Ухвала суду № 68450451, 22.08.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Романовський Є.О.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2017 року справа №425/653/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 05 липня 2017 року в справі № 425/653/17 за позовом ОСОБА_4 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії з листопада 2016 року.

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 05 липня 2017 року позовні вимоги задоволено, внаслідок чого визнано неправомірними дії пенсійного органу щодо невиплати пенсії з 01 листопада 2016 року та зобовязано відновити виплату пенсії.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що призначення та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 № 509.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованої території України»).

Призначення та продовження виплати пенсій, довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 509 ( із змінами) (п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»).

Крім того, апелянт наголошує, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушенням обовязкової умови для отримання соціальних виплат, встановлених Законом України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У своїй апеляційній скарзі пенсійний орган просить розглянути справу за відсутності представника управління.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.

ОСОБА_4 (далі позивач) перебуває на обліку Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі відповідач, пенсійний орган) та отримує пенсію за віком.

Пенсійний орган припинив виплату пенсії позивачу з листопада 2016 року.

Рішення про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_4 19.03.2015 № 917005725, № 9/5350 було прийнято 28 листопада 2016 року.

Вважаючи, що дії Рубіжанського ОУПФУ порушують його право на отримання належної пенсії, ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За приписами ч. 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанови Кабінету Міністрів України, якими керується відповідач не можуть звужувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Тобто, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058-IV.

Посилання управління на те, що позивач не звертався до управління з заявою про поновлення виплати пенсії є неприйнятними, оскільки ОСОБА_5 доведений факт протиправної бездіяльності відповідача щодо призупинення виплати її пенсії з підстав непередбачених чинним законодавством.

Також апелянт зазначає, що відсутність внутрішньо-переміщеної особи за фактичним місцем проживання є порушенням умов для отримання соціальних виплат відповідно до Закону № 1706-VII.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VІІ період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 № 638-IV у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Кабінетом Міністрів України 7 листопада 2014 року прийнято постанову «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» № 595. Цією постановою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок).

Пунктом 8 Тимчасового порядку встановлено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За змістом статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

У матеріалах справи наявний акт обстеження матеріально-побутових умов сімї від 13.10.2016 щодо адреси фактичного проживання ОСОБА_4, витяг з рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення, відмовлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 15 про відмову в проведенні таких виплат позивачу та рішення Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.

Рішення Рубіжанського ОУПФУ про припинення виплати пенсії ОСОБА_4 або будь-яке посилання на нього в матеріалах справи відсутнє.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що виплату пенсії позивачу припинили з 01 листопада 2016 року, у той час як довідку внутрішньо переміщеної особи скасовано 28.11.2016. Тобто між цими фактами відсутній причинно-наслідковий звязок.

Обставини справи не суперечать положенням Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб», а твердження апелянта з цього приводу є помилковими.

Також, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обовязків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена пенсійним органом без прийняття відповідного рішення тощо.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначає, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи наведені обставини та норми чинного законодавства, зокрема, відсутність рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погоджує висновок, викладений в оскаржуваній постанові, щодо безпідставного припинення виплати пенсії позивачу з 01 листопада 2016 року, тому порушене право особи підлягає відновленню.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 94, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 05 липня 2017 року в справі № 425/653/17 за позовом ОСОБА_4 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 05 липня 2017 року в справі № 425/653/17 залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили. Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Колегія суддівМ. Г. Сухарьок

ОСОБА_2

ОСОБА_3