Рішення № 6837748, 16.11.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.09 Справа № 15/186/09

Суддя

За позовом Закритого акціонерного товариства «Макрохім», м. Київ, вул. Луначарського, 4, 7 пов.

до Відкритого акціонерного товариства «Запоріжкокс», м. Запоріжжя, ГСП - 681

про стягнення 35 539,95 грн.

Суддя І.С. Горохов

Представники:

від позивача –Смагіна Г.Ю., дов. № 57 від 22.01.2008р.

від відповідача –Тонконог Н.А., дов. № 19/5 від 01.01.2009р.

Суть спору:

Розглядається позовна заява Закритого акціонерного товариства «Макрохім»до Відкритого акціонерного товариства «Запоріжкокс»про стягнення 35 539,95 грн.

Ухвалою господарського суду від 27.10.2009Р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 16.11.2009р.

За згодою представників сторін в судовому засіданні 16.11.2009р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги з наступних підстав, 14.05.2009 р. ЗАТ «Макрохім»та ВАТ «Запороріжкокс» укладено договір №899 про постачання товару. Відповідно до умов договору позивач зобов’язався поставити на адресу відповідача товар, а відповідач зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість. Позивач зобов’язання щодо постачання товару на адресу відповідача виконав в повному обсязі, а відповідач в порушення умов договору не здійснив, внаслідок чого за ним склалася заборгованість в сумі 31944,68 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 249,82 грн. відсотків річних, нарахованих за період з 17.07.2009р. по 19.10.2009р., 255,96 грн. втрат від інфляції грошових коштів з 01.09.2009р. та 3039,49 грн. пені, нарахованої за період з 17.07.2009р. по 19.10.2009р.

Відповідач проти позову заперечив, в обґрунтування заперечень зазначив, що позивачем невірно зроблено розрахунки пені, втрат від інфляції грошових коштів та річних відсотків. Крім того, зазначає відповідач позивачем не дотримано вимог чинного законодавства щодо досудового врегулювання спору. На підставі викладеного відповідач просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд встановив, що 14.05.2009 р. між ЗАТ «Макрохім»та ВАТ «Запороріжкокс»укладено договір №899 про постачання товару.

Відповідно до пункту 1.1 договору позивач зобов’язався поставити товар, а відповідач в свою чергу зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість. Пунктом 3.1 договору визначено, що найменування, кількість, асортимент товару, ціна за одиницю і загальна вартість товару зазначаються в Специфікаціях і видаткових накладних. Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за товар здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 15 банківських днів з дати поставки товару на підставі наданого постачальником покупцю оригіналу рахунку –фактури за умови наявності усіх документів, передбачених п. 4.4 та п. 10.8 договору. За відсутності повного пакету документів, строк оплати відлічується від дати фактичного отримання покупцем.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Факт отримання та передачі товару підтверджується накладною №МХ016160 від 16.06.2009р. та довіреністю ЯПД №676632 від 10.06.2009р. на отримання ТМЦ, яка видана уповноважені особі відповідача.

Оскільки відповідач не надав суду доказів оплати за отриманий товар, суд вважає, що вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 31994,68 грн. обґрунтовані належними та допустимими засобами доказування та підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, вимоги про стягнення 249,82 грн. відсотків річних, нарахованих за період з 17.07.2009р. по 19.10.2009р., 255,96 грн. втрат від інфляції грошових коштів з 01.09.2009р., суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення 3039,49 грн. пені, нарахованої за період з 17.07.2009р. по 19.10.2009р., позивач обґрунтовує з посиланням на пункт 8.7 договору (згідно протоколу) у випадку порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Згідно з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т. ч. неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Суд вважає вимоги позивача обґрунтованими в частині стягнення пені в розмірі 1741,30 грн.

Доводи відповідача щодо безпідставності даних вимог, оскільки відповідачем не додержано порядку досудового врегулювання спору, є хибними внаслідок наступного.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З огляду на положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. (За рішенням Конституційного Суду України № 4 від 09.07.2002р. у справі № 1-2/2002).

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими засобами доказування та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Запоріжкокс», м. Запоріжжя, ГСП –681, ЄДРПОУ 00191224 на користь Закритого акціонерного товариства «Макрохім», м. Київ, вул. Луначарського, 4, 7 пов., ЄДРПОУ 24720905, основний борг в розмірі 31994,68 грн., 249,82 грн. річних відсотків, 255,96 грн. втрат від інфляції грошових коштів, 1741,30 грн. пені та 569,90 грн. судових витрат. Видати наказ.

3. В задоволенні іншій частині позову відмовити.

Суддя І.С. Горохов

Рішення оформлено і підписано згідно із вимогами ст. 84 Господарського процесуального кодексу України 19.11.2009р.