Ухвала суду № 68456564, 25.01.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2013 р.Справа № 1423/679/2011

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Алєйніков Володимир Олександрович

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

розглянувши в місті Одесі в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України апеляційні скарги Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2011 року та додаткову постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2012 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про стягнення грошової допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання незаконними дій та стягнення на користь позивача недоплаченої разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 12538 грн. та допомоги на оздоровлення у розмірі 7325 грн..

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що він, як інвалід війни ІІ групи, на підставі ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічної грошової допомоги до пятого травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Також позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії інвалід ІІ групи, має право у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі восьми мінімальних заробітних плат. Однак за 2008-2010 роки зазначені допомоги відповідачем нараховувались та виплачувалися в значно меншому розмірі, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем у розмірі 19863 грн..

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача. Зобовязано Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченої за 2010 - 2011 роки щорічної до 5 травня разової грошової допомоги, виходячи з восьми визначених відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» мінімальних пенсій за віком, з урахуванням отриманих сум.

Додатковою постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано неправомірними дії Департаменту праці та соціального захисти населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 - 2011 роки. Зобовязано Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради здійснити нарахування ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік, виходячи з пяти визначених відповідно до статті 53 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», статті 2 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» мінімальних заробітних плат. Зобовязано Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради здійснити нарахування ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік, виходячи з пяти визначених відповідно до статті 22 Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» мінімальних заробітних плат. Зобовязано Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради сплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованими відповідно до цієї постанови та фактично сплаченими у 2010 - 2011 роках сумами.

Не погоджуючись з постановленими по справі судовими рішеннями, представник Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради в апеляційних скаргах зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постановлених судових рішень з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії Є № 131436.

Позивач також являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії А № 088306.

Позивачу у 2010-2011 роках була виплачена до пятого травня щорічна грошова допомога як інваліду війни в розмірі 480 та 580 грн. відповідно.

У 2010-2011 роках Департаментом праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради позивачу виплачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_1, як інвалід війни, у 2010-2011 роках мав право на отримання щорічної допомоги до пятого травня у розмірі, встановленому ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС мав право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .

Так, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи, статус якого має позивач, виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Згідно частинам 1 та 4 ст. 17-1 названого Закону вказану виплату здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення звязку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в новій редакції, відповідно до якої інвалідам війни щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо встановлення на 2008 рік розміру щорічної допомоги до пятого травня інвалідам війни втратило чинність, як таке, що визнано неконституційним, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/08.

Таким чином, з 22 травня 2008 року відновлено дію частини 5 статті 13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої розмір грошової допомоги інвалідам війни ІІ групи має становити 8 мінімальних пенсій за віком.

Наявність у позивача права на отримання допомоги у вказаному розмірі є визначальною для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.

Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.

На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися щорічна разова грошова допомога позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Будь-якими іншими чинними законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання грошової допомоги у встановлених законом розмірах.

Безпідставними є і посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної грошової допомоги у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

З огляду на зазначене ОСОБА_1, як інвалід війни ІІ групи, у 2010-2011 роках мав право на отримання щорічної допомоги до пятого травня у розмірі, встановленому ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобовязання відповідача виплатити допомогу на оздоровлення за 2010-2011 роки в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоровя, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до яких щорічна допомога на оздоровлення виплачується постраждалим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10 рп/2008 положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що стосуються виплат, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Із врахуванням викладеного позивач, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, з травня 2008 року має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі восьми мінімальних заробітних плат, передбаченому ч. 3 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції до 28 грудня 2007 року).

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Як встановлено матеріалами справи, відповідачем виплачено позивачу щорічну допомогу на оздоровлення як постраждалому від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії за 2010-2011 роки після винесення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), змін, внесених підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Виходячи з вищенаведеного, відповідач при виплаті позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2010 - 2011 роках в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), діяв неправомірно та з порушенням норм чинного на момент виплати допомоги на оздоровлення законодавства.

Із врахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог ОСОБА_1 в частині зобовязання відповідача провести нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення за 2010- 2011 роки у розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є правильним та обґрунтованим.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржені постанову та додаткову постанову районного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради залишити без задоволення, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 листопада 2011 року та додаткову постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2012 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: