Рішення № 68423982, 21.08.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.08.2017 Справа № 904/7256/17

За позовом: Приватного підприємства "Агромир", с. Ганнівка Кіровоградської області

до Приватного акціонерного товариства "Криворіжаглобуд", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 4 249 169,02 грн.

Суддя: Євстигнеєва Н.М.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №33 від 26 липня 2017 року, представник

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1 від 18 січня 2017 року, головний спеціаліст

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне підприємство "Агромир" звернулося до господарського суду із позовом, яким просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Криворіжаглобуд" заборгованість у сумі 4 249 169,02, з яких:

- основна заборгованість у сумі 3 330 000,00грн.,

- три відсотка річних у сумі 165 861,15грн.,

- втрати від інфляції у сумі 753 307,87грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.09.2015 між Приватним підприємством "Агромир" та Приватним акціонерним товариством "Криворіжаглобуд" було укладено договір №140/15 поворотної фінансової допомоги, за умовами якого позивач зобовязався надати відповідачу безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у сумі 3 700 000,00грн. зі строком повернення коштів до 03 листопада 2015 року. Свої зобовязання з повернення грошових коштів відповідач виконав частково, сплативши на користь позивача 370 000,00грн. Залишок суми, яка залишилась не сплаченою, складає 3 330 000,00грн. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобовязання позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував три відсотки річних у сумі 165 861,15грн. та втрати від інфляції у сумі 753 307,87грн.

Відповідач, Приватне акціонерне товариство "Криворіжаглобуд", проти задоволення позову заперечує, просить визнати недійсним договір №140/15 від 03 вересня 2015 року з підстав його невідповідності положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України та Статуту товариства. Відповідно до пункту 7.111 підпункт 8б Статуту договір поворотної фінансової допомоги повинен бути укладений тільки за умови обовязкового погодження з ОСОБА_3 радою товариства. Тобто договір було підписано головою правління з перевищенням наданих йому повноважень, внаслідок помилки щодо природи зазначених договорів, без наміру створити правові наслідки, які зумовлюються правочинами. Доказів подальшого схвалення таких дій уповноваженим органом відповідача ОСОБА_3 радою товариства на вчинення таких дій не надавалось. Оскільки договір укладений з перевищенням повноважень відповідача, договір вважається недійсним, а відтак відсутній порядок і терміни повернення позики, який міг би визначатися договором. У такому випадку термін повернення грошових коштів позивачем слід визначати виходячи з норм Цивільного кодексу України, зокрема, ст. 1049 ЦК України, протягом 30 днів з дня предявлення позикодавцем вимоги про повернення позики. Позивач надіслав свою вимогу (претензію від 24.04.2017) на адресу відповідача, яка отримана 26.04.2017. Таким чином, за твердженням відповідача, строк повернення грошових коштів є таким, що настав 27.05.2017 і саме з цього моменту позивач має право нараховувати інфляційні втрати та три відсотки річних.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2017 порушено провадження у справі №904/7256/17, розгляд справи призначено на 31.07.2017. У судовому засіданні 31.07.2017 оголошено перерву на 21.08.2017.

У судовому засіданні 21.08.2017 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться у матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників позивача та відповідача, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

03.09.2015 між Приватним підприємством "Агромир", яке є платником єдиного податку (група 4) в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту (позикодавець) та Приватним акціонерним товариством "Криворіжаглобуд", що є платником податку на загальних підставах в особі голови правління ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту (позичальник), було укладено договір №140/15 поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до умов цього договору (п.1.1.) позикодавець зобовязується надати позичальнику безвідсоткову фінансову допомогу, а останній зобовязується повернути її у визначений договором строк.

Позичальник використовує надану допомогу для поповнення обігових коштів на цілі, передбачені його Статутом та на розвиток виробництва (п.1.3. договору).

Позикодавець зобовязаний надати безвідсоткову поворотну фінансову допомогу протягом двох банківських днів з моменту підписання договору шляхом перерахування грошових коштів у валюті України на банківський рахунок позичальника (п.п.2.1.,2.2. договору).

Згідно п.п.3.1., 3.3 договору сума безвідсоткової фінансової допомоги становить 3 700 000,00грн. та надається на строк до 03 листопада 2015 року.

По закінченню вказаного в п.3.3. договору строку позичальник зобовязується протягом одного банківського дня повернути суму допомоги. Поворотна фінансова допомога повертається шляхом перерахування грошових коштів у валюті України на банківський рахунок позикодавця (п.3.4. договору).

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до 03 листопада 2015 року. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобовязань, які виникли під час дії цього договору (п.п.5.1, 5.2 договору).

На виконання умов договору поворотної фінансової допомоги позивач 03 вересня 2015 року перерахував відповідачу 3 700 000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №1711 від 03.09.2015 та випискою банку за 03.09.2015.

24 листопада 2015 року відповідач повернув позивачу 370 000,00грн., залишок не сплаченої позикодавцю суми складає 3 330 000,00грн.

Позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем передбачених договором зобов'язань з повернення фінансової допомоги, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною спору.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Положеннями статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

У даній справі укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, що свідчить про виникнення боргового зобовязання.

Отже, за своєю правовою природою, укладений між боржником (позичальником) Приватним акціонерним товариством "Криворіжаглобуд" та Приватним підприємством "Агромир" (позикодавець) договір поворотної фінаносовї допомоги про надання позичальнику фінансової допомоги є договором позики, який вважається вчиненим в момент здійснення позикодавцем дій щодо передання позичальнику грошових коштів в розмірі та у строки, визначені за умовами договору позики.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, які викладені в постанові від 24.02.2016 у справі №6-50цс16.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За змістом пункту 3.3. договору поворотної фінансової позики від 03.09.2015 поворотна фінансова допомога надається на строк з моменту перерахування коштів на рахунок позичальника до 03 листопада 2015 року, тобто по 02 листопада 2015 року включно. По закінченні цього строку позичальник зобовязується протягом одного банківського дня повернути суму допомоги.

Зі змісту наведених положень вбачається, що відповідач (позичальник) повинен був повернути поворотну фінансову допомогу 03 листопада 2015 року (банківський день вівторок), однак свої зобовязання з повернення грошових коштів виконав частково, повернув позивачеві 24 листопада 2015 року 370 000,00грн. (банківська виписка, а.с.13).

Позивач звертався до відповідача з претензією за вих. №24/04-01 від 24.04.2017, якою просив перерахувати залишок несплаченої суми, яка залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

Статею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник лише частково повернув грошові кошти у сумі 370 000,00грн., а отже допустив порушення зобов'язань перед позивачем за договором позики щодо повернення коштів у встановлений договором строк.

З огляду на наведені вище умови договору поворотної фінансової допомоги від 03 вересня 2015 року, строк повернення коштів є таким, що настав 03 листопада 2015 року.

Заборгованість відповідача перед позивачем за договором позики складає 3 330 000,00грн. (3 700 000,00 грн. 370 000,00 грн.).

Відповідач доказів сплати заборгованості до суду не надав, вимоги позивача в установленому порядку не спростував.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, наведені вище положення законодавства та умови договору, є правомірними позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 3 330 000,00грн.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у сумі 165 861,15 грн. за період прострочення з 04.11.2015 по 01.07.2017 та втрати від інфляції у сумі 753 307,87грн. за період з листопада 2015 року по червень 2017 року.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних судом встановлено, що позивачем не враховано, що кількість днів в 2016 році складає 366, тому сума трьох відсотків річних, яка підлягає стягненню за вказаний у позовній заяві період складає 165 587,67грн. (розрахунок міститься в матеріалах справи).

Перевіркою правильності обчислення суми втрат від інфляції судом порушень вимог чинного законодавства не виявлено, отже сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 753 307,87грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у сумі 4 248 895,54грн., з яких основна заборгованість у сумі 3 330 000,00грн., три відсотки річних у сумі 165 587,67грн., втрати від інфляції у сумі 753 307,87грн.

В решті позовних вимог слід відмовити.

З доводами відповідача щодо наявності підстав для визнання договору позики (поворотної фінансової допомоги) недійсним суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні питання про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За приписами ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідач посилається на те, що договір укладено від імені товариства головою правління з перевищенням наданих йому повноважень.

Частиною першою статті 92 ЦК України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

За приписами ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про акціонерні товариства" статут акціонерного товариства повинен містити відомості про склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції.

Пунктом 7.1. статуту Товариства (а.с. 22-51) управління Товариством здійснюють: вищий орган Товариства загальні збори акціонерів Товариства; ОСОБА_3 рада; Правління; Ревізор.

Компетенцію ОСОБА_3 ради акціонерного товариства визначає ст. 52 Закону України "Про акціонерні товариства", а щодо Приватного акціонерного товариства "Криворіжаглобуд" - також п. 7.92 Статуту товариства.

Відповідно до п.7.105 Статуту правління є колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю. До складу правління входять голова правління, який є головою виконавчого органу, та члени правління (п.7.106 Статуту).

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Спірний договір поворотної фінансової допомоги, вартість якого становить 3 700 000,00грн., підписаний від імені акціонерного товариства головою правління ОСОБА_5, який діяв на підставі Статуту.

Згідно Статуту товариства, який був чинним на дату укладення договору, правлінню товариства надавалися повноваження (п.7.111 підпункт 6 Статуту) щодо вчинення товариством правочинів, у межах встановлених чинним законодавством та Статутом товариства: прийняття рішень за умови обов'язкового попереднього погодження з ОСОБА_3 радою, щодо укладання Товариством правочинів з фінансовими (не фінансовими) установами про отримання та надання товариством кредитів, позик, позичок, незалежно від суми право чинів (п.7.111 підпункт 8. б Статуту).

Підпунктом 1 п.7.130 статуту Товариства передбачено, що голова правління має право без довіреності діяти від імені товариства, відповідно до рішень Правління чи інших органів управління згідно їх компетенції, в тому числі представляти інтереси товариства в державних установах, вчиняти від імені товариства правочини та здійснювати юридично значимі дії, підписувати договори та зовнішньоекономічні контракти, видавати від імені товариства довіреності та зобов'язання, розпоряджатися коштами та майном товариства, здійснювати інші юридичні дії в межах компетенції, визначеної статутом товариства, рішеннями загальних зборів акціонерного товариства та ОСОБА_3 ради.

Як встановлено вище загальна сума договору поворотної фінансової допомоги складає 3 700 000,00грн.

Попереднього погодження ОСОБА_3 ради щодо укладення договору позики правлінням (його головою) отримано не було. Отже, голова правління, підписуючи спірний договір, діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

За приписами абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, договір може бути визнаний недійсним лише у разі доведеності юридичною особою (відповідачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

За доводами Приватного акціонерного товариства "Криворіжаглобуд" є всі підстави вважати договір позики недійсним, оскільки подальшого схвалення цього договору (правочину) юридичною особою - відповідачем не відбулося.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Правовий аналіз змісту частини першої статті 241 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

У пункті 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи договір позики був прийнятий відповідачем на виконання: згідно платіжного доручення №1711 від 03.09.2015 відповідач отримав від позивача позику у сумі 3 700 000,00грн., і 24.11.2015 здійснив часткове виконання договору, перерахувавши позивачеві суму 370 000,00грн.

Згідно з пунктом 7.130 (підпункт 1) Статуту товариства голова правління має право без довіреності діяти від імені Товариства, приймати рішення щодо питань поточної діяльності Товариства.

Пункт 7.111 (підпункт 6) Статуту Приватного акціонерного товариства "Криворіжаглобуд" містить лише положення про необхідність попереднього погодження ОСОБА_3 радою товариства укладення Товариством (головою правління) правочинів з фінансовими (нефінансовими) установами про отримання та надання товариством кредитів, позик, позичок незалежно від суми таких правочинів. Положень про необхідність схвалення ОСОБА_3 радою дій виконавчого органу товариства спрямованих на виконання укладених раніше правочинів вказаний пункт Статуту не містить. Таких положень не містять і інші норми Статуту відповідача.

Таким чином, в силу приписів ст. 241 ЦК України та враховуючи, що дії виконавчого органу відповідача, як позичальника, з виконання умов спірного ОСОБА_6 поворотної фінансової допомоги (позики), свідчать про подальше схвалення відповідачем ОСОБА_6 позики, господарський суд не вбачає підстав для визнання цього правочину недійсним.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 63 733,43грн.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Криворіжаглобуд" (50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр-т Південний, 1а, код ЄДРПОУ 01238979) на користь Приватного підприємства "Агромир" (28516, Кіровоградська область, Долинський район, с. Ганнівка, вул. Гоголя, 40, код ЄДРПОУ 31885438) заборгованість у сумі 3 330 000,00грн., три відсотки річних у сумі 165 587,67грн., втрати від інфляції у сумі 753 307,87грн., витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 63 733,43грн., про що видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено 22.08.2017

Суддя Н.М. Євстигнеєва