Рішення № 68451596, 22.08.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Новак А.В.

№22-ц/796/8454/2017 Доповідач Кравець В.А.

Справа №752/7761/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Махлай Л.Д., Гаращенка Д.Р.

за участю секретаря Дуки В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-1» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду із позовом, в якому посилалося на те, що 20.08.2008 року між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено Договір про іпотечний кредит № 10-29/8357, відповідно до умов якого останньому було надано грошові кошти в сумі 124 777,00 доларів США зі сплатою 13,5% процентів річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості за Договором кредиту до 19.08.2027 року.

В якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за Договором кредиту, між Банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20.08.2008 року укладено Договір поруки №02-10/3503, відповідно до якого остання зобов'язалася у повному обсязі солідарно відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту.

Цього ж дня, з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов'язань, було укладено ще два аналогічні договори поруки з ОСОБА_3 та ТОВ «СПМК-1».

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 16 жовтня 2015 року складала 103 036,28 доларів США, що за курсом НБУ станом на 16.10.2015 року (1 долар США= 21.690618 гривень) складає 2 234 920,49 гривень, з якої: сума заборгованості за кредитом - 85 219.07 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 848 454.29 грн.; сума заборгованості за відсотками - 12 496.57 доларів США, що за курсом НБУ складає 271 058.41 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2 032.31 доларів США, що за курсом НБУ складає 44 082.17 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 3 288.32 доларів США, що за курсом НБУ складає 71325.62 грн.

Вважаючи, що заборгованість за кредитним договором, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням його умов, боржник не погасив, позивач просив стягнути солідарно з боржника й поручителів суму боргу в розмірі 2 234 920,49 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-1» солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 2 234 920 гривень 49 копійок.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує на те, що суд не сприйняв доводи про те, що на час відкриття провадження в справі існував пов'язаний спір між тими ж сторонами, але з предметом спору - визнання кредитного договору недійсним (справа №752/6348/16-ц, суддя Шкірай М.І.)

В заяві про видачу готівки (а.с.21) №01/05 від 20.08.2008 року ОСОБА_1 просив видати йому 124 777 доларів США, що в гривні складає 604 369,88 грн. Курс НБУ на той час становив 4,8436 грн./дол.. США.

В той же день, 20.08.2008 року, відповідно до квитанції №ав/9447136, невідома особа, проставивши підпис від імені ОСОБА_1, здійснила обмінну операцію, здавши кредитні кошти в сумі 124 777 дол. США по курсу 4.55 грн./долар США. ОСОБА_1 грошових коштів на руки або на особовий банківський рахунок не отримував взагалі.

Внаслідок обмінної операції невідомою особою було отримано 567 735,35 грн. В подальшому ці кошти згідно квитанції №01/05 від 20 серпня 2008 року без відома ОСОБА_1 були перераховані на оплату фінансування квартири за раніше укладеним договором №92 від 11.08.2008 року.

Відповідно до квитанції №02/05 від 20 серпня 2008 року, різниця між необхідною для фінансування квартири сумою 571 480 грн. та отриманою від обмінної операції сумою 567 735,35 грн. становить 3 744,65 грн. та була доплачена ОСОБА_1 в день підписання Кредитного договору.

Таким чином, внаслідок обмінної операції, проведеної невідомою особою від імені ОСОБА_1 по курсу 4,55, а не 4,8436 грн./дол.. США., як зазначено в заяві на видачу готівки, Банк не видав позичальнику різницю між 604 369,88 грн. та 567 735,35 грн., що становить 36 634,53 грн. та по курсу НБУ дорівнює 7 563,49 доларів США, та на протязі 6 років нараховувались та були сплачені відсотки на неотримані кошти.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до Банку з заявами, зокрема, від 15.04.2016 року та 25.10.2016 року про надання інформації про рух коштів по рахунку НОМЕР_1, однак відповіді не отримав. З приховування Банком інформації про зарахування відсотків (коштів) можна дійти висновку про можливі зловживання та порушення Банком умов Кредитного договору.

Крім того, Позовна заява підписана ОСОБА_4 за довіреністю від 09.06.2015 року №02-36/1554 (a.c.28), яка підписана фінансовим директором ОСОБА_5 та директором з ризиків ОСОБА_6 від імені ПАТ «Укрсоцбанк».

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій України, станом на 09.06.2015 року керівником ПАТ «Укрсоцбанк» та підписантом на той час був ОСОБА_7, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були підписантами з обмеженнями, встановленими Статутом. В матеріалах справи міститься лише титульна та перша сторінка Статуту (а.с.26), з яких не вбачається обсяг повноважень підписантів довіреності, а тому суд на підставі ч.3 ст.42, ст. 214, п.3 ч.3 ст. 121 ЦПК України повинен був повернути позовну заяву.

Розрахунок ціни позову, який є його невід'ємною частиною, підписаний невідомою особою ОСОБА_9, тобто не особою, яка підписувала саму позовну заяву та яка уповноважена довіреністю на подачу позову (ОСОБА_4.), а отже такий позов заявлений представником без повноважень та мав бути залишений без розгляду.

Вважає, що судом при винесенні рішення об'єднано вимоги, які належить розглядати за правилами різних видів судочинств, що суперечить нормам процесуального права та позиції Верховного Суду України.

Судом не враховано, що валюта кредитування позичальником не отримувалась.

Відсоткова ставка, встановлена пунктом 1.1 Кредитного договору в розмірі 13,5 відсотка річних, не відповідає реальній відсотковій ставці, встановленій в Додатку 1 до кредитного договору в розмірі 15,74 відсотка річних.

Зазначив, що Згідно розрахунків позивача, погашення заборгованості за Кредитним договором припинилось 17.10.2014 року. Позовна заява датована 17.05.2016 року. За умовами Кредитного договору погашення заборгованості передбачено щомісячними платежами, а тому порука є такою, що припинилася.

Вважає, що суд не мав права стягувати судовий збір з відповідачів солідарно.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник позивача ПАТ «Укрсоцбанк» в судове засідання не з»явився , про деньі час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином не виконував зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору, унаслідок чого утворилась заборгованість, та що банк і поручителі уклали окремі договори поруки, а тому обґрунтованими є вимоги про стягнення суми кредитної заборгованості в солідарному порядку з боржника та поручителів, оскільки договори поруки мають додатковий (акцесорний) характер і укладаються саме для забезпечення виконання кредитного зобов'язання, і поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники (стаття 554 ЦК України). При цьому суд розглянув в одному провадженні у порядку цивільного судочинства вимоги юридичної особи ПАТ «Укрсоцбанк» до юридичної особи ТОВ «СПМК-1» та до фізичних осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, оскільки кредитор вимагав виконання зобов'язання за кредитним договором у солідарному порядку як боржником, так і поручителями, а не окремо або боржником, або його поручителем.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Судом встановлено, що між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за 10- 29/8357 від 20 серпня 2008 року, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 124 777 доларів США на строк до 19 серпня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13.05% річних, а також комісій в розмірі та в порядку, визначених договором.

20 серпня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 02-10/3504, відповідно до умов якого ОСОБА_3 поручився перед ПАТ «Укрсоцбанк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та порядку, передбачених договором кредиту.

20 серпня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 02-10/3503, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручилася перед ПАТ «Укрсоцбанк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та порядку, передбачених договором кредиту .

20 серпня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ТОВ «СПМК-1» було укладено договір поруки № 02-10/33 04, відповідно до умов якого ТОВ «СПМК-1» поручився перед ПАТ «Укрсоцбанк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та порядку, передбачених договором кредиту № 10-29/8357 від 20 серпня 2008 року.

Встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за Кредитним договором в повному обсязі. В свою чергу, відповідач ОСОБА_1, скориставшись кредитними коштами, свої зобов'язання за договором належним чином не виконав.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору виникла заборгованість, яка станом на 16 жовтня 2015 року, складала 103 036,28 доларів США, що за курсом НБУ станом на 16.10.2015 року (1 долар США= 21.690618 гривень) складає 2 234 920,49 гривень, з якої: сума заборгованості за кредитом - 85 219.07 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 848 454.29 грн.; сума заборгованості за відсотками - 12 496.57 доларів США, що за курсом НБУ складає 271 058.41 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2 032.31 доларів США, що за курсом НБУ складає 44 082.17 грн.; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 3 288.32 доларів США, що за курсом НБУ складає 71325.62 грн.

У застосуванні до спірних правовідносин положень статті 16 ЦПК України слід зазначити таке.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

Частинами першою і другою статті 15 цього Кодексу визначено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарському суду підвідомчі справи між юридичними особами у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Розгляд справ між юридичними особами віднесено до компетенції господарського суду.

У справі, яка переглядається, вирішуючи позовні вимоги юридичної особи - банку до боржника та поручителів, з яких є і юридична особа, які виникли з окремих договорів кредиту й поруки та можуть бути самостійними й окремими предметами позову, суд зазначених вимог закону не врахував, безпідставно прийняв до провадження справу за спором, що виник між юридичними особами та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, і розглянув його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що договори поруки від 20.08.2008 року укладені між ПАТ «Укрсоцбанк» та фізичними особами - ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідно до умов яких останні поручилися перед банком за виконання грошових зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред'явити вимоги безпосередньо поручителям.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права та обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

У справі, яка переглядається, за змістом пункту 1.1 договорів поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

З огляду на викладене, а також на те, що нормами закону (як і умовами договорів поруки) не допускається солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні, отже, суд неправильно застосував норми цієї статті, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, 24 червня 2015 року, 30 вересня 2015 року (справа № 6-1348цс15) та 27 квітня 2016 року.

За таких обставин суд помилково розглянув справу в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «СПМК-1» про стягнення заборгованості в порядку цивільного судочинства, неправильно застосувавши норми статей 15, 16, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, що відповідно до ч.1 ст.310 цього Кодексу є підставою для скасування рішення у частині вирішення вказаних позовних вимог та закриття провадження у справі в цій частині.

Відповідно до вимог частини другої статті 206 ЦПК України необхідно повідомити ПАТ «Укрсоцбанк», що розгляд його позовних вимог до ТОВ «СПМК-1» про стягнення заборгованості за кредитним договором віднесено до юрисдикції господарських судів.

Щодо вимог про стягнення заборгованості з поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у розмірі 2 234 920,49 гривень солідарно з ОСОБА_1, то вони підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.

Згідно п. 1.1.1. Кредитного договору погашення кредиту має здійснюватися до 20 числа (включно) кожного місяця, починаючи з вересня 2008 року згідно вказаного у договорі Графіка погашення заборгованості (а.с.11-зв).

Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати 20 числа кожного місяця, а за договорами поруки поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

Якщо кредитор пред'явить вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов'язання.

Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення платежів (щомісячних платежів згідно з графіком), а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов'язаннями останнього за основним договором.

Разом з тим відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору (пункт 6.1) встановлено, що він діє до моменту припинення поруки на підставах визначених ст. 559 Цивільного кодексу України.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інших умов виконання основного зобов'язання, то в разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів потрібно обчислювати з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково..

За змістом статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Суд встановив, що за умовами укладених між банком та ОСОБА_2, ОСОБА_3 договорів поруки останні узяли на себе зобов'язання самостійно відповідати перед банком за виконання грошових зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами, та що зобов'язання за зазначеним кредитним договором не виконані.

Дійшовши правильного висновку про те, що відповідно до вимог статті 554 ЦК України поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 несуть відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, суд безпідставно стягнув кредитну заборгованість у солідарному порядку з усіх поручителів.

Так, за своєю юридичною природою порука є договірним зобов'язанням, адже виникає на підставі договору.

За нормами статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає кілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов'язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.

Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов'язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).

Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не має права пред'явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором.

У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одного й того ж кредитного договору.

З огляду на викладене й на відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України немає.

Саме до цього зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 березня 2015 року (справа № 6-35цс15).

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність безумовних підстав для солідарного стягнення з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено, що зобов'язання за кредитним договором забезпечувалося кількома поручителями, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки.

Як убачається з матеріалів справи,із позовом ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду 24.05.2016 року (а.с.2).

Розрахунок заборгованості було здійснено станом на 16.10.2015 року.

Колегія суддів установила, що ОСОБА_1 свій останній платіж сплатив 17.10.2014 року, а наступний термін платежу за договором був визначений 20 листопада 2014 року, який він не здійснив, а тому згідно договору кредитування з 21 листопада 2014 року несплачена заборгованість вважається простроченою.

Отже, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, а діє за період 21.11.2014 року по 15.10.2015 року.

Таким чином, з боржника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за окремими договорами поруки солідарно підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту у розмірі 1 697 989,81 грн.

В іншій частині вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» не пред'являв вимоги до поручителів в межах шестимісячного строку за період до 24.11.2015 року за кожним щомісячним платежем, зобов»язання по сплаті кредиту та відсотків припинилися, а тому відсутні підстави до стягнення неустойки.

Згідно п.35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, рішення в частині вирішення питання судових витрат підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Окрім того, із ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 13 246,03 грн.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12 відповідно до ст. 304 ЦПК України суд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими гл. І «Апеляційне провадження» розд. V ЦПК України.

Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-1» про стягнення заборгованості скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2017року в частині способу стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 як солідарних боржників - змінити та викласти в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту № 10-29/8357 від 20.08.2008 року в сумі 2 234 920,49 гривень, з яких: сума заборгованості за кредитом - 1 848 454.29 гривень; сума заборгованості за відсотками - 271 058.41 гривень; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 44 082.17 гривень; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 71 325.62 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_3 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту № 10-29/8357 від 20.08.2008 року в сумі 1 697 989,81 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту № 10-29/8357 від 20.08.2008 року в сумі 1 697 989,81 гривень.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» витрат по сплаті судового збору у сумі 33 523 грн. 81 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 380 грн.95 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 6367 грн.46 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 6367 грн.46 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 13 246 грн.03 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді