Постанова № 68378602, 15.08.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 серпня 2017 р. № 820/1984/17

Харківський окружний адміністративний суд

в складі: головуючого - судді Білової О.В.

за участю секретаря судового засідання Ділбаряна А.О.,

за участю представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача - Діденко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, в якому просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення № 5245/1303 - № 5251/1303 від 15.11.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним були отримані податкові повідомлення № 5245/1303 - № 5251/1303 від 15.11.2016, прийняті за результатами адміністративного оскарження, якими позивачу нараховані суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки. Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення незаконними та необґрунтованими, оскільки на 2015 рік місцевою радою не було у спосіб, визначений законом, встановлено вказаний податок.

Представник відповідача не погодився з вимогами позовної заяви та подав заперечення проти позову, в яких зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, посилаючись на приписи Податкового кодексу України, вважаючи, що вони мають бути застосовані у 2015 році незалежно від прийняття чи неприйняття відповідною радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Представник позивача - ОСОБА_3 ОСОБА_1 - в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача - Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області Діденко А.О. - в судовому засідання просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_3 є власником об'єктів житлової нерухомості за наступними адресами: АДРЕСА_12, АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_11, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, АДРЕСА_7, АДРЕСА_7, АДРЕСА_8, АДРЕСА_9, АДРЕСА_13, АДРЕСА_10, АДРЕСА_10, загальна житлова площа яких складає 835,10 кв.м., що не заперечувалося представником позивача як в частині переліку об'єктів нерухомості, так і їх площі.

26.01.2015 Безлюдівською селищною радою Харківського району Харківської області на ХХХVII сесії VI скликання було прийняте рішення про введення в дію на території Безлюдівської селищної ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 01.01.2015 та встановлені ставки податку для об'єктів житлової нерухомості - у розмірі 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, - у розмірі 0,1 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Копія зазначеного рішення долучена до матеріалів справи.

Східною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області 30.06.2016 винесені податкові повідомлення-рішення за №№ 1028/1303-1042/1303, якими позивачу визначені до сплати суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивач не погодився із зазначеними рішеннями та оскаржив їх до Головного управління ДФС у Харківській області.

Рішенням про результати розгляду скарги від 07.10.2016 №3176/К/20-40-10-01-14 скаргу позивача задоволено частково, податкові повідомлення-рішення скасовані частково.

На підставі рішення про результати розгляду скарги від 07.10.2016 №3176/К/20-40-10-01-14 податковим органом 15.11.2016 були винесені податкові повідомлення рішення:

- 5245/1303, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 578,55 грн;

- 5246/1303, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 721,06 грн;

- 5247/1303, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 650,92 грн;

- 5248/1303, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 1411,66 грн;

- 5249/1303, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 1433,59 грн;

- 5250/1303, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 123,43 грн;

- 5251/1303, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 1372,90 грн.(а.с. 13-16).

Позивач не погодився зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями № 5245/1303 - № 5251/1303 від 15.11.2016 та оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами розгляду зазначених скарг, Головним управлінням ДФС у Харківській області та Державною фіскальною службою України були прийняті рішення про залишення скарг позивача без розгляду №1096/К/20-40-10-01-14 від 13.03.2017 та №4879/К/99-99-11-02-01-14 від 07.04.2017 у зв'язку з пропуском строку подання скарги та через звернення до неналежного органу державної податкової служби (а.с.9-11).

По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Законом № 71-VIII було запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В ситуації із запровадженням податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки на 2015 рік відповідні норми Закону щодо реформи набрали чинності з 01.01.2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону щодо реформи, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Підтвердженням цього може слугувати п. 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII. Цим пунктом було рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону № 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Разом із тим, Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим.

Згідно з пп. 12.3.5 п. 12.3. ст. 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми чітко вбачається, що її диспозиція (тобто справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки) застосовується за наявності відповідної гіпотези, тобто в разі, якщо відповідне рішення місцевої ради не було прийнято.

При цьому з системного аналізу норм ст. 12 ПК України випливає, що в пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України йдеться саме про те рішення, яке передбачено попереднім підпунктом, а саме пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов'язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.

В свою чергу, відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов'язкового для справляння місцевого податку.

Очевидно, що такими строками є період, передбачений пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України - тобто період прийняття рішення, який завжди передує плановому і не може з ним збігатися.

Наведене безпосередньо передбачено пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 ПК України, згідно з яким до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать, зокрема, до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 ПК України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 ПК України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

При цьому з урахуванням змісту норм ПК України Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до пп. 12.1.2 п. 12.1 ст. 12 ПК України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, сама собою наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно, висновок про те, чи скористалася місцева рада своєю компетенцією щодо встановлення місцевого податку, можна зробити лише після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з п. 10.2 ст. 10 ПК України, але не встановила.

Для конкретної правової ситуації щодо запровадження податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у 2015 році період прийняття рішення місцевою радою - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом із тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки лише на 2016, а не на 2015 рік. Отже, і бездіяльність місцевої ради може мати місце лише після закінчення 2015 року, оскільки до цього часу ще невідомо, чи виконає місцева рада свій обов'язок.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися приписи пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття рішення місцевою радою у 2015 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з викладеного, підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України.

Також суд зазначає, що при розгляді даної справи враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), яке відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягає застосуванню судами як джерело права, та яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

З огляду на зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік не відповідає основним засадам податкового законодавства, які встановлені ПК України, та є протиправним, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Разом з тим, частиною 2 ст.71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 17, 50, 70, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №5245/1303 від 15.11.2016, 5246/1303 від 15.11.2016, 5247/1303 від 15.11.2016, 5248/1303 від 15.11.2016, 5249/1303 від 15.11.2016, 5250/1303 від 15.11.2016, №5251/1303 від 15.11.2016, винесені Східною ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

Стягнути зі Східної ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області (61001, м. Харків, вул.. Богдана Хмельницького, 1, код 39858581 ) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_3 (код:НОМЕР_1, 61106, АДРЕСА_14) у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 19 серпня 2017 року.

Суддя Білова О.В.