Постанова № 68477949, 23.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року Справа № 904/5513/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівПоляк О.І., Сибіги О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід01.06.2017у справі№904/5513/16Господарського судуДніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут"простягнення суми

за участю

- позивача:Некрасов Д.А. (довіреність від 10.01.2017)- відповідача:Волощук П.Ю. (довіреність від 20.12.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - відповідач) 35 231 124,54 грн. боргу, 5 632 653,37 грн. пені, 4 785 258,57 грн. штрафу, 569 149,45 грн. інфляційних втрат, 409 918,72 грн. три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих послуг за договором, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість, на яку позивач нарахував відповідачу пеню відповідно до умов договору, штраф згідно зі статтею 231 Господарського кодексу України, а також три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Рудь І.А., судді Золотарьова Я.С., Бондарєв Е.М.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 026 248,09 грн. пені, 295 902,75 грн. три відсотки річних, 96 199,06 грн. інфляційних втрат, вирішено питання щодо розподілу судових витрат, в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 30 791 394,33 грн. провадження у справі припинено, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кузнецова І.Л., судді Вечірко І.О., Подобєд І.М.), вказане рішення суду змінено, постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 2 026 248,09 грн. пені, 295 902,75 грн. три відсотки річних, 96 199,06 грн. інфляційних втрат та 156 199,34 грн. витрат по оплаті судового збору, в іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у сумі 472 950,39 грн., трьох відсотків річних у сумі 114 015,97 грн. і зменшенні пені, та прийняти нове рішення, яким з позов у цій частині задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у відзиві заперечуючи проти касаційної скарги посилається на її безпідставність, та просить скаргу залишити без задоволення.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2015 між позивачем та відповідачем було укладено договір на транспортування природного газу трубопроводами № 1506000161/Н005, згідно з умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі природного газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а відповідач зобов'язався внести плату за надані послуги у розмірі, строки та порядку, передбаченому умовами договору.

Відповідно до пунктів 1.2 договору газ відповідача транспортування якого здійснює за договором позивач, призначений для задоволення потреб населення та юридичних осіб, яким природний газ відпускається за роздрібними цінами, диференційованими залежно від річних обсягів споживання.

Згідно з пунктами 3.1, 3.4 договору послуги з транспортування газу оформлюються сторонами актами наданих послуг, які є підставою для проведення остаточних розрахунків сторін.

Відповідно до пунктів 5.5 договору остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться відповідачем до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, згідно з актом наданих послуг з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Пунктом 7.3 договору встановлена відповідальність відповідача за порушення строків оплати у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Судами встановлено, що на виконання умов договору протягом липня 2015 - квітня 2016 років позивач надав відповідачу послуги з транспортування природного газу на загальну суму 222 023 519,30 грн., що підтверджується відповідними актами наданих послуг, але відповідач зобов'язання з оплати наданих послуг виконав частково та з порушенням строків, встановлених договором, у зв'язку з чим у відповідача на момент звернення позивача з позовом утворилася заборгованість у розмірі 35 231 124,54 грн.

Також встановлено, що відповідач вказану суму заборгованості оплатив частково у сумі 4 439 730,21 грн., з яких 4 235 465,24 грн. відповідач оплатив за власний рахунок, а 204 264,97 грн. згідно спільного протокольного рішення від 21.06.2016 № 1787/у та платіжного доручення від 22.06.2016 № 138, тобто залишок заборгованості складав 30 791 394,33 грн., який відповідач оплатив після порушення судом провадження у справі згідно відповідних спільних протокольних рішень та платіжних доручень.

Судами встановлено, що між сторонами зі справи, іншими державними установами було укладено низку спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків (далі-протокольні рішення) відповідно до вимог чинного законодавства, якими було визначено порядок та умови цих розрахунків.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання з оплати наданих послуг належним чином не виконував, оскільки за них вчасно не розраховувався, позивачем нараховано 5 632 653,37 грн. пені, 4 785 258,57 грн. штрафу, 569 149,45 грн. інфляційних втрат, 409 918,72 грн. три відсотки річних.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд по суті, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що заявленою до стягнення є сума заборгованості у розмірі 35 231 124,54 грн., яку відповідач оплатив частково у сумі 4 439 730,21 грн. до звернення позивача з позовом до суду, але позивач цього не врахував при подачі позову та здійсненні розрахунку, у зв'язку з чим у стягненні заборгованості у сумі 4 439 730,21 грн. слід відмовити. При цьому, оскільки решту заборгованості у сумі 30 791 394,33 грн. відповідач оплатив під час розгляду справи у суді, то між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення цих грошових коштів і провадження у справі підлягає припиненню на підставі частини першої пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Також суд зазначив, що протокольними рішенням сторони зі справи змінили порядок та строк проведення розрахунків за послуги з транспортування газу, у зв'язку з чим нарахування позивачем пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат на заборгованість, яка була предметом регулювання за протокольними рішеннями є безпідставною, а правомірним є здійснення позивачем таких нарахувань на заборгованість, що сплачувалась відповідачем за рахунок його коштів. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення штрафу суд послався на те, що він нарахований на грошові зобов'язання, які виникли між сторонами, що не узгоджується з приписами статті 231 Господарського кодексу України, оскільки таке нарахування можливе лише на негрошові зобов'язання. Разом з тим, суд зменшив на 50 відсотків розмір пені у зв'язку з наявністю обставин, що є підставою для зменшення штрафних санкцій відповідно до вимог законодавства.

Апеляційний суд змінив вказане рішення суду в частині розподілу судових витрат, оскільки спір виник у даній справи внаслідок неправильних дій відповідача, тому на нього необхідно покласти судові витрати.

У касаційному порядку позивачем оскаржено судові рішення лише в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, трьох відсотків річних та зменшення пені.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, які виникли між сторонами врегульовано договором, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до приписів статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1).

Згідно зі статтею 629 цього кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статей 525, 526 вказаного кодексу, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що частину грошових коштів у спірний період відповідач перерахував позивачу до порушення провадження у справі за наслідками укладення протокольних рішень на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005 №20, а решту коштів після порушення провадження у справі також на підставі спільних протокольних рішень.

Також встановлено, що сторони уклавши протокольні рішення фактично погодилися з тим, що часткова оплата вартості наданих послуг з транспортування газу за договором підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі кожного протокольного рішення, тобто цими рішеннями було змінено порядок і строк проведення розрахунків за послуги. Розрахунок за отримані послуги відбувся шляхом перерахування грошових коштів в порядку та строки, передбачені протокольними рішеннями, які відповідач належним чином виконав.

Відповідно до приписів статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1).

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що згода сторін на зміну договору була і сторонами було дотримано письмову форму правочину при такій зміні, отже доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують, тому нарахування позивачем пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, які позивач оскаржує в касаційному порядку, на заборгованість, яка була предметом регулювання за протокольними рішеннями, є неправомірним.

За таких обставин висновки судів про відмову у задоволенні позову в цій частині є законними та обґрунтованими.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 зі справи № 5011-35/1272-2012-42/527-2012, від 09.09.2014 зі справи №5011-1/1043-2012-42/528-2012, від 23.09.2015 зі справи №917/2519/14, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Відповідно до приписів статті 551 частини 3-ї Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, зокрема, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами у розумінні наведеної норми можна вважати ступінь виконання зобов'язання боржником, інші інтереси сторін (а не лише боржника), які заслуговують на увагу.

Судами враховано ступінь виконання зобов'язання боржником, а саме те, що сума основного боргу є погашеною, та враховано майновий стан сторін.

Таким чином суди дійшли до правильного висновку про те, що розмір неустойки може бути зменшений.

Безпідставним є посилання позивача у касаційній скарзі як на підставу для її задоволення на низку постанов Вищого господарського суду України, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачена обов'язковість правових позицій вказаного суду касаційної інстанції при вирішенні спору в іншій справі, отже відсутні правові підстави для надання юридичної оцінки обставинам у кожній із таких справ.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.06.2017 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/5513/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді О.І. Поляк

О.М. Сибіга