
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про закриття провадження у справі
"21" серпня 2017 р.Справа № 809/1115/17
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Суддя Остапюк С.В.,
за участю секретаря Котик Д.М.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали адміністративної справи за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого будинку, -
В С Т А Н О В И В:
21.08.2017 Державна архітектурно-будівельна інспекція України звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого будинку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відносно ОСОБА_3 за результатами позапланової перевірки винесені припис від 09.08.2016 та постанова у справі про адміністративне правопорушення від 18.08.2016 № 193/1009/02/43/2016 ф, відповідно до якої відповідач притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 8 500 гривень, який ОСОБА_3 не сплатила. Припис від 09.08.2016 не виконала, у звязку з чим ДАБІ в особі департаменту звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Представник відповідача надав клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вважає, що спір за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції в особі департаменту про зобовязання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Представник позивача у судовому засіданні щодо зазначеного клопотання заперечував, вважаючи його безпідставним та таким, що не відповідає вимогам закону.
Представник відповідача вказане клопотання підтримав в повному обсязі із підстав в ньому наведених. Просив провадження у справі закрити.
Розглянувши клопотання та заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Частина 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.
Вжитий у пункті 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України термін «субєкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Таким чином, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України, іноземці чи особи без громадянства, їх обєднання, юридичні особи, які не є субєктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом субєкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності обєднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) обєднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами субєктів владних повноважень.
У пункті 5 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом субєктів владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням субєкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
Так, згідно із частиною 1 статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва обєкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого обєкта та компенсацію витрат, повязаних з таким знесенням.
Разом з цим у положеннях, що міститься в частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких обєкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий обєкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобовязати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Згідно частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобовязана відшкодувати витрати, повязані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності
При цьому, на думку суду, за змістом статті 177 Цивільного кодексу України обєкти самочинного будівництва належать до обєктів цивільних прав.
З урахуванням норм частини 1 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; органи і особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 за № 6-рп/2001 правосуддя України здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
Враховуючи вищевикладене та положення чинного законодавства України, суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах між Архітектурно-будівельною інспекцією України та ОСОБА_3 немає відносин влади і підпорядкування в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, так як спірні правовідносини не мають ознак публічно-правових відносин, оскільки є цивільно-правовими відносинами.
Аналізуючи положення вище згаданих норм, та враховуючи зазначене, Верховним Судом України в постанові від 15.11.2016 (справа № 21-1959а16), а саме, що спір за позовом ДАБІ в особі департаменту про зобовязання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а повязаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів
Згідно із частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням вищевикладених обставин, позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки дану категорію справ слід розглядати відповідному районному, районному у місті, міському чи міськрайонному суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України, відповідно, клопотання Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області слід задоволити, а провадження у справі закрити.
Одночасно, суд, в порядку визначеному частиною 2 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України розяснює позивачу, що даний спір належить розглядати в порядку цивілдьного судочинства. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Враховуючи наведене, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 157, 160,165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
У Х В А Л И В:
Провадження у справі №809/1115/17 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого будинку закрити.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
СуддяОстап'юк С.В.
Ухвала складена у повному обсязі 25.08.2017.
Судове рішення № 68455471, Івано-Франківський окружний адміністративний суд було прийнято 21.08.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 809/1115/17. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: