Рішення № 68374411, 16.08.2017, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/3136/16-ц

Провадження № 2/0202/166/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 серпня 2017 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючої судді Зосименко С.Г.

при секретарі Шишлянніков О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у травні 2016 року звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 22.10.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №490050164, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 29076,83 доларів США. Відповідач зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість станом на 18.04.2016 року у розмірі 42465,36 доларів США, яка складається з: 10186,96 доларів США – заборгованість за кредитом, 3065,62 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 29212,78 доларів США – пеня. Згідно рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 25.09.2014 року за кредитним договором №490050164 від 22.10.2007 року було стягнуто заборгованість у розмірі: 133557,79 грн. – за кредитом, 7644,43 грн. – за відсотками, 10882,37 грн. – за пенею. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором склав: 70452,37 грн. – за відсотками, 733314,43 грн. – за пенею. Просили стягнути з відповідач на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 490050164 від 22.10.2007 року у розмірі 70452,37 грн., яка складається із заборгованості по відсоткам – 70452,37 грн., та сплачений судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору недійсним яку неодноразово уточнював. У зустрічному позові він посилається на те, що ПАТ «Альфа-Банк» раніше висував вимоги до ОСОБА_2, як поручителя за даним кредитним договором. Банк намагався незаконно отримати від його дружини 152084,59 грн., що значно різниться від наявних матеріальних вимог банку. Вважає, що вимоги банку щодо суми заборгованості не зрозумілі, не обґрунтовані та не доведені. ОСОБА_1 перебуває з 22.06.2002 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та має трьох дітей: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, Микиту, ІНФОРМАЦІЯ_2, та Милану, ІНФОРМАЦІЯ_3. Кредитний договір було укладено без письмової згоди дружини, чим банк порушив інтереси дітей. Зазначені у договорі кошти ОСОБА_1К не отримував. ОСОБА_1К не було відкрито поточний рахунок клієнта для видачі іноземної валюти. Просив відповідно до вимог п 2 ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, ст. 640 ЦК України та ст. 1046 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ч. 1 ст. 203 ЦК України та ст. 215 ЦК України визнати кредитний договір № 490050164 від 22.10.2017 року недійсним.

Представник позивача ПАТ «Альфа-Банк» у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити. Суду пояснив, що після укладання кредитного договору № 490050164 від 22.10.2007 року сторонами договору неодноразово вчинялися дії, які свідчать про прийняття договору на виконання обома сторонами. Банк мав право на здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті. ОСОБА_1 у зустрічному позову не навів жодної підстави для визнання кредитного договору недійсним. Тому просив у задоволенні зустрічного позову відмовити, первісні позовні вимоги банку задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_1 у судове засідання з’явився, проти задоволення первісного позову заперечував. Зустрічні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Суду пояснив, що ОСОБА_1 кредитний договір №490050164 від 22.10.2007 року підписував, однак не отримував кредитні кошти, кошти за кредитним договором не сплачував. ОСОБА_1 не відкривалися поточні рахунки для проведення розрахунків за кредитним договором. Просив застосувати строк позовної давності, однак коли почався перебіг строку позовної давності йому не відомо. Просив у задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Представник третьої особи ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав зустрічний позов, проти його задоволення не заперечував. Суду пояснив, що ПАТ «Альфа-Банк» при укладанні кредитного договору не врахував інтереси дитини, не отримав дозвіл органу опіки та піклування на укладання договору із ОСОБА_1 В подальшому банк намагався стягнути з неї, як з поручителя за кредитним договором, суму заборгованості набагато більшу, ніж просить стягнути з її чоловіка – ОСОБА_1

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ПАТ «Альфа Банк» підлягають задоволенню, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк») було укладено кредитний договір № 490050164, за яким ОСОБА_3К отримав кредит у розмірі 29076,83 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12,0 % на рік з кінцевим терміном повернення 22.10.2013 року. Кредит видавався для придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Дніпромотор» № 202/07-2007 від 20.07.2007 року – HONDA CIVIC, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який було передано в заставу банку.

11 червня 2010 року між сторонами було укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 490050164 від 22.10.2007 року, відповідно до якого встановлено кінцевий строк повернення кредиту – 22.10.2017 року.

Згідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п. 3 частини № 1 кредитного договору ОСОБА_1 зобов’язався в порядку та на умовах, що визначені даним договором, повертати кредит, сплачувати банку проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені договором платежі. Повернення кредиту (його частини) та сплата процентів за користування ним здійснюється позичальником в порядку та на умовах, що визначені в додатку № 1 до цього договору та є його невід’ємною частино.

ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 152084,59 грн., яка складалася з: 133557,79 грн. – заборгованість за кредитом, 7644,43 грн. – заборгованість по відсоткам, 10882,37 грн. – пеня, та яку було стягнуто з відповідача за рішенням Постійно діючого третейського суду при Українській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» м. Чернігова від 25.09.2014 року.

Станом на 18.04.2016 року прострочення платежу склало 727 днів, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором склала 803766,80 грн., а саме: 70452,37 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 7333124,43 грн. – пеня.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Передбачене статтею 1050 ЦК право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК України.

Згідно п. 6.1. кредитного договору банк має право вимагати (в тому числі і в судовому порядку) від позичальника дострокового виконання зобов’язань з повернення кредиту за договором у випадку істотного порушення позичальником зобов’язань за даним договором, в тому числі у разі затримання сплати частини кредиту та/або процентів за кого користування, щонайменше на один місяць.

ОСОБА_1 27.04.2016 року була направлена банком досудова вимога про погашення заборгованості, яку він отримав, що підтвердив у судовому засіданні представник ОСОБА_1 На час звернення до суду з позовом відповідач заборгованість за кредитним договором не сплатив.

Таким чином позовні вимоги первісного позову обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд не може прийняти посилання ОСОБА_1 у зустрічному позові на те, що при укладанні кредитного договору банк повинен був врахувати інтереси малолітньої дитини, а саме ОСОБА_4, який народився 15.12.2002 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 18 Конвенцій про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до принципу 7 Декларації прав дитини якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Таким чином, укладаючи кредитний договір, саме батько малолітнього ОСОБА_4 повинен був докласти усіх зусиль для захисту інтересів своєї дитини. Захист інтересів дитини при укладання кредитних договорів не покладений на банківську установу ні законодавством України, ні міжнародним законодавством.

Безпідставними є твердження ОСОБА_1 що відсутність письмової згоди його дружини – ОСОБА_2 є підставою недійсності кредитного договору, оскільки Сімейним Кодексом України, а саме статтею 65, визначено, що при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Кредитний договір не підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. ОСОБА_2 кредитний договір не оспорювала, із позовом до суду про визнання його недійсним повністю чи частково не зверталася.

Кредитний договір № 490050164 від 22.10.2007 року було вчинено у письмовій формі відповідно до вимог статей 207 та 639 ЦК України. ПАТ «Альфа-Банк» є юридичною особою, зареєстрованою в ЄДР за № 10001264735. На час укладання кредитного договору Банк мав банківську ліцензію № 61 від 03.12.2001 року, якою було надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», та дозвіл № 61-4 від 25.06.2007 року, яким Банку надано право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Таким чином, на час укладання спірного кредитного договору Банк мав право на здійснення операцій з кредитування і надання окремої ліцензії чи дозволу Законом не передбачалося. Щодо надання Банком кредиту фізичній особі в доларах США, то згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. На підставі статей 47 та 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Банк мав право надавати кредити в доларах США на підставі генеральної ліцензії НБУ на здійснення банківських операцій. Банківська ліцензія № 61 надає право ПАТ «Альфа-Банк» надавати кредит в іноземній валюті. Визначення грошового зобов’язання в кредитному договорі в іноземній валюті також не суперечить законодавству України.

Згідно п. 2.7. розділу І кредитного договору № 490050164 від 22.10.2007 року грошові кошти видавалися в готівковій формі з операційної каси банку. ОСОБА_1 заперечує отримання кредитних коштів посилаючись на відсутність заяви про видачу йому готівки. Суд не може погодитися з цим твердженням, оскільки заява про видачу готівки була знищена по закінченню терміну зберігання у відповідності до наказу № 578/5 від 12.04.2012 року «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів». У той же час виписки по особовому рахунку ОСОБА_1, які знаходяться в матеріалах справи, підтверджують факт виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору та сплату кредитних коштів. Також ОСОБА_1 було особисто підписано розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх сукупних послуг, який є додатком до кредитного договору. Це свідчить по прийняття спірного договору на виконання обома сторонами.

Враховуючи всі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 сплачений ПАТ «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 1378 грн.

Керуючись ст. 18 Конвенцій про права дитини, п. 7 Декларації прав дитини, ст. ст. 15, 203, 204, 215, 242, 525, 526, 640, 1050, 1054 ЦК України, ст. 155 СК України, ст. ст. 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст. ст. 11, 15, 27, 60, 61, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 490050164 від 22.10.2007 року у розмірі 70452 грн. 37 коп., яка складається з: заборгованості по відсотках – 70452 грн. 37 коп., сплачений судовий збір у розмірі 1378 грн. 00 коп., всього – 71830 грн. 37 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк, з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.

Суддя С.Г. Зосименко