Постанова № 68425814, 17.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2017 р. Справа№ 910/23967/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Телюк С.П., Хіміч О.П.;

відповідача-1: Терещук Т.І.;

відповідача-2: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства

юстиції України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.05.2017

у справі №910/23967/16 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Алчевський

металургійний комбінат"

до 1) Департаменту державної виконавчої служби Міністерства

юстиції України в особі Відділу примусового виконання

рішень

2) Головного управління Державної казначейської служби

України у м. Києві

про стягнення 2 467 967,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Алчевський металургійний комбінат" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень (далі - відповідач-1) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач-2) про стягнення з Державного бюджету України зайво стягнутих коштів у розмірі 2 467 967,79 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заявлена до стягнення сума грошових коштів є надмірно стягнутим виконавчим збором, який відповідачем-1 не було повернуто.

В процесі судового розгляду позивач уточнив свої вимоги (том справи - 1, аркуші справи - 100-101) та просив суд зобов'язати відповідача-1 вчинити дії по поверненню надмірно стягнутого виконавчого збору у розмірі 2 467 967,79 грн. та зобов'язати відповідача-2 повернути із Державного бюджету України на користь позивача зайво стягнуті відповідачем-1 грошові кошти у розмірі 2 467 967,79 грн.

Відповідач-1 проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у позові, зазначаючи про те, що державним виконавцем було в повному обсязі виконано наказ, виданий на примусове виконання рішення Господарського суду Луганської області у справі №1/19 від 14.06.2010, про що винесено відповідну постанову про закриття виконавчого провадження. Однак у зв'язку зі спливом трирічного терміну зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву, виконавче провадження по вищевказаному судовому рішенню було знищено, а тому відповідач-1 не може надати більш детальну інформацію та копії матеріалів названого виконавчого провадження.

Відповідач-2 також не визнав вимоги позивача, зазначаючи про їх необґрунтованість. Зокрема, відповідач-1 вважає, що стягнення виконавчого збору в сумі 2 467 967,79 грн. з Державного бюджету України повинне відбуватися шляхом зобов'язання відповідача-1 повернути вказані грошові кошти на рахунок позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі №910/23967/16 позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 2 467 967,79 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним стягненням сум виконавчого збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23967/16 від 17.05.2017 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2017 апеляційну скаргу відповідача-1 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Алданова С.О.) апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017р. у справі №910/23967/16 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.08.2017р.

14.08.2017р. Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. у відпустці з 24.07.2017р., для розгляду справи №910/23967/16 визначено склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Зубець Л.П., судді Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 17.08.2017.

15.08.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначав про необґрунтованість та непідтвердженість доводів скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 17.08.2017 представник відповідача-1 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/23967/16 від 17.05.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 17.08.2017 представники позивача заперечували проти апеляційної скарги з підстав, наведених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача-2 в судове засідання 17.08.2017 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвали суду, а також приймаючи до уваги наявні у справі докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 17.08.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача-1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

У 2010 році до органу державної виконавчої служби було передано наказ Господарського суду Луганської області у справі №1/19 про стягнення з позивача на користь Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" грошових коштів у сумі 47 414 061,74 грн.

За вказаним наказом постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17.08.2010 ВП №20873650 було відкрито виконавче провадження.

04.04.2012 позивач отримав постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.03.2012 про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 4 213 351,84 грн. із рахунку наявної суми боргу у розмірі 42 133 518,46 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 32).

Відкрите акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до органу державної виконавчої служби із заявою від 15.03.2012, в якій повідомило про часткове погашення позивачем заборгованості у добровільному порядку, у зв'язку з чим примусовому виконанню підлягає сума у розмірі 17 453 840,53 грн.

23.04.2012 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову ВП №20873650 про арешт коштів боржника (том справи - 1, аркуші справи - 34-35), якою було накладено арешт на грошові кошти позивача на загальну суму 21 259 440,68 грн., з яких 17 453 840,53 грн. - борг за рішенням суду у справі №1/19 та 4 213 351,84 грн. - сума виконавчого збору.

З метою звільнення власних рахунків з-під арешту для подальшого здійснення виробничої діяльності, 04.05.2012 позивач сплатив виконавчий збір у повній сумі 4 213 351,84 грн. згідно платіжного доручення №1963 від 04.05.2012 (том справи - 1, аркуш справи - 36).

Водночас, позивачем було оскаржено у судовому порядку постанову державного виконавця від 26.03.2012 про стягнення виконавчого збору у розмірі 4 213 351,84 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 19.06.2012 у справі №1/19 (том справи - 1, аркуші справи - 37-38) було визнано дії державної виконавчої служби України в особі Відділу примусового виконання рішень щодо винесення постанови від 26.03.2012 про стягнення виконавчого збору у розмірі 4 213 351,84 грн. неправомірними у частині стягнення 2 467 967,79 грн. виконавчого збору, у зв'язку з чим в цій частині вказана постанова була визнана судом недійсною.

Ухвала Господарського суду Луганської області у справі №1/19 від 19.06.2012 набрала законної сили і наразі є чинною, що не заперечується сторонами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач-1 не повернув позивачу в добровільному порядку надмірно стягнутий виконавчий збір у сумі 2 467 967,79 грн.

Позивач звернувся до відповідача-1 із заявою №026-1225 від 11.09.2012, в якій просив повернути перераховану суму виконавчого збору у розмірі 2 467 967,79 грн.

У відповідь на звернення позивача відповідач-1 в листі №12-0-34-3225-12/5/2 від 03.08.2013 (том справи - 1, аркуш справи - 39) підтвердив сплату позивачем на депозитний рахунок виконавчого збору в сумі 4 213 351,84 грн., який було перераховано до Державного бюджету України, а також посилався на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 (далі - Порядок) та рекомендував для вирішення даного питання звернутись до суду.

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення 2 467 967,79 грн. за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної виконавчої служби України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2012 у справі №2а-14364/12/2670 в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 у справі №2а-14364/12/2670 (том справи - 1, аркуші справи - 40-44) було скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2012, прийнято нову постанову, якою позов задоволено, присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість в розмірі 2 467 967,79 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.06.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 45-47) постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 було скасовано. Провадження в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" до Державної виконавчої служби, Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві про стягненні коштів закрито. При цьому роз'яснено позивачу право звернення до суду з аналогічними вимогами в порядку господарського судочинства.

З урахуванням викладеного, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України зайво стягнутий виконавчий збір у розмірі 2 467 967,79 грн.

Місцевий господарський суд позов задовольнив, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п.8 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, передумовою для відшкодування майнової шкоди є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, розміру шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, вини відповідача. При цьому обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою покладено на позивача.

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення шкоди у розмірі 2 467 967,79 грн., завданої протиправними діями державного виконавця внаслідок стягнення виконавчого збору у вказаному розмірі.

В ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі №32/421).

Колегією суддів враховано, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України (аналогічна правова позиція наведена в п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", в п.9 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 №02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 №04-5/239), п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження").

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано позов з дотриманням вищевказаних вимог.

В процесі судового розгляду було встановлено, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було прийнято постанову ВП №20873650 від 26.03.2012 про стягнення з позивача 4 213 351,84 грн. виконавчого збору. Названа сума грошових коштів була списана та перерахована до Державного бюджету України згідно з платіжним дорученням від 04.05.2012 №1963.

Вказані обставини не заперечуються сторонами у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Луганської області 19.06.2012 у справі №1/19 дії державної виконавчої служби України в особі Відділу примусового виконання рішень щодо винесення постанови від 26.03.2012 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 4 213 351,84 грн. в частині стягнення 2 467 967,79 грн. виконавчого збору було визнано неправомірними і в цій частині названу постанову визнано недійсною.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, встановлені ухвалою Господарського суду Луганської області від 26.04.2016 у справі №1/19 факти незаконності дій державного виконавця є преюдиційними у розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та повторного доведення у межах розгляду справи №910/23967/16 не потребують.

В даному випадку наявний повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування шкоди.

Неправомірні дії державного виконавця полягають у стягненні з позивача виконавчого збору в сумі більшій, ніж підлягала до стягнення, внаслідок чого державний виконавець безпідставно стягнув з позивача, як боржника, виконавчий збір у сумі 4 213 351,84 грн. замість 1 745 384,05 грн. Сума зайво стягнутого виконавчого збору складає 2 467 967,79 грн.

Шкода полягає в безпідставному стягненні з позивача виконавчого збору в сумі 2 467 967,79 грн.

Причино-наслідковий зв'язок характеризується тим, що хоча були наявні обставини, які виключали стягнення з боржника виконавчого збору, державним виконавцем було в примусовому порядку стягнуто з позивача, як боржника, оспорювану суму виконавчого збору.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями державного виконавця, а саме у сумі 2 467 967,79 грн.

За приписом ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою. Відшкодування такої шкоди органом державної влади, оскільки останній фінансується з державного бюджету України, здійснюється з відповідного бюджету. Відтак участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади (аналогічна правова позиція викладена в п.7 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 №01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року").

В ст. 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з пп.2 п.9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В рішенні Конституційного Суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі №1-36/2001 зазначено про те, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, у даному випадку відшкодування шкоди може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №67/157-10 від 25.05.2011).

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-1 не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача-1 (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-35, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі №910/23967/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2017 у справі №910/23967/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/23967/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк