Ухвала суду № 684507, 24.04.2007, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

24.04.07 Справа № 5/2910-8/281А

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді Галушко Н.А.

Суддів Процик Т.С.

Юрченко Я.О.

розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова, м. Львів № 710/10-0 від 17.01.2007 року (далі ДПІ у Личаківському районі м. Львова)

на постанову Господарського суду Львівської області від 21.12.2006 року

у справі № 5/2910-8/281А

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ХХХ», м. Львів (далі ТзОВ «ХХХ», м. Львів)

до відповідача: ДПІ у Личаківському районі м. Львова

про визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій

За участю представників сторін:

від позивача - ХХХ - представник (довіреність у справі).

від відповідача - ХХХ –старший державний податковий інспектор юридичного відділу

Права та обов’язки представникам сторін відповідно до ст.ст. 49, 51 КАС України роз’яснено.

Постановою Господарського суду Львівської області від 21.12.2006 року у справі № 5/2910-8/281А повністю задоволено позовні вимоги ТзОВ «ХХХ»про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському р-ні м. Львова № 0001042330/0/6072 від 31.03.2006 року, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 488682,45 грн.

Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова не погодилася із вказаною постановою суду, вважає його таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права та не відповідає фактичним обставинам справи, з підстав і доводів, викладених у апеляційній скарзі № 710/10-0 від 17.01.2007 року, зокрема:

- що у правовідносинах стосовно застосування штрафної санкції, передбаченої ст.. 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№ 1776-ІІІ від 01.06.2000р., (в подальшому «Закон»), органи Державної податкової служби не є суб’єктом наділеним господарською компетенцією, безпосередньо не здійснюють організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання, а отже, згідно ст. 4 ГК України такі правовідносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Позивач у справі –ТзОВ “ХХХ” проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, заперечив з підстав викладених у письмовому запереченні № б/н від 16.04.2007 року, зокрема, вважає:

- що згідно ч. 3 ст. 19 КАС України, одним із засобів реалізації державою економічної політики, зокрема, у грошово-кредитних відносинах є державний контроль та нагляд за господарською діяльністю у т.ч. у сфері: - «збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин, за станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності», вважає, що такі відносини складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю, а отже відносяться до господарської компетенції органу державної влади.

В процесі перегляду Постанови господарського суду Львівської області від 21.12.2006 року у справі № 5/2910-8/281А апеляційний господарський суд встановив наступне.

За результатами комплексної планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТзОВ «ХХХ»за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року, ДПІ у Личаківському районі м. Львова складено Акт про результати перевірки № 72/23-0/19166884 від 24.03.2006 року.

На підставі вищевказаного Акту, відповідачем 31.03.2006 року прийнято рішення № 0001042330/0/6072 форми «С»про застосування штрафних (фінансових) санкцій, (в подальшому –«Рішення»).

Як вбачається з п. 4.3. Акту перевірки, згідно представлених касових книг та прибуткових касових ордерів за період що перевірявся, в касу позивача надійшла виручка від реалізації квитків на продаж легкових автомобілів, мікроавтобусів та вантажних автомобілів, запасних частин та паркування в сумі 171317,00 грн., згідно договору оренди –736,2 грн. (в тому числі ринковий збір становив 62206,25 грн., податок з паркування –12110,46 грн.) Позивач здійснював реалізацію квитків без застосування реєстраторів розрахункових операцій (розрахункових книжок), являючись підприємством торгівлі. В результаті перевірки виявлено не проведення через РРО –97736,49 грн.

Обов’язок позивача, щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій, передбачений ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»№ 1776-ІІІ від 01.06.2000р., (в подальшому «Закон»), що не заперечувалось позивачем під час розгляду справи.

У відповідності до п. 1 ст. 17 вищевказаного Закону, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХХХ»за не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій застосовано штрафну (фінансову) санкцію у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, в сумі 488682,45 грн.

Господарський суд Львівської області, у оскаржуваній постанові, із посиланням на норми Преамбули та ст.. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ст.ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування», прийшов до правильного висновку, що обов'язки суб'єкта господарської діяльності зі сплати штрафу за порушення ним норм Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»не відносяться до категорії податкового зобов'язання або податкового боргу, а отже, за своєю юридичною природою, штрафні санкції не пов’язані із порушенням правил оподаткування відносяться до адміністративно-господарських санкцій, порядок та умови застосування яких встановлено Главою 27 Господарського кодексу України.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у органу Державної податкової служби господарської компетенції у сфері застосування штрафів, визначених ст. 17 Закону, спростовуються наступним.

Зі змісту ч. 1 ст. 4 ГК України випливає, що дія даного кодексу поширюється на адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо здійснює організаційно-господарські повноваження щодо суб'єкта господарювання.

Згідно ч.6 ст. 3 ГК України: - «Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю».

За змістом ст. 9 та ч. 3. ст. 19 ГК України одною з форм управління господарською діяльністю з боку держави є державний контроль та нагляд за господарською діяльністю у т.ч. у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про застосування до спірних правовідносин норм ст.ст. 241, 250 ГК України та перевищення відповідачем при застосуванні штрафної (фінансової) санкції за період з 01.01.2003 року по 30.03.2005 року річного терміну для застосування адміністративно-господарської санкції, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України.

Стосовно застосування відповідачем штрафної санкції за період з 31.03.2005 року по 31.12.2005 року, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до Розділу 3 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327 - до Акту документальної перевірки, в якості інформативних додатків додаються, зокрема, відомості або таблиці, в яких згруповані факти однотипних порушень та порушень, що повторюються. Такі додатки підписуються працівниками податкового органу та становлять невід’ємну частину Акту перевірки.

Необґрунтованим є висновок про підстави самого нарахування штрафу, оскільки, як з акту перевірки так і з пояснень представників відповідача вбачається, що суми нарахування носять приблизний характер, тобто не базуються на тих банківських та бухгалтерських документах, які б змогли дати точний висновок про саме правопорушення.

Враховуючи відсутність таких додатків до Акту комплексної планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТзОВ «ХХХ»за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року № 72/23-0/19166884 від 24.03.2006 року з яких може бути встановлено на яку суму позивачем приймалась готівка до каси без застосування РРО за період з 31.03.2005 року по 31.12.2005 року, то суд першої інстанції (із посиланням на норму пункту 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України) прийшов до правильного висновку про необхідність скасування оскаржуваного повідомлення-рішення повністю.

Також слід зазначити, що приймаючи податкове повідомлення –рішення за формою «С»відповідачем порушено преамбулу та норми Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки таке нарахування не вважається податковим зобов’язанням.

Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Скаржником не подано судовій колегії доказів, які б стали підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що постанова Господарського суду Львівської області прийнята з дотримання норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 198, 199, 200, 205, 206 КАС України, -

Львівський апеляційний господарський суд У Х В А Л И В:

1. Залишити без змін постанову Господарського суду Львівської області від 11.10.2006 року у даній справі, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, згідно із ст. 212 КАС України.

Головуючий-суддя Галушко Н.А.

Суддя Процик Т.С.

Суддя Юрченко Я.О.