаток № 1) та специфікації (додаток № 3), власними силами або із застосуванням субпідрядників, а замовник прийняв на себе зобов'язання прийняти та оплатити виконані за договором роботи та обладнання.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна вартість робіт складає 2 424 000, 00 грн, у т.ч. ПДВ - 404 000, 00 грн.

Пунктом 3.2.1. договору визначено, що замовник впродовж 10-ти банківських днів після підписання даного договору та виставлення рахунку генеральним підрядником здійснює першу передоплату в розмірі 60% від вартості основного і допоміжного обладнання, що становить 1 107 597, 60 грн з урахуванням НДС 20%.

За п. п. 3.2.2., 3.2.3. договору замовник впродовж 5 календарних днів після отримання письмового повідомлення про готовність основного і допоміжного обладнання до відвантаження і виставлення рахунку генеральним підрядником здійснює другу передоплату в розмірі 20% від вартості основного і допоміжного обладнання, що становить 369 199, 20 грн з урахуванням ПДВ 20%. Решту суму вартості основного і допоміжного обладнання в розмірі 369 199, 20 грн з урахуванням ПДВ 20%, замовник сплачує протягом 3-х банківських днів після факту поставки повного комплекту основного і допоміжного обладнання.

Змовник протягом 3-х банківських днів після підписання акту погодження проекту здійснює передоплату 50% його вартості і вартості його погодження/експертизи в державних дозвільних органах, що становить 40 800, 00 грн з ПДВ 20%. Решту суму вартості проекту і його погодження/експертизи в державних дозвільних органах, що становить 40 800, 00 грн з ПДВ 20%, замовник сплачує протягом 3-х календарних днів після оформлення акту приймання - передачі робочого проекту (п. п. 3.2.4., 3.2.5. договору).

Пунктом 3.2.6. договору визначено, що замовник здійснює оплату будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт та інших витрат, після підписання актів приймання-передачі робіт, які оформлюються сторонами не пізніше 30-го числа кожного місяця після початку виконання БМР, і виставлення генеральним підрядником рахунків за відповідним актом протягом 60 календарних днів. Загальна сума будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт становить 412 404, 00 грн з ПДВ 20%. Загальна сума інших робіт витрат становить 84 000, 00 грн з ПДВ 20%.

Відповідно до п. 11.1. договору він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.05.2014.

Додатковими угодами до договору від 31.12.2014 та від 31.12.2015 його дія була продовжена до 31.12.2015 та до 31.12.2016.

Позивачем були виконані роботи за договором на загальну суму 2 418 929, 18 грн, що підтверджується довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних робіт.

Листами № 06/05 від 06.05.2015, № 07/07 від 07.07.2015 генеральний підрядник направив на адресу замовника для підписання довідки КБ-3 та акти КБ-2в на суму 148 381,20 грн та на суму 4 238,78 грн (за актом приймання виконаних робіт за липень 2015 року).

Як вбачається з матеріалів справи, замовником підписано лише акт приймання виконаних робіт за липень 2015 року, проте ні за цим актом, ані за актом приймання виконаних робіт за травень 2015 року (не підписаний у зв'язку із невідповідністю його умовам договору) роботи оплачені не були. Будь-яких зауважень щодо виконання чи якості робіт відповідачем заявлено не було.

Оскільки відповідач роботи не оплатив, позивач просить стягнути з відповідача 152 619, 98 грн основного боргу, 6 058, 80 грн 3 % річних, 19 140, 75 грн інфляційних втрат.

Згідно з ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

У свою чергу, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку, що оскільки відповідач доказів мотивованої відмови від підписання акту, зокрема, за травень 2015 року в порядку, визначеному п. 6.9 договору, не надав, то роботи за цим актом були ним прийняті і він не звільняється від обов'язку оплатити їх.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати робіт (акти від травня, липня 2015 року) за договором на суму 152 619, 98 грн не виконав, чим порушив його умови і вимоги ст. 526 ЦК України, то суди прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 152 619, 98 грн основного боргу та, здійснивши перерахунок 3 % річних і інфляційних втрат, обґрунтовано стягнули з відповідача 6 048, 35 грн 3 % річних та 19 140, 75 грн інфляційних втрат.

Щодо посилань відповідача в касаційній скарзі на те, що акт виконаних робіт за травень 2015 року на суму 148 381,20 грн був складений за виконання додаткових робіт і відповідач не повинен їх оплачувати, то вони були предметом розгляду апеляційного господарського суду, який прийшов до правильного висновку, що у п. 3.3. договору сторони погодили, що замовник зобов'язаний протягом 3-х днів після письмового повідомлення генерального підрядника про необхідність проведення додаткових робіт та перевищення вартості договору дати генеральному підряднику відповідну відповідь про підтвердження замовлення або відмовитись від договору, а тому підписавши акт на додаткові роботи на об'єкті від 30.03.2015 (на підставі якого був складений акт за травень 2015 року) відповідач погодився із наведеними в ньому додатковими роботами та повинен був оплати роботи за актом за травень 2015 року.

Також, позивачем були заявлені вимоги про визнання робіт виконаними та прийнятими, а довідку КБ-3, акт КБ-2в та підсумкову відомість ресурсів підписаними.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу встановлений в ч. 2 ст. 16 ЦК України та в ст. 20 ГК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України). При цьому, суд під час розгляду і вирішенні цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК України, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою.

Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу за договором поставки (які за своєю природою є лише товарно-супровідними документами) не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Суди встановивши, що такий спосіб захисту як визнання робіт виконаними та прийнятими та визнання довідки КБ-3, акту КБ-2в та підсумкової відомості ресурсів підписаними не міститься в ст. 16 ЦК України та в ст. 20 ГК України та не передбачений умовами договору або спеціальними нормами закону, відмовили у позові у цій частині і правильність висновків судів в цій частині ніким не оскаржується.

Решта доводів касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують і підстав для скасування постановлених у справі судових рішень, в оскаржуваній частині, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 травня 2017 року у справі за № 904/113/17 - без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя В. Карабань Суддя Н. Нєсвєтова