Рішення № 68402714, 15.08.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/33/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2017 Справа № 908/1113/17

за позовом Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Запорізької філії ПАТ Укртелеком (69005, місто Запоріжжя, проспект Соборний, 133)

до відповідача ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (71100, Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Захисників України, буд. 27/34)

про стягнення суми 662262,05 грн.

суддя Боєва О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 1053 від 12.12.2016р.; ОСОБА_3, довіреність № 1052 від 12.12.2016р.;

від відповідача: не зявився;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача на користь позивача суми 567435,79 грн. заборгованості з відшкодування витрат, повязаних із наданням пільг з оплати послуг звязку, наданих споживачам, які проживають на території міста Бердянськ Запорізької області за період з січня по грудень 2016 року.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.05.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1113/17, справі присвоєно номер провадження № 9/33/17, судове засідання призначено на 19.06.2017р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 11.07.2017р. Ухвалою суду від 11.07.2017р. в порядку ст. 69 ГПК України строк вирішення спору у справі продовжено на п'ятнадцять днів по 15.08.2017 р. включно, розгляд справи відкладено на 10.08.2017 р. У судовому засіданні 10.08.2017р. на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 15.08.2017 р.

В судовому засіданні 15.08.2017р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За клопотанням представників сторін судовий процес проводився без застосування засобів технічної фіксації.

14.06.2017 р. від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (том 4, а.с. 67-69), згідно з якою позивач збільшив розмір вимог на 94826,26 грн. некомпенсована сума за надання пільг за період лютий квітень 2017 року та просив стягнути з відповідача загальну суму 662262,05 грн.

Заява позивача не суперечить приписам ст. 22 ГПК України та прийнята судом до розгляду.

Таким чином, розглядаються вимоги про стягнення з відповідача суми 662262,05 грн. заборгованості з відшкодування витрат, повязаних із наданням пільг з оплати послуг звязку, наданих споживачам, які проживають на території міста Бердянськ Запорізької області, за загальний період січень грудень 2016 року та лютий квітень 2017 року.

Позивач підтримав вказані вимоги, мотивуючи наступним. ПАТ «Укртелеком» є оператором телекомунікацій і включений до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері звязку і інформації. Позивач, як оператор телекомунікацій, надає відповідні послуги звязку споживачам фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати. Законом України «Про телекомунікаційні послуги» та низкою інших спеціальних законів України встановлений обовязок позивача надавати послуги на пільгових умовах певним верствам населення. Чинним законодавством не передбачено обовязковість укладення договорів про відшкодування витрат за надані послуги звязку пільговим категоріям громадян, оскільки зобовязання виникають безпосередньо із законодавчих актів. Відшкодування витрат, понесених внаслідок надання позивачем телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення, здійснювалось до 01.01.2017 р. за рахунок державних субвенцій та місцевих бюджетів. З 01.01.2017 р. внесено зміни до Бюджетно кодексу України. Так, згідно з приписами п. 20-4 ч. 1 ст. 91 цього Кодексу, встановлено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на пільги з послуг звязку. Відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету для відшкодування пільг, наданих споживачам телекомунікаційних послуг у м.Беряднськ Запорізької області, який здійснює розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів. В період з січня по квітень 2017 року позивачем надано телекомунікаційні послуги споживачам, що проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1, які мають право на відповідні пільги, передбачені чинним законодавством. Позивачем були складені акти форми « 2-пільга» - розрахунки видатків на відшкодування витрат, повязаних з надання пільг, які в електронному та паперовому вигляді із супровідними листами направлялися відповідачу щомісячно як простою так із рекомендованою кореспонденцією (повторно). Також позивачем неодноразово направлялися вимоги щодо сплати заборгованості. Відповідач повертав усі надіслані розрахунки з повідомленням про те, що вони не будуть відшкодовуватися у звязку з відсутністю запланованих видатків в Законі України «Про державний бюджет на 2016 рік». Загальна сума, нарахована за надання передбачених законодавством пільг за вказаний період склала 753435,60 грн. У звязку із значним запізненням надання відповідачем інформації, коригування до актів форми « 2-пільга» за 2016 рік у бік зменшення були проведені та відображені позивачем в актах з січня по квітень 2017 рік. Відповідачем проведено позивачу лише часткову компенсацію суми за січень 2017 року та частково за лютий 2017 року на загальну суму 88715,47 грн., внаслідок у відповідача виникла заборгованість з некомпенсованої суми пільг, з наданих позивачем телекомунікаційних послуг за період з січня по грудень 2016 року, частково за лютий 2017р. та за березеньквітень 2017 року. Внаслідок здійсненого коригування та перерахунку розміру суми, що підлягає відшкодуванню, з урахуванням наданої відповідачем інформації, що відображено у наданому позивачем розрахунку позовних вимог, позовні вимоги складають 662262,05 грн. Позивач зазначає, що постачальник телекомунікаційних послуг не може бути заручником ситуації, яка склалася, що не відмінює пільги встановлені законодавчими актами, відповідач незаконно ухиляється від компенсації вартості наданих позивачем послуг споживачам, які мають право на пільги, що є підставою для їх стягнення в судовому порядку. Позов обґрунтовано ст. 63 Закону України «Про телекомунікації», ст. 21, ч.3 ст. 142 Конституції України, ст.ст. 48, 89, 102 Бюджетного кодексу України, п.п. 3, 5, 12 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів та здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002р., п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, ст.ст. 11, 16, 96, 509, 526, 530, 610, 614, 617, 625 ЦК України, ст. ст. 20, 144, 174, 193, 216, 218 ГК України.

Відповідач надав письмовий відзив (том 5, а.с.59-63), в якому зазначив, що позов не визнає, з наступних підстав. Дана справа, на думку відповідача, підсудна адміністративному суду, оскільки регулює бюджетні відносини: здійснення відшкодування витрат за надані пільги окремим категоріям громадян на виконання Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, прийнятою на підставі ст.102 Бюджетного кодексу України. ОСОБА_1 соцзахисту відповідно до п. 3 постанови № 256 є головним розпорядником коштів місцевого бюджету у зазначених відносинах. За своїм змістом повноваження щодо розрахунків з постачальниками послуг є виконавчими і розпорядчими, що підтверджує їх владну природу. Право, порушене внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень під час здійснення владної управлінської функції, тому його вирішення належить до компетенції адміністративного суду і має розглядатися в порядку Кодексу адміністративного судочинства, отже провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. По суті спору, відповідач зазначив, що видатки на компенсації виплат за надані послуги звязку здійснюються за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам. Відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами за наявності відповідного бюджетного призначання. Видатки на компенсаційні виплати за надані пільги з послуг звязку не передбачені Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», тому реальна можливість отримання позивачем компенсаційних виплат за 2016 рік відсутня, про що останній повідомлявся листами управління. Відповідач зазначив, що відносини між сторонами повинні відбуватись на договірній основі. Так, між сторонами було укладено договори від 24.09.2015 р. № 17 та № 17/1 про співпрацю, згідно з умовами яких встановлено, що відшкодування витрат здійснюється відповідачем за фактом надходження субвенцій з державного бюджету. Однак, у 2016 році на рахунок управління відповідні кошти не надходили, що підтверджується довідкою державної казначейської служби. Таким чином, відсутні порушення зобовязань з боку відповідача, вимоги позивача не можуть бути задоволені за рахунок коштів відповідача. Просить у задоволенні позову відмовити. Крім того, у своєму відзиві на позов відповідач просив суд на підставі ст. 27 ГПК України залучити до участі у справі Кабінет Міністрів України, оскільки спір виник в результаті його діяльності щодо незабезпечення в державному бюджеті субвенцій для відшкодування пільг.

В судовому засіданні 10.08.2017р. представник відповідача підтримав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, представники позивача проти клопотання заперечили.

Судом, заявлене відповідачем клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Кабінету Міністрів України, відхилено як необґрунтоване.

Позивач проти припинення провадження у справі заперечив, вважає, що даний спір є підвідомчим господарському суду. Зазначив, що у взаємовідносинах з позивачем, відповідач не є субєктом владних повноважень, оскільки не приймає жодних управлінських рішень щодо розрахунків, а лише реалізує функціональний (а не владний) механізм відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, як головний розпорядник коштів.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій і включений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері звязку та інформатизації. Позивач надає телекомунікаційні послуги фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

Як слідує з пояснень позивача та матеріалів справи, ПАТ Укртелеком в особі Запорізької філії ПАТ Укртелеком в період січень грудень 2016 року, також лютий квітень 2017 року надавалися телекомунікаційні послуги споживачам, що проживають на території міста Бердянськ Запорізької області, які мають право на відповідні пільги, передбачені чинним законодавством. Так, позивачем, протягом зазначеного періоду, складалися щомісячні розрахунки видатків на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг, в яких вміщено переліки споживачів-пільговиків за окремими видами пільг, за формою № 2-пільга, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535 (том 1, а.с.52-234; том 2; том 3; том 4, а.с. 1-57, 83-249).

Вказані розрахунки видатків (акти форми « 2-пільга»), за період надання послуг з січня по квітень 2016 року, направлялися відповідачу простою кореспонденцією із супровідними листами, а також електронною поштою (том 4, а.с. 4-23). Повторно акти форми « 2-пільга» за період з січня по квітнень 2016 року відправлені рекомендованою кореспонденцією з супровідним листом № 32/2-3-196 від 17.03.2017 «Щодо сплати заборгованості» (том 1, а.с. 49). Акти форми « 2-пільга» за період надання послуг з травня по грудень 2016 року направлялись відповідачу рекомендованою кореспонденцією із супровідними листами (том 1, а.с. 21-36). Розрахунки за лютий-квітень 2017 р. направлені відповідачу рекомендованими листами (том 4, а.с.75-77, 79-82). В зазначених листах позивач наголошував на необхідність проведення оплати з відшкодування пільг з оплати послуг зв'язку, прийняття на облік актів форми « 2-пільга» та, у разі виявлення розбіжностей, складення та направлення позивачу актів звіряння за формою «№3-пільга», а також згідно п. 10 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 04.06.2015 р. № 389, просив направляти інформацію щодо громадян, які мають право на отримання пільг. Позивачем направлялися відповідачу листи № 12/128 від 30.03.2017р. (том 1, а.с. 50-51) та № 12/258/2 від 14.06.2017 р. (том 4, а.с. 78-79) щодо погашення заборгованості з січня по грудень 2016 року та з лютого по квітень 2017 року.

Відповідач, у відповідь на вищезазначені звернення позивача, листами (том 5, а.с. 79-89) повідомляв про відсутність асигнувань, що Державним бюджетом на 2016 рік не передбачено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг звязку та повертав отримані ним розрахунки сум відшкодування витрат за надані пільги з послуг звязку. В зазначених листах ОСОБА_1 соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області також повідомляло про поновлення здійснення відшкодування після вирішення питання щодо виділення відповідних асигнувань та отримання бюджетних коштів для проведення таких відшкодувань.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, дослідивши докази, пояснення сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у звязку з наступним.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування та застосування відповідних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги (послуги звязку) споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. № 295, визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг звязку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня предявлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку», Законом України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань», Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», Законом України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації в Україні», Кодексом Цивільного захисту України, Законом України «Про Службу безпеки України» та Порядком надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015р. № 389.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки місцевих бюджетів на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі Порядок видатків місцевих бюджетів № 256), яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними місячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п.3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення - є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно з п.5 цього Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами-надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, в тому числі пільг з послуг зв'язку.

Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків (ч.1 п.8 Порядку).

Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком позивача. Надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян. Чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок державних коштів. При цьому, зобовязання сторін виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання. Реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Згідно з Положенням, затвердженим рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради від 05.08.2004 р. № 457, ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області є структурним підрозділом виконавчого комітету, утворюється рішенням міської радим, є підзвітним та підконтрольним міськвиконкому та управління праці та соціального захисту населення Запорізької обласної держадміністрації. ОСОБА_1 безпосередньо підпорядковується заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, який займається соціальними питаннями (п.п.1.1, 1.2).

Згідно з підпунктом 3.12 пункту 3 Положення, ОСОБА_1 відповідно до покладених завдань, зокрема: організовує збирання, систематизацію і зберігання інформації щодо осіб, які мають право на пільги. Веде єдиний державний автоматизований реєстр таких осіб в межах, визначених нормативними документами. Звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі (після його створення) з інформацією, що надходить від підприємств та організацій, що надають послуги. Проводить відповідні розрахунки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 117 від 29.01.2003р. запроваджено Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги та затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).

Пунктом 3 вказаного Положення, Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1 -пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Згідно з ч. 1 п. 10 Положення, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга».

У відповідності до п. 11 Положення, уповноважений орган щомісяця звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга";

Відповідно до пояснень позивача, відповідач акти звіряння розрахунків за формою «З-пільга» протягом січня грудня 2016 року не складав. Зауважень та розбіжностей щодо наданих позивачем за формою №-2 пільга розрахунків видатків на відшкодування витрат, повязаних з наданням пільг у 2016 році своєчасно не направляв. Коригування відповідача до актів форми 2-пільга за 2016 рік були надані відповідачем із значним запізненням - лише у 2017 році, проведені та відображені позивачем в актах з січня по квітень 2017 року шляхом зменшення нарахованої суми компенсації. Тому, при визначенні некомпенсованої суми за період з лютого по квітень 2017 року, позивач додав суми зменшень до суми позовних вимог за відповідні місяці, в яких вони відображені.

Заперечення відповідача є безпідставними з огляду на наступне.

Обовязок надання послуг певним категоріям громадян на пільгових умовах, як і загальні засади фінансування витрат повязаних з наданням таких пільг, встановлені безпосередньо законодавчими актами України, в тому числі Законами України: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; «Про жертви нацистських переслідувань»; «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»; «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інш.

За таких обставин, договірні зобовязання сторін не є єдиною підставою для предявлення позовних вимог позивачем, оскільки порядок надання та відшкодування пільг передбачено спеціальними законами та нормативно-правовими актами, посиланням на які позивач обґрунтував свої позовні вимоги.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, обовязок відповідача з компенсації вартості наданих позивачем телекомунікаційних послуг споживачам, які мають право на пільги, виникає безпосередньо із нормативно-правових актів, і його виконання не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Відповідно до п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

В рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі № 11/446, від 15.05.2012р. у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012р. у справі № 15/5027/715/2011.

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від виділених на цю мету бюджетних призначень.

Законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

Частиною 3 статті 142 Конституції України встановлено, що витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем за наслідками наданих у період: січень-грудень 2016 року, лютий-квітень 2017 року телекомунікаційних послуг споживачам, які мають пільги, були надані відповідачу розрахунки щодо вартості цих послуг, згідно з формою "2-пільга".

З урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача загальну суму 662262,05 грн. компенсацій, нарахованих за період з січня по грудень 2016 року, частково за лютий 2017 р. (5207,02 грн.), березень та квітень 2017 року.

В процесі розгляду справи, суд зобовязував сторони провести звіряння розрахунків. На підставі наданої відповідачем інформації, позивачем здійснено корегування витрат за надані послуги пільговій категорії абонентів за 2016 рік, з урахуванням актів перевірок управління соціального захисту населення.

В судовому засіданні 15.08.2017р. позивачем надано суду письмове пояснення, відповідно до якого останній повідомив, що суму заборгованості за період з січень грудень 2016 року було скореговано на суму 3109,27 грн., а також зменшено на суму 3,66 грн., внаслідок перерахунку абонентам-пільговикам, які вибули, померли або втратили право на пільгу, що підтверджується розрахунком заборгованості. Отже, станом на 15.08.2017р. заборгованість відповідача за 2016 рік складає 564322,86 грн.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов'язку сплатити зазначені кошти, відповідач не надав. Відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету, не є підставою для звільнення відповідача від обовязку зі сплати компенсації пільг, а посилання відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг не звільняють його від обовязку сплатити цю компенсацію.

Отже, із наданого позивачем розрахунку, з урахуванням усіх проведених корегувань, з якими в усній формі погодився представник відповідача у судовому засіданні 10.08.2017р., вбачається, що розмір заборгованості за січень-грудень 2016 року відкоригований в бік зменшення на суму 3112,93 грн. та на суму 3,66 грн., залишок боргу складає 564322,86 грн. Крім того, судом встановлено, що під час розгляду справи 30.06.2017р., відповідачем на рахунок позивача перераховано суму 131990,44 грн., які були розподілені позивачем в рахунок погашення заборгованості за поточний 2017р. рік, в тому числі, в рахунок погашення заборгованості за лютий квітень 2017 року в розмірі 94826,26 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що обґрунтованими та доведеними є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 564322,86 грн., які підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення суми 3112,93 грн., на яку здійснено корегування, слід відмовити. В частині стягнення суми 94826,26 грн. провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у звязку з відсутністю предмета спору.

Твердження відповідача, що спір не підвідомчий господарському суду, а провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суд вважає необґрунтованим та безпідставним, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Перелік справ у спорах, що підвідомчі господарським судам наведений у ст. 12 ГПК України. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності.

Визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції» наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин, є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного субєкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії субєкта владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість субєктного складу участь субєкта владних повноважень є обовязковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовими та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю субєкта владних повноважень.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Законодавчими та нормативно-правовими актами, які наведено вище в мотивувальній частині рішення, на відповідача як головного розпорядника коштів покладено обов'язок щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг, в тому числі і операторами телекомунікацій, за послуги, надані особам, які мають право на відповідні пільги. Таким чином, у взаємовідносинах з позивачем відповідач не є суб'єктом владних повноважень, оскільки не приймає жодних рішень щодо розрахунків, а лише реалізує функціональний (а не владний) механізм відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

За наведених обставин, правовідносини, які склалися між сторонами мають господарський характер, а не публічно-правовий, що в свою чергу відносить вирішення спорів даної категорії до компетенції господарського суду.

Згідно з ч. 2 ст.44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивачем згідно з платіжними дорученнями № 940 від 24.04.2017р (8548,40 грн.) та № 1446 від 10.05.2017 р. (1600 грн.) сплачено судовий збір в загальному розмірі 10148,40 грн. Враховуючи розмір заявленої до стягнення суми 662262,05 грн., судовий збір, що належить до сплати, в даному випадку, становить 9933,93 грн. (1,5 % від ціни позову). Таким чином, позивачем зайво сплачено суму 214,47 грн.

Згідно з п.1 ч. 1, ч.ч. 2, 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Оскільки від позивача надійшло клопотання про повернення переплаченої суми судового збору, перерахованого згідно з платіжним дорученням № 1446 від 20.05.2017 р., що викладено в заяві про збільшення розміру позовних вимог, суд вважає за необхідне повернути із Державного бюджету України зайво сплачений судовий в розмірі 214,47 грн., про що винести ухвалу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд також враховує, що інформація, яка міститься в єдиному державному реєстрі щодо осіб, які мають право на пільги, на підставі якої здійснено коригування суми боргу, була отримана позивачем із запізненням з вини відповідача, часткова оплата заявленої до стягнення суми, сплачена після порушення провадження у справі, тому згідно зі ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору в розмірі 9933,93 грн. покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 22, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (71100, Запорізька область, місто Бердянськ, вул. Захисників України, буд. 27/34, код ЄДРПОУ 03193258) на користь Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Запорізької філії ПАТ Укртелеком (69005, місто Запоріжжя, проспект Соборний, 133, код ЄДРПОУ 21560766, рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «ПУМБ», м. Київ, МФО 334851) суму 564322 (пятсот шістдесят чотири тисячі триста двадцять дві) грн. 86 коп. заборгованості, суму 9933 (девять тисяч девятсот тридцять три) грн. 93 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження у справі в частині стягнення суми 94826,26 грн. за відсутністю предмета спору.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 85 ГПК України ГПК України 21 серпня 2017 року.

Суддя О.С. Боєва