Рішення № 68384214, 21.08.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1722/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 43 Троян Т. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоХрапка В. Д.суддівБондаренка С. І., Новікова О. М. при секретаріПавроз Т. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, яка діє і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи: Управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, Служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням , -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2017 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 пред'явили позов до ОСОБА_8, ОСОБА_9, яка діє і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації Соснівського райвиконкому у м. Черкаси 25.03.1998 року являються співвласниками квартири АДРЕСА_1.

Позивачі зазначають, що в зазначеній квартирі крім ним зареєстровані також ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_10, які були зареєстровані за їх проханням тимчасово на декілька місяців.

Проте відповідачі у квартирі не проживають більше шести місяців та не сплачують комунальні послуги і в добровільному порядку відмовляються знятися з реєстрації.

З таких підстав позивачі просили суд визнати ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано ОСОБА_8 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме : квартиру АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять рішення суду скасувати частково, як незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою : АДРЕСА_1, а в частині визнання ОСОБА_8 таким, що втратив право на користуванням житловим приміщенням - залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги по наступних підставах.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засідання.

Проте таким вимогам рішення суду не відповідає.

Постановляючи рішення в частині відмови в задоволенні позову відносно ОСОБА_9 і її неповнолітніх дітей ОСОБА_10 і ОСОБА_11 суд першої інстанції виходив із того, що задоволенням позову будуть порушені законні права та інтереси неповнолітніх дітей.

Але такі висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_12 і ОСОБА_7 є власниками квартири АДРЕСА_1.

Відповідачі ОСОБА_9 і її неповнолітні діти ОСОБА_10 і ОСОБА_11 в квітні 2014 року були зареєстровані в квартирі , що належить позивачам на праві власності. Але жодного дня в квартирі не проживали. Членами сім'ї позивачів не були. Письмовий договір найму не укладався.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї , також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство , усунення порушеного свого права власності у будь-який час.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року по справ № 6-709цс16.

Що стосується порушення прав неповнолітніх то суд виходить із наступного.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Ограни опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Інших заборон, в тому числі і втрати права на житло закон не передбачає.

Окрім того Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року у справі Артіко проти Італії (пункт 35) , рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Тому суд першої інстанції неправильно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Тому рішення підлягає до зміни і скасування в частині відмови в задоволенні позову відносно ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

В решті рішення не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 червня 2017 року змінити, скасувавши рішення в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_9, яка діє і в інтересах неповнолітніх ОСОБА_10 і ОСОБА_11.

Усунути перешкоди ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_9, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 такими, що втратили право користування зазначеним жилим приміщенням.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з часу проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :