Постанова № 68399638, 16.06.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2017 р. Справа № 804/2944/17

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача:Конєвої С.О. Науменко К.І. Куцевол Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод» до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002734608 від 24.04.2017р., -

ВСТАНОВИВ:

12.05.2017р. Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський стрілочний завод» звернулося з позовом до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та просить визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0002734608 від 24.04.2017р. про нарахування позивачеві грошового зобов'язання у вигляді пені за несвоєчасну сплату земельного податку у сумі 1726213,79 грн.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання повноти нарахування пені по уточнюючим деклараціям по земельному податку за 2015 рік та січень-липень 2016р. за результатами якої контролюючим органом був складений акт №30/28-10-46-08-14367980 від 03.04.2017р. за висновками якого встановлені порушення позивачем пп.129.1.2 п.129.1 ст.129 та абз.2 пп.129.4 ст.129 Податкового кодексу України внаслідок невірного визначення позивачем суми пені по уточнюючих деклараціях по земельному податку за 2015 рік та за січень-липень 2016р., що призвело до заниження пені з плати за землю на суму 1726213,79 грн. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення№0002734608 від 24.04.2017р. за яким позивачеві визначено суму пені з плати за землю у вказаному вище розмірі. Позивач не погоджується із оспорюваним рішенням, оскільки у лютому 2015р. та у лютому 2016р. позивачем було виконано свій обов'язок та подано до податкової служби податкові декларації з орендної плати за землю у спосіб, передбачений ст.ст.36, 46 Податкового кодексу України. Проте, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016р. у справі №904/11048/15, яке набрало законної сили 11.03.2016р., позивачеві було відмовлено у позові щодо визнання договорів земельних ділянок недійсними з підстав того, що договори оренди земельних ділянок є не вчиненими та неукладеними. Також постановою Вищого адміністративного суду України від 08.08.2016р. у справі №804/12851/13-а було зроблено висновок про те, що у зв'язку із визнанням договорів оренди земельних ділянок не вчиненими та неукладеними, позивач повинен сплачувати земельний податок відповідно до вимог ст.ст.269-271,274 Податкового кодексу України. Після встановлення вказаних вище обставин з урахуванням судових рішень, згідно запиту відповідача, позивачем 01.12.2016р. були подані уточнюючі податкові декларації за 2015р., та за січень-липень 2016р. у відповідності до вимог п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України (без нарахування пені на підставі пп.129.1.2, абз.2 пп.129.4 ст.129 ПК України), в яких замість орендної плати позивачем декларувався земельний податок, тобто у такий спосіб позивач виконав свій обов'язок, передбачений ст.ст.35, 50 ПК України. Представник позивача вважає, що застосування до платників податків фінансової відповідальності у вигляді пені у відповідності до вимог ст.ст.109, 111 ПК України можливе лише за вчинення податкового правопорушення, протиправного діяння (дія чи бездіяльність), що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, встановлених законодавством. На думку представника позивача, обставини, які вплинули на характер оподаткованих правовідносин позивача (зміну податкового обов'язку) виникли не внаслідок вчинення протиправних дій позивача, а внаслідок юридичного факту (рішення суду), а тому вважає застосування відповідачем такого виду фінансової відповідальності як пеня за несвоєчасну сплату земельного податку (обов'язок якого виник після вступу в законну силу судового рішення) порушують вимоги ст.ст.109,111 ПК України, оскільки не утворюють складу податкового порушення. Також, представник позивача звертає увагу на те, що при розрахунку пені відповідачем використовуються підстави, передбачені п.п.129.1.2 ПК України, при цьому, базою для розрахунку пені (зважаючи на розмір пені на рівні 120% облікової ставки НБУ) відповідачем використовується саме абз.1 п.п.129.4 ст.129 ПК України, а не абз.2 пп.129.4 ст.129 ПК України ( де передбачений розмір пені на рівні 100% облікової ставки НБУ). За викладеного, позивач вважає, що відповідачем незаконно застосовано підставу для визначення пені (п.п.129.1.2 ПК України), що тягне невірне застосування бази для розрахунку пені (абз.1 п.п.129.4 ст.129 ПК України) тобто відсоткову ставку і період розрахунку (кількість днів).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 16.06.2017р. не з'явився без поважної причини, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином 06.06.2017р., що підтверджується відповідною розпискою представника відповідача, наявною у справі (а.с. 60).

Проте, представник відповідача, яка приймала участь у судовому засіданні 06.06.2017р., проти позову заперечувала, у письмових запереченнях просила у задоволенні даного адміністративного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що при самостійному виявленні платником податків заниження суми податкового зобов'язання на суму заниження та за весь період заниження ( з дня настання строку погашення податкового зобов'язання по день фактичної сплати (включно) суми заниженого податкового зобов'язання) нараховується пеня із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, що діє на день заниження (п.п.129.1.2 п.129.1 та абз.1 п.129.4 ст.129 ПК України). Згідно наданих позивачем уточнюючих декларацій, позивачем збільшено податкові зобов'язання по земельному податку по зобов'язаннях минулих податкових періодів, за якими минув термін сплати за 2015 рік - 3387471,49 грн. та за січень-липень 2016р. - 2676269,75 грн.; у колонках 4-15 рядка 10 декларації - сума пені самостійно обчислена позивачем склала - 3687,42 грн., в тому числі за 2015 рік - 2062,44 грн., за січень-липень 2016р. - 1624,98 грн. Перевіркою правильності повноти нарахування пені по уточнюючих податкових деклараціях по земельному податку за 2015 рік та січень-липень 2016р. встановлено, що на порушення пп.129.1.2 п.129.1 ст.129 та абз.1 пп.129.4 ст.129 ПК України внаслідок невірного визначення позивачем суми пені по уточнюючим деклараціям по земельному податку за вказаний період занижено пеню у сумі 1726213,79 грн. З огляду на наведене, відповідач вважає, що позивач, декларуючи зміни до податкової декларації не виконав свого обов'язку щодо нарахування пені за заниження податкового зобов'язання по минулих періодах строк сплати за якими сплив. Щодо посилань позивача стосовно відсутності складу податкового правопорушення, то відповідач посилається на те, що норми ст.50 та ст.129 ПК України вказують на те, що нарахування пені не пов'язується із оцінкою обставин за яких відбувається уточнення податкових зобов'язань (суб'єктивні вони чи об'єктивні), пов'язуються вони із юридичними фактами чи власною помилкою платників податку, ПК України покладає відповідальність на платника податків за факт зміни розміру зобов'язань. Крім того, відповідач зазначає, що ініціатором позовів був саме позивач та він був платником орендної плати за користування земельними ділянками на підставі договорів оренди землі та саме поведінка позивача сприяла настанню обставин за яких його права та інтереси, на його думку, були порушені - нарахування відповідачем орендної плати замість земельного податку, при цьому, позивач продовжує користуватися земельними ділянками. Щодо посилань позивача на те, що при зазначенні у акті перевірки норми, за якою застосована пеня відповідачем вказана замість абз.1 п.129.4 ст.129 ПК України, абз.2 п.129.4 ст.129 ПК України, що на його думку повинно тягнути застосування іншої бази для визначення пені, то відповідач вказує на те, що зазначення у акті абз.2 замість абз.1 п.129.4 ст.129 ПК України відбулося помилково, відповідно до редакції ПК України, що діяла до 21.12.2016р., однак зміст норми повністю збережено та його правильно відображено в акті перевірки. За викладеного, відповідач вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем дотримано всіх критеріїв, визначених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене, належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, подані відповідачем письмові заперечення на позов, строки розгляду справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглядати дану справу за відсутності представника відповідача з урахуванням наданих ним пояснень у судовому засіданні 06.06.2017р. та письмових заперечень на позов згідно до вимог ч.4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 16.06.2017р.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини справі.

Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський стрілочний завод» зареєстроване виконкомом Амур-Нижньодніпровської районної ради 19.09.1990р. за адресою: м. Дніпро, вул. Любарського, буд. 181 та перебуває на обліку у СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську, що підтверджується змістом акту перевірки від 03.04.2017р. (а.с.13).

03.11.2016р. контролюючий орган звернувся до позивача з листом №1293/10/28-01-40-02-16 з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження щодо причин необчислення (не нарахування) суми земельного податку за період 2015 року та січень-липень 2016р. посилаючись на те, що з проведеного аналізу наявних податкових декларацій з плати за землю 2014р.-2016р. встановлено, що підприємством зменшено суми орендної плати за землю, при цьому, підприємством на 03.11.2016р. не здійснено нарахування земельного податку за 2015 рік та січень-липень 2016р. по відповідних земельних ділянках, що підтверджується змістом відповідного листа (а.с.42).

01.12.2016р. засобами телекомунікаційного зв'язку до податкової інспекції позивачем були подані уточнюючі податкові декларації з плати за землю за 2015р. (реєстраційний №9276936830) та за січень-липень 2016р. (реєстраційний №9230385569), зі змісту яких видно, що позивачем збільшено податкові зобов'язання по земельному податку, а саме: колонка 3 рядка 7 декларації - «розрахунок заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів поточного року, за якими минув термін сплати» за 2015 рік - 3387471,49 грн., та за січень-липень 2016р. - 2676269,75 грн. Також у колонках 4-15 рядка 10 декларацій - «сума пені» самостійно обчислена позивачем склала - 3687,42 грн., у тому числі: за 2015 рік - 2062,44 грн., за січень-липень 2016р. - 1624,98 грн., що підтверджується змістом копій уточнюючих декларацій, наявних у матеріалах справи (а.с.30-41).

03.04.2017р. на підставі наказу №534 від 17.03.2017р. посадовими особами контролюючого органу було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання повноти нарахування пені по уточнюючим деклараціям по земельному податку за 2015 рік та за січень-липень 2016р. за результатами якої було складено акт за №30/28-10-46-08-14367980 та встановлено порушення позивачем пп.129.1.2 п.129.1 ст.129 та абз.2 пп.129.4 ст.129 Податкового кодексу, внаслідок невірного визначення позивачем суми пені по уточнюючим деклараціям по земельному податку за 2015 рік та за січень-липень 2016р. заниження пені склало 1726213,79 грн., що підтверджується копією відповідного акту (а.с.13-21).

На підставі вказаного вище акту перевірки контролюючим органом 24.04.2017р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002734608 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - земельний податок з юридичних осіб, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1726213,79 грн., що підтверджується копією відповідного податкового повідомлення-рішення (а.с.10).

Позивач не погоджується із вказаним вище податковим повідомленням-рішенням, просить його визнати незаконним і скасувати посилаючись на те, що збільшення грошового зобов'язання зі сплати земельного податку за вказані вище періоди по поданим позивачем уточнюючим деклараціям відбулося не внаслідок податкового правопорушення, а внаслідок юридичного факту, встановленого судовим рішенням від 08.08.2016р., а тому нарахування пені є незаконним, так як не відповідає вимогам ст.ст.109, 111 ПК України, крім того, на думку позивача, розрахунок пені проведений у розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ, тоді як абз.2 пп.129.4 ст.129 ПК України встановлює нарахування пені на рівні 100% облікової ставки НБУ, а тому вважає, що податковим органом незаконно застосовано підставу для визначення пені за п.п.129.1.2 та абз.2 пп.129.4 ст.129 ПК України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Пунктом 286.2 ст.286 Податкового кодексу України встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 Податкового кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця - п.287.3 ст.287 ПК України.

Відповідно до п.50.1 ст.50 ПК України у разі, якщо у майбутніх податкових періодах ( з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу) платник податку самостійно ( у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податку, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених п.50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Також і п.п.129.1.2 п.129.1 ст.129 Податкового кодексу України ( у редакції, чинній на 01.12.2016р.) передбачено, що пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Абзацом 1 пункту 129.4 ст.129 Податкового кодексу України ( у редакції, чинній на 01.12.2016р.-день подання позивачем уточнюючих декларацій) було визначено, що пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій з їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Абзацом 2 пункту 129.4 ст.129 Податкового кодексу України ( у редакції, чинній на 01.12.2016р.) було визначено, що пеня, визначена підпунктом 129.1.2 пункту 129.1 цієї статті, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, діючої на день заниження.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» № 1797-УІІІ від 21.12.2016р. були внесені зміни до абзацу 2 пункту 129.4 ст.129 ПК України та його викладено в наступній редакції: на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки НБУ, діючої на кожний такий день. Вказані зміни набрали чинності з 01.01.2017р.

Аналіз наведених вище норм податкового законодавства, чинного на момент подання позивачем уточнюючих декларацій по земельному податку за 2015рік та за січень-липень 2016р. - 01.12.2016р. свідчить про те, що на позивача покладено обов'язок по поданню уточнюючих декларацій у разі заниження податкового зобов'язання, при цьому, при поданні таких уточнюючих декларацій вищенаведеним податковим законодавством також покладено і обов'язок на позивача самостійно розрахувати пеню станом на 01.12.2016р. із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, діючої на день заниження податкового зобов'язання, у тому числі і за період адміністративного та/або судового оскарження у відповідності до вимог п.п.129.1.2 ст.129 ПК України, а також і згідно до абз.2 пункту 129.4 ст.129 ПК України (чинній у редакції на 01.12.2016р.).

Як свідчать матеріали справи, та не спростовано позивачем будь-якими належними і допустимими доказами, позивачем при поданні уточнюючих декларацій по земельному податку за 2015р. та за січень-липень 2016р. 01.12.2016р. пеня не була розрахована із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, діючої на день заниження, у відповідності до вимог п.п.129.1.2 п.129.1 ПК України та абзацу 2 п.129.4 ст.129 ПК України ( у редакції чинній на 01.12.2016р.), що також підтверджено і змістом копій наявних в матеріалах справи уточнюючих декларацій по земельному податку (а.с.30-41).

У судовому засіданні представник позивача не змін пояснити із якого відсоткового відношення виходив позивач, нараховуючи та зазначаючи в уточнюючих податкових деклараціях за спірний період про нарахування пені у загальному розмірі 3687,42 грн., у тому числі за 2015 рік - 2062,44 грн., за січень-липень 2016р. - 1624,98 грн. (а.с.30-41).

Є неспроможними посилання представника позивача на невірне застосування розрахунку пені, виходячи з відсоткової ставки 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, замість 100% облікової ставки НБУ, що передбачено абз.2 п.п.129.4 ст.129 ПК України, з огляду на те, що у вказаній редакції абз.2 п.п.129.4 ст.129 ПК України набрав чинності з 01.01.2017р. та не має зворотної дії в часі щодо правовідносин по нарахуванню пені, які виникли у позивача 01.12.2016р. у відповідності до вимог ст.58 Конституції України.

Також слід зазначити, що як абзац 1, так і абзац 2 п.129.4 ст.129 Податкового кодексу України у редакції, чинній на 01.12.2016р. визначали нарахування пені на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ.

З огляду на вказане, посилання позивача на нарахування пені на рівні 100 відсотків облікової ставки НБУ згідно абз.2 п.129.4 ст.129 ПК України є безпідставним та таким, що суперечить вищенаведеним нормам податкового законодавства станом на 01.12.2016р.(на момент обов'язку позивача по нарахуванню пені).

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи представника позивача про те, що обов'язок по нарахуванню земельного податку виник у позивача після набрання рішеннями судів законної сили, а саме: рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2016р. у справі №904/11048/15, яке набрало законної сили з 11.03.2016р. та постанови Вищого адміністративного суду України від 08.08.2016р. у справі №804/12851/13-а за якими встановлено обов'язок позивача по сплаті земельного податку відповідно до вимог ст.ст.269-271,274 ПК України, оскільки у відповідності до вимог п.п.129.1.2 п.129.1ст.129 ПК України (у редакції,чинній на 01.12.2016р.) передбачено нарахування пені позивачем у разі виявлення позивачем заниження грошового зобов'язання на суму такого заниження та за весь період заниження ( у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Таким чином, аналіз вказаної норми свідчить про обов'язок позивача нарахування пені за весь період заниження грошового зобов'язання, у тому числі і у період його адміністративного та/або судового оскарження.

Факт заниження позивачем грошового зобов'язання зі сплати за землю підтверджений самим позивачем у поданих позивачем 01.12.2016р. уточнюючих деклараціях по земельному податку за 2015 рік та за січень-липень 2016р., де зазначено про заниження податкового зобов'язання за 2015р. - заниження склало - 3387471,49 грн., за січень-липень 2016р. - 2676269,75 грн. (а.с. 30-41).

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, і частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Представником позивача у ході судового розгляду справи не надано доказів та не наведено жодних підстав, які б спростовували наведені вище доводи та досліджені в судовому засіданні докази та свідчили б про протиправність і незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Навпаки, надані позивачем копії уточнюючих декларацій з земельного податку, які були подані позивачем до контролюючого органу лише 01.12.2016р. підтверджують факт заниження позивачем грошового зобов'язання по земельному податку за 2015р. та за січень-липень 2016р. їх зміст підтверджує також факт не нарахування позивачем пені у спосіб, передбачений п.п.129.1.2 п.129.1 ст.129 та абз.2 п.129.4 ст.129 ПК України ( у редакцій, чинній на 01.12.2016р.)

Судом критично оцінюються доводи представника позивача щодо застосування відповідачем такого виду фінансової відповідальності як пеня за несвоєчасну сплату земельного податку (обов'язок якого виник після вступу в законну силу судового рішення) порушують вимоги ст.ст.109,111 ПК України, оскільки не утворюють складу податкового порушення з огляду на те, що аналіз норм ст.50 та ст.129 ПК України не пов'язуються з оцінкою обставин, за яких відбувається уточнення податкових зобов'язань (суб'єктивні вони чи об'єктивні), а пов'язується нарахування пені із юридичними фактами (у тому числі враховується і період адміністративного та/або судового оскарження) чи помилкою платника податків.

Таким чином, податкове законодавство покладає на платника податків відповідальність за сам факт зміни розміру податкових зобов'язань минулих податкових періодів з урахуванням термінів їх сплати, встановлених ПК України.

Разом з тим, представником відповідача в усних поясненнях, наданих у судовому засіданні 06.06.2017р., а також у письмових запереченнях на позов наведено достатньо доводів та підстав, які свідчать про обґрунтованість та законність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, суд приходить до висновку про те, що оспорюване рішення прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтями 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що у разі ухвалення рішення на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Дніпропетровський стрілочний завод» до Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002734608 від 24.04.2017р. - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 21.06.2017р.

Суддя С.О. Конєва