Постанова № 68477948, 23.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року Справа № 908/2349/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Карабаня В.Я., Нєсвєтової Н.М.,за участі представників: позивача: відповідача: Цецик І.М. Фролков В.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України"на ухвалу та постановуГосподарського суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року Донецького апеляційного господарського суду від 15 травня 2017 рокуза заявою державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України"пророзстрочку виконання рішенняу справі № 908/2349/14за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром"додержавного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України"про стягнення 6 150 098,78 грнВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.09.2014, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.12.2014, позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" до державного підприємства "Дослідне господарство "Соцземлеробство" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" (правонаступник - ДП "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України") про стягнення 6 150 098,78 грн задоволено.

На виконання рішення, 16.01.2015 Господарським судом Запорізької області було видано наказ.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.03.2017 заяву відповідача про розстрочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2014 відхилено.

20.03.2017 відповідач звернувся до Господарського суду Запорізької області із заявою про розстрочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2014 строком на 36 місяців, починаючи з березня 2017 року до лютого 2020 року, включно, із щомісячної сплатою 172 866,08 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.04.2017 (суддя - Азізбекян Т.А.) заяву ДП "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" задоволено частково, розстрочено виконання рішення суду в частині стягнення 6 052 098,78 грн строком на шість місяців, починаючи з квітня 2017 року до вересеня 2017 року включно, зі сплатою заборгованості щомісячно рівними частками, а саме: в квітні 2017 року - 1 008 683,13 грн, в травні 2017 року - 1 008 683,13 грн, в червні 2017 року - 1 008 683,13 грн, в липні 2017 року - 1 008 683,13 грн, в серпні 2017 року - 1 008 683,13 грн, в вересні 2017 року - 1 008 683,13 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.05.2017 (головуючий - Попков Д.О., судді - Колядко Т.М., Чернота Л.Ф.) ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.04.2017 скасовано, у задоволені заяви ДП "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України про розстрочення виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2014 відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що судами не було враховано всіх фактичних обставин справи, а тому просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 04.04.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.05.2017 та прийняти постанову, якою розстрочити виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2014 строком на 36 місяців, починаючи з квітня 2017 року до березня 2020 року, включно, із стягненням щомісячних сум у розмірі 170 143,83 грн.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково заяву відповідача, місцевий господарський суд виходив з складного фінансового становища останнього, наявної загрози банкрутства, сезонного характеру діяльності відповідача, а тому прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 121 ГПК України, для розстрочення рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2014 у справі.

Проте, погодитись з такими висновками місцевого суду неможливо, виходячи з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України (в редакції чинній на момент звернення із заявою про розстрочення від 20.03.2017) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до п. 2.3. рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Підставою, зокрема, для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що суд повторює, що право на суд, захищене п. 1 ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України" від 09.12.2010).

Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, апеляційний суд прийшов до правильного висновку, що відповідачем не було надано всіх належних і достатніх доказів, що підтверджували його складне матеріальне становище, а обставини, на які посилається відповідач - сезонний характер діяльності підприємства, наявність іншої значної заборгованості в інших зобов'язаннях, не є в розумінні ст. 121 ГПК України, винятковими обставинами на підставі яких суд може розстрочити виконання рішення суду. Разом з тим, розстрочка не може надаватися лише виключно в інтересах боржника і для поліпшення його фінансового становища, а судове рішення бути невиконане на шкоду одній з сторін.

Крім того, відповідно до вимог ст. 526 ЦК України всі суб'єкти господарювання мають належним чином виконувати свої зобов'язання і у випадку їх не виконання чи неналежного виконання нести всі ризики такого невиконання. Однак, як встановлено апеляційним судом, відповідач свої зобов'язання належним чином і тривалий час не виконував, що і стало підставою для звернення позивача до суду і настання таких ризиків.

Отже, врахувавши матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, а також відсутність доказів того, що подальша господарська діяльність відповідача буде більш ефективнішою, що дасть змогу йому виконати рішення господарського суду, апеляційний суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для надання відповідачу розстрочки виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 24.09.2014 у справі.

Апеляційним судом повно, всебічно та об'єктивно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи і доводи касаційної скарги, що зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, висновків апеляційного господарського суду про відмову у розстроченні виконання рішення, не спростовують.

Враховуючи викладене, підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 15.05.2017 і надання відповідачу розстрочки виконання рішення згідно з графіку вказаного ним в касаційній скарзі немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу державного підприємства "Дослідне господарство "Таврія" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 травня 2017 року у справі за № 908/2349/14 - без змін.

Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя В. КарабаньСуддя Н. Нєсвєтова