Ухвала суду № 68474992, 23.08.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/603/2017(м)

266/4779/16-ц

Головуючий 1 інстанції: Сараєв І.А.

Доповідач: Лопатіна М.Ю.

Категорія 43

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.,

суддів Мальцевої Є.Є., Кочегарової Л.М.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та зобов'язання не чинити перешкод в користуванні ним

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 липня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 липня 2017 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено.

ОСОБА_1 вселено в квартиру АДРЕСА_1.

Встановлено порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 шляхом закріплення за ОСОБА_1 права користування кімнатою, площею 12,3 м2, за ОСОБА_2 - право користування кімнатою, площею 10,4 м2, а кімнату, площею 16,0 м2, приміщення кухні, коридору та санвузла залишено у загальному користуванні співвласників.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні кімнатою, площею 12,3 м2 в квартирі АДРЕСА_1.

Розподілено судові витрати, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640 грн..

Відповідач не погодилась з таким судовим рішенням та подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила оскаржене рішення суду скасувати.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскільки до звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, їй не було відомо про те, що остання стала власником 1/ 2 частини квартири АДРЕСА_1, висновки суду про те, що вона чинила перешкоди позивачу у користуванні цим жилим приміщенням є необґрунтованими.

Крім того, визначаючи порядок користування спільним майном, суд не врахував, що площа кімнати, яку виділили їй у користування не відповідає її ? частці у праві спільної власності, що порушує її права. Також суд не врахував, що позивач не несе ніяких витрат з утримання цієї квартири.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, діючий на підставі довіреності, у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Діюча за довіреністю представник позивача - ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що сторони мають у спільній частковій власності квартиру АДРЕСА_1, 1\2 частина квартири належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про спадщину за заповітом, яке видане 26 травня 2006 року Другою Маріупольською державною нотаріальною конторою, а інша 1\2 частина цієї ж квартири належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 25 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області (а.с.4).

З технічного паспорту на зазначене нерухоме майно вбачається, що воно розташоване на четвертому поверсі п'ятиповерхового будинку, має загальну площу 55,0 м2 та складається з 3-х кімнат, житловою площею 38,7 м2, (16,0 м2, 12,3 м2, 10,4 м2), кухні, вбиральні, коридору, вбудованої шафи, а також балкону (тераси). Дві кімнати квартири, площами 12,3 м2 та 10,4 м2 є ізольованими, кімната, 16,0 м2, прохідна (а.с.5-7).

Згідно ч.ч. 4, 5 ЖК Української РСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього прав чи обмежений в його здійсненні.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 386 ЦК України власник, який має припущення щодо порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про здійснення певних дій для попередження такого порушення. Власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні їм права користування і розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

За змістом ст. 364 ЦК України квартира, яка є спільною сумісною чи частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлені позовні вимоги.

Таким чином, підставою для звернення до суду одним із співвласників з позовом про визначення порядку володіння та користування майном, яке перебуває у спільній частковій власності, є відсутність згоди щодо порядку володіння та користування таким майном з іншими співвласниками.

За обставинами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 в спірному житловому приміщенні, частину якого отримала у власність в порядку спадкування, не проживає, мешкає з чоловіком за адресою: АДРЕСА_1

Позивач після набуття права власності на частину квартири АДРЕСА_1 не має вільного доступу до неї, ключів від вхідних дверей не має, що не заперечується стороною відповідача.

ОСОБА_2, посилаючись на те, що їй до судового розгляду не було відомо про те, що ОСОБА_1 стала власником 1/ 2 частини спірної квартири, і в процесі розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанціях, ключі від квартири позивачу не надала та заперечує проти позову, тим самим не визнаючи право останньої на користування цим жилим приміщенням.

За таких обставин, суд першої дійшов правильного висновку про порушення відповідачем законного права позивача користуватись своєю власністю та встановив факт позбавлення позивача в повній мірі використовувати права співвласника спірного жилого приміщення, зокрема неможливості проживати в цій квартирі, що є підставою для вселення її у спірне жиле приміщення.

Крім того, з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо порядку користування зазначеною квартирою, місцевий суд обґрунтовано виходив з можливості встановлення порядку користування нею шляхом виділу ОСОБА_1 у користування ізольованої кімнати, площею 12,3 м2, ОСОБА_2 - ізольованої кімнати, площею 10,4 м2, а кімнату, площею 16,0 м2, приміщення кухні, коридору та санвузла, суд вважав можливим залишити у спільному користуванні співвласників.

Різниця у площі, виділених сторонам кімнат, яка складається з 1,9 м2 не є суттєвою і не порушує права відповідача, яка і не ставила питання про виділ їй більшої кімнати, а наполягала на тому, що якщо позивач буде вселена у спірну квартиру, це позбавить її можливості користуватись цим жилим приміщенням, оскільки їх сумісне проживання неможливе.

Крім того, встановлення порядку користування квартирою з виділенням конкретних кімнат в користування сторонам не припиняє право спільної часткової власності на квартиру, не змінює розмір часток сторін і не є їх виділенням в натурі, а тому доводи відповідача про те, що площа виділеної їй кімнати не відповідає належній їй 1/ 2 частці у праві спільної часткової власності не заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції правильно послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року № 6-12 цс 13, згідно якої встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них.

Посилання відповідача на те, що позивач не несе ніяких витрат з утримання спірної квартири на висновки суду не впливають.

Таким чином, судом першої інстанції дотримано вимоги чинного законодавства та цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовано обставини справи та надана їм належна оцінка, а наведені у апеляційній скарзі доводи не впливають на суть ухваленого рішення і висновків суду не спростовують. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухваленого судового рішення суду першої інстанції, так як воно ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: