Рішення № 68468560, 22.08.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4358/17 Справа № 191/81/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення незаконно утриманої заробітної плати та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі ПАТ «Українська залізниця») про стягнення незаконно утриманої заробітної плати та моральної шкоди, мотивуючи тим, що він перебуває із відповідачем у трудових відносинах з 05 липня 2002 року, працюючи на посаді стрільця Дніпропетровського загону ВОХОР.

Вказував на те, що наказом від 05 березня 2010 року його було звільнено з роботи на підставі п.3 ст.40 КзПп України, наказом від 13 березня 2010 року було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, на підставі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2010 року наказом №219/ОС від 25 листопада 2010 року він був поновлений на роботі.

Зазначав, що повного розрахунку при незаконному звільненні з ним здійснено не було, із виплаченої йому заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2010 року до 24 листопада 2010 року в розмірі 19.634 грн.80 коп. відповідач незаконно утримав єдиний внесок в розмірі 3,6%, що складає 508 грн.14 коп., незаконно здійснив утримання 17% податку із заробітної плати, що складає 1.651 грн.83 коп., незаконно утримав із заробітної плати вартість проїзного квитка в розмірі 1.232 грн.24 коп., який був повернутий при звільненні.

Посилаючись на те, що загальна сума незаконного утримання становить 3.391 грн.85 коп., а його неодноразові звернення з вимогою повернути недоплачені йому кошти залишалися відповідачем без задоволення, чим, крім іншого, йому завдано й моральної шкоди, а тому просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь незаконні утримання із заробітної плати в загальному розмірі 3.391 грн.85 коп., зобовязати відповідача нарахувати та виплатити суми коштів, які були незаконно утримані із заробітної плати під час незаконного звільнення та несвоєчасного розрахунку в подальшому при поновленні позивача на роботі 25 листопада 2010 року за період з 13 березня 2010 року до дня прийняття рішення по справі, стягнути середній заробіток з 13 березня 2010 року до дня ухвалення рішення по справі та стягнути 3.000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто на користь ОСОБА_2 незаконно утриманого єдиного внеску із заробітної плати в розмірі 508 грн.14 коп., незаконно утриманого податку в розмірі 1.651 грн.83 коп., частину середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 25 листопада 2010 року до 07 квітня 2017 року в розмірі 15.200 грн. та моральну шкоду в розмірі 1.000 грн.

В апеляційній скарзі ПАТ «Українська залізниця» ставить питання про скасування рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост.213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК Українипередбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст.11 ЦПК України).

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.97 КЗпП та ст.15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 перебуває із відповідачем у трудових відносинах з 05 липня 2002 року, працюючи на посаді стрільця Дніпропетровського загону ВОХОР, та був незаконно звільнений з займаної ним посади 13 березня 2010 року.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до відокремленого структурного підрозділу «Перший загін воєнізованої охорони» Укрзалізниця ДП «Придніпровська залізниця» про поновлення на посаді стрільця, стягнення зарплати, яке є чинним на даний час, ОСОБА_2 був поновлений на роботі та з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19.634 грн. 80 коп.

Наказом начальника Першого загону воєнізованої охорони від 25 листопада 2010 року позивача було поновлено на займаній посаді з 14 березня 2010 року, що підтверджується копією наказу.

Як вбачається з копії розрахунку заробітної плати за лютий 2011 року, на користь позивача на підставі судового рішення було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 16.063 грн.33 коп.

При цьому, 17% було утримано як податок з доходів фізичних осіб, що складає 1.651 грн.83 коп., утримано єдиний внесок в розмірі 508 грн.14 коп.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що вони обґрунтовані та здійснені утримання вважав незаконними.

Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування ;в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві чи незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України №6-60цс11 від 21 листопада 2011 року, №6-64цс13 від 03 липня 2013 року, №6-144цс13 від 29 січня 2014 року та №6-159цс13 від 22 січня 2014 року, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2010 року ОСОБА_2 був поновлений на посаді та на його користь було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19.634 грн.80 коп.

Відповідачем рішення суду було виконано частково, виплачено ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за вирахуванням податку на прибуток та єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

Судова колегія приходить до висновку, що позивачем вибраний невірний спосіб захисту щодо стягнення з ПАТ «Українська залізниця» на його користь незаконно утриманих сум з 19.634 грн.80 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнутих на його користь за рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2010 року.

Підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 25 листопада 2010 року по 07 квітня 2017 року також не вбачається.

Статтею117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тобто середній заробіток виплачується у випадку звільнення працівника.

Колегія суддів наголошує на тому, що позивач працює у відповідача до теперішнього часу, а отже й вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є у повній мірі необґрунтованими.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення незаконно утриманої заробітної плати та моральної шкоди відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_4