Рішення № 68425313, 17.08.2017, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2017 р. Справа № 925/706/17

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю,

ОСОБА_2 - особисто,

від відповідача - Биченко І.Я. - представник за довіреністю,

від третьої особи - представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_2, м. Київ

до приватного акціонерного товариства "АТП -2361", м. Черкаси

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал",

с. Червона Слобода, Черкаського району, Черкаської області

про визнання рішень недійсними

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернувся ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства "АТП -2361" про визнання рішень Наглядової ради закритого акціонерного товариства "АТП -2361", оформлені протоколом від 18 грудня 2014 року недійсними.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 19 червня 2017 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 04 липня 2017 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 18 липня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал" та відкладено розгляд справи на 03 серпня 2017 року.

Розгляд справи здійснюється після відкладення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та у доповненні до нього і зазначав, що положеннями статуту закритого акціонерного товариства "АТП -2361" визначено, що до компетенції Наглядової ради зокрема, належить затвердження рішення правління товариства про розпорядження рухомим та нерухомим майном товариства, грошовим коштами, отримання кредитів на суму, що перевищує 50% статутного капіталу товариства, який становить 536 640 грн. 00 коп.

Таким чином, згідно зі статутом, повноваження Наглядової ради поширюються на затвердження усіх правочинів щодо майна та майнових прав відповідача, вартість яких перевищує 268 320 грн.

Відповідач не передавав іншому товариству у власність майно у якості внеску до статутного капіталу на підставі спірного рішення, балансова вартість якого б перевищувала 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності.

Оскаржуване рішення не містить жодних імперативних приписів щодо вчинення правочину, який згадується у позові як значимий.

Зміст прийнятих рішень має диспозитивний характер та по суті є вираженням намірів вступити у якості учасника у інше господарське товариство - товариство з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал", але після проведення перемовин із учасниками останнього щодо визначення частки у статутному капіталі.

Тому це рішення жодним чином не порушує законної правомочності позивача на участь в управлінні товариством, як складової належного останньому корпоративного права.

Враховуючи вищенаведене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи був належним чином повідомлений.

В судовому засіданні, яке відбулося 17 серпня 2017 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/706/17.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що в позові слід відмовити повністю, виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом про визнання недійсними рішень Наглядової ради від 18 грудня 2014 року (а.с.10-11), позивач зазначав, що оскаржуване рішення було прийнято поза межами повноважень Наглядової ради, оскільки рішення про вчинення значного правочину, предметом якого є передача майна, вартість якого перевищує 25% від вартості активів товариства віднесено виключно до компетенції загальних зборів учасників товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час розгляду справи, позивач є акціонером закритого акціонерного товариства "АТП-2361" та власником 22 729 штук простих іменних акцій відповідача, що становить 42,3543% від статутного капіталу товариства, що підтверджується копією виписки про стан рахунку в цінних паперах від 08 червня 2017 року № 1061, виданої АТ "Укрексімбанк".

18 грудня 2014 року Наглядовою радою закритого акціонерного товариства "АТП-2361" було прийнято два рішення (а.с 71-72) а саме:

підтримати пропозицію в.о. голови правління - директора ОСОБА_4 та з метою збереження майна товариства, залишків трудового колективу, виступити засновником іншої юридичної особи, а саме товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал" та передати до статутного капіталу рухоме та нерухоме майно, яке може бути використане у виробничих цілях;

підтримати пропозицію в.о. голови правління - директора ОСОБА_4, який запропонував провести домовленості з учасниками товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал" щодо визначення частки в статутному капіталі товариства та яка повинна становити не менше 90 відсотків від розміру статутного капіталу, щоб закрите акціонерне товариство "АТП-2361" могло повністю контролювати діяльність товариства та внести як сплату своєї частки статутного капіталу рухоме та нерухоме майно загальна балансова вартість якого становить 910 000 грн. 00 коп., яке може бути використане у виробничих цілях. Майно передати за актом приймання-передачі у визначені законодавством терміни. Перелік майна зазначений у акті приймання-передачі додається окремим додатком та пропонується на затвердження.

Позивач у позові посилався на приписи п. 14.1.31 ст. 14 Податкового кодексу України, згідно якого відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платнику податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

В зв'язку з чим позивач вважає, що на підставі спірного рішення від 18 грудня 2014 року Наглядовою радою товариства було відчужено рухоме та нерухоме майно відповідача на суму 910 000 гр. 00 коп.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 160 ЦК України в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом.

Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

Відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства", до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків, що встановлено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України

Значним правочином у розумінні п. 4 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" є правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Відповідно ч. 2 ст. 159 ЦК України, повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства.

Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України "Про акціонерні товариства" Наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

До виключної компетенції Наглядової ради товариства відноситься, зокрема, прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених частиною першою статті 70 цього Закону (підпункт 18 ч.2 ст. 52 Закону України "Про акціонерні товариства").

Відповідно до п. 8.2.1. статуту Товариства (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) Наглядова рада є органом товариства, представляє інтереси акціонерів у період між проведенням Зборів і в межах своєї компетенції контролює і регулює діяльність виконавчого органу Товариства.

До компетенції Наглядової ради товариства, зокрема, належить затвердження рішення Правління товариства про розпорядження рухомим та нерухомим майном товариства, грошовими коштами, отримання кредитів на суму, що перевищує 50 відсотків статутного капіталу товариства.

Згідно абз. 3 п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" у разі, якщо положення статуту та інших внутрішніх документів товариства суперечать Закону, судам слід керуватися нормами Закону.

Пунктами 38, 39 вищевказаної постанови пленуму Верховного Суду України визначено, що учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення. Це відповідає також нормі статті 55 Конституції України.

Прийняття іншими органами товариства рішень з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів, є перевищенням їхньої компетенції, а тому ці рішення можуть бути визнаними в судовому порядку недійсними.

Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України.

Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

- невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;

- позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Підставами визнання недійсними рішень наглядової ради можуть бути такі порушення порядку скликання та проведення засідання ради, які мали наслідком неправомочність засідання наглядової ради (абз. 3 п. 2.31 вищевказаної постанови пленуму ВГСУ).

Оскільки результат вирішення спору залежить лише від встановлення судом наявності та ступеня порушень прав позивача (позивачів) під час скликання та проведення загальних зборів, залучення інших учасників (акціонерів) товариства або осіб, з якими на підставі спірних рішень товариство вступило у правовідносини, не вимагається (абз. 2 п. 6.4 вищевказаної постанови пленуму ВГСУ).

Як роз'яснено у п. 11 постанови пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено.

У Рішенні Конституційного Суду України N 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року у справі N 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Слід вказати, що законодавець розмежовує поняття "рішення про вчинення значного правочину", а також "рішення про попереднє схвалення значних правочинів". При цьому, прийняття загальними зборами акціонерів рішення про вчинення значного правочину кореспондує виконавчому органу товариства обов'язок вчинити конкретний значний правочин. У той же час, прийняття загальними зборами акціонерів рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть ним вчинятися протягом року, означає лише згоду на можливість вчинення значних правочинів у майбутньому. І це не має наслідком реального настання юридичного факту, як це зокрема зазначається в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року зі справи №3-8гс13.

Матеріалами справи підтверджується, що 18 грудня 2014 року на виконання оскаржуваного рішення були проведені переговори із керівництвом та учасниками товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал" щодо вступу відповідача у зазначене товариство. За результатами проведених переговорів було досягнуто домовленості щодо розміру частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал", яку набуде відповідач після вступу у вказане товариство - 99,78%. Також було досягнуто домовленості, що відповідач внесе свою частку майном, балансова вартість якого складає 758 333,33 грн. (у т.ч. ПДВ - 15 166,67 грн.).

Того ж дня, (тобто 18 грудня 2014 року) повторно була скликана Наглядова рада товариства (а.с. 111-112), на засіданні якої вирішено розглянути наступні питання:

- про вступ закритого акціонерного товариства "АТП -2361" до складу товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал";

- про розмір внеску закритого акціонерного товариства "АТП -2361" до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал".

За результатами голосування прийнято наступні рішення:

1. вступити закритим акціонерним товариством "Автотранспортне підприємство-2361" у якості учасника у товариство з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал" із часткою у статутному капіталі 99,78%;

2. після включення закритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2361" до складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал", затвердження та державної реєстрації нової редакції Статуту останнього, внести до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал" частку у розмірі 99,78% належним закритому акціонерному товариству "Автотранспортне підприємство-2361" майном (будівлями та спорудами) загальною балансовою вартістю 758 333,33 грн. (без ПДВ). Оподаткування даної операції здійснити за результатами її вчинення та відповідно до вимог чинного законодавства.

Вказане рішення наглядової ради, що також було прийнято 18 грудня 2014 року є чинним, та не є предметом розгляду даного спору.

19 грудня 2014 року відбулися Загальні збори засновників товариства з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал", рішенням яких закрите акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство-2361" було включене до складу учасників із часткою у статутному капіталі 99,78%, у зв'язку із чим також були внесені зміни до статуту цього товариства, шляхом викладення його у новій редакції (державну реєстрацію змін проведено 26 грудня 2014 року, запис №10261050006015327).

27 грудня 2014 року на виконання рішення Наглядової ради від 18 грудня 2014 року закрите акціонерне товариство "Автотранспортне підприємство-2361" передало товариству з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал" у якості внеску до статутного капіталу останнього будівлі та споруди загальною балансовою вартістю 758 333 грн. 33 коп. (копія акту прийому-передачі майна від 27 грудня 2014 року міститься в матеріалах справи).

За приписами Податкового кодексу України для цілей оподаткування дана операція прирівнюється до договору купівлі-продажу, а тому підлягає оподаткуванню податком на додану вартість за ставкою 20% від вартості переданого майна, що складає 151 666 грн. 67коп.

У зв'язку з нарахуванням податку на додану вартість, відповідачем була складена податкова накладна від 27 грудня 2014 року №5 на суму реалізації 758 333 грн. 33 коп., ПДВ - 151 666 грн. 67коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою.

Відповідно до приписів ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", баланс є складовою частиною фінансової звітності підприємства.

Згідно з балансом відповідача за формою №1-м (затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 25 лютого 2000 року №39), станом на 31 грудня 2013 року загальна вартість оборотних і необоротних активів останнього складала 3 087 200 грн. (а.с. 43-46).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92, визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Пунктом 7 цього Положення встановлено, що основні засоби зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю.

Згідно з пунктом 8 Положення, первісна вартість об'єкта основних засобів зокрема складається із сум, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків).

Відповідно до ст.14 п.п. 14.1.178 ПКУ, податок на додану вартість є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього кодексу.

З урахуванням викладеного, вартість оборотних та необоротних активів господарюючого суб'єкта відображається у балансі без ПДВ.

Водночас ринкова вартість майна, що є предметом правочину, може відрізнятися від ціни самого правочину.

Згідно зі ст. 189 Господарського кодексу України ціна є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Чинне українське законодавство розділяє такі терміни, як "ринкова вартість" та "ринкова ціна".

Зокрема, ринкова вартість - це найбільш вірогідна ціна, за яку об'єкт може (міг) бути проданий на відкритому конкурентному ринку (постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики оцінки державних корпоративних прав" від 02 серпня 1999 року N 1406).

Відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України (постанова НБУ від 20 грудня 2005 року № 480) ринкова вартість - це сума, яку можна отримати від продажу активу на активному ринку.

В свою чергу, ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (Податковий кодекс України).

Виходячи з цього, оскільки вартість оборотних та необоротних активів господарюючого суб'єкта відображається у балансі без ПДВ то ринкова вартість майна при вчиненні значного правочину у відсотковому відношенні до вартості активів за даними балансу також повинна враховуватись без суми податку.

Тому оспорюване рішення Наглядової ради не виходить за межі компетенції останньої, оскільки балансова вартість будівель та споруд, які пропонувалося внести до статутного капіталу іншого господарського товариства, не перевищує законодавчо встановленого ліміту у 25 відсотків від вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства.

Крім того, спірне рішення не порушує права акціонера (позивача), оскільки, дане рішення приймалось "про наміри" товариства у майбутньому вчинити правочин (зокрема провести домовленості), а не про вчинення значного правочину і після його прийняття реального настання юридичного факту - відчуження активів не відбулося, оскільки дане питання вирішувалося наступним рішенням, що не є спірним у вирішенні даної справи.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено порушення його прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок прийняття спірного рішення, а тому позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 22 серпня 2017 року.

Суддя А.В.Васянович