Постанова № 68400187, 18.08.2017, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/2184/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2017 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіПетричковича А.І. при секретаріЯворській І.Ю. за участі:представника відповідачарозглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Красилівської ОДПІ ГУ ДФС Старокостянтинівське відділення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Суд ухвалою від 02.08.2017 року відкрив провадження у справі за адміністративним позовом від 26.07.2017 року в якому позивач вказує на порушення відповідачем його прав і ПК України та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 34418-17 від 10.06.2015 року, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання зі сплати транспортного податку фізичних осіб у розмірі 25000,00 гривень.

Позивач в судове засідання не з'явився, але подав до суду заяву від 18.08.2017 про розгляд справи за його відсутності і вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, про що надав письмове заперечення без реєстраційного номера від 17.08.2017 року, яке підтвердив у суді.

Заслухавши учасників судового розгляду і дослідивши докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

ОСОБА_3 з 13.12.2014 року на праві власності належить автомобіль марки "TOYOTA HIGHLANDER", 2014 року випуску, об'єм двигуна 3456 куб. см, реєстраційний номер НОМЕР_1 ( стор. 21 - 22 справи).

Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області своїм Рішенням від 14.01.2015 року № 3, встановила в м. Старокостянтинів транспортний податок і затвердила Додаток №1 - Положення про транспортний податок ( стор. 17 - 19 справи).

10.06.2015 року Красилівська ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення №34418-17, яким згідно з пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно до пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 ПК України визначила позивачу транспортний податок в сумі 25000 гривень (стор. 8 справи).

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2015 року, введено в дію ст. 267 ПК України, якою запроваджено транспортний податок.

Відповідно до ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Пунктом 267.4 ст. 267 ПК України визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Статтею 10 ПК України встановлено, що транспортний податок є складовою податку на майно та є місцевим податком.

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 ст.12 ПК України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Отже, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період. Тобто, виходячи з наведених вище норм, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15.07.2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Підпунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи наведене, суд вважає, що встановлений рішенням Старокостянтинівської міської ради № 3 від 14.01.2015 року транспортний податок, відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 року, повинен визначатися позивачу, починаючи з 2016 року, адже зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду і ці податки та збори не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Одним з принципів податкового законодавства України є єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку (п.п.4.1.11 п.4.1 ст.4 ПК України). Також, відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.

Крім цього, положеннями податкового законодавства закріплений і принцип in dubio pro tributario, тобто презумпції правомірності рішень платника податку, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що при вирішенні спору слід, також врахувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), і зважати на те, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 50 рішення по справі «Щокін проти України» ЄСПЛ відзначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

У пункті 51 цього рішення ЄСПЛ відмітив, що говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (<…>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

На думку ЄСПЛ, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні ЄСПЛ, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

У зв'язку із наведеним дійшов висновку про те, що втручання в майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу.

Отже, з урахуванням наведеної практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, суд вважає протиправним визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.72 цього Кодексу.

Визначальним принципом правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з"ясування всіх обставин справи і обов"язок суб"єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій і рішень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову не довів, що діяв у межах закону, що підтверджено доказами перевіреними судом, тому позов підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ПК України, БК України і ст.ст.4-15, 70-71, 86, 99, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №34418-17 від 10.06.2015 року, визнавши його протиправним.

Копії постанови надати сторонам, повний текст якої виготовлено 19.08.2017 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Суддя/підпис/А.І. Петричкович"Згідно з оригіналом" Суддя А.І. Петричкович