Постанова № 68364989, 14.08.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2017 року Справа № 904/6151/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Коваль Л.А., Пархоменко Н.В,

секретар судового засідання: Ковзіков В.Ю.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 04.01.2017 р., представник;

представник відповідача не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений судом належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017 року у справі № 904/6151/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Енергопростір", м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м. Дніпро

про стягнення основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017 року у справі № 904/6151/17 (суддя Петренко І.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Енергопростір" 202 381,55 грн. основної заборгованості; 17 392,32 грн. пені; 1 912,36 грн. 3% річних; 8 604,66 грн. інфляційних втрат; 3 454,19 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову покладено на позивача.

Рішення мотивовано порушенням відповідачем умов договору №45/1710-1 від 17.10.2016 року в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт з виготовлення заготовок із давальницького матеріалу замовника, порушення відповідачем вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629, ч.1 ст.712, ч.1 та ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України, правом позивача стягнути з відповідача пеню відповідно до п.6.1 договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше 10% , а також стягнути 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат, суд першої інстанції зазначив на помилковість проведеного позивачем розрахунку.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилався на те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, чим порушив його процесуальні права, не надав оцінку тому, що нараховані позивачем штрафні санкції є надмірно великим для підприємства, не врахував майновий стан відповідача, не дотримався балансу інтересів сторін, чим допустив не повне дослідження матеріалів справи.

Скаржник просить суд змінити оскаржуване ним рішення, зменшивши розмір штрафних санкцій.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання представник скаржника не зявився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія Енергопростір" та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" було укладено договір № 45/1710-1 (а.с.50-51).

Відповідно до умов п.1.1 договору позивач (виконавець) зобов'язується виконати роботи по виготовленню заготовок із давальницького матеріалу замовника, згідно КД та Специфікації, які є невід'ємною частиною договору, а відповідач (замовник) - прийняти виконані роботи та оплатити їх на умовах даного договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що вартість виконаних робіт узгоджується у відповідних Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Датою завершення робіт вважається дата оформлення Акта виконаних робіт (пункт 4.2 договору).

Судом встановлено, що :

- на підтвердження виконання робіт по Специфікації №1 від 17.10.2016 року між сторонами були підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 234 000,00грн. ( а.с.57-59);

- на підтвердження виконання робіт по Специфікації №2 від 24.10.2016 року між сторонами були підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 1 415 877,02грн. ( а.с.60-61);

- на підтвердження виконання робіт по Специфікації №3 від 12.12.2016року між сторонами був підписані акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 35 127,22 грн. ( а.с.62).

За отримані роботи (надані послуги) відповідач розрахувався частково, сплативши позивачу 1 482 622,70 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями (а.с. 63-93).

Залишок заборгованості складає 202 381,55грн., оскільки робіт позивачем виконано на загальну суму 1 685 004,25 грн.

Згідно умов договору оплата повинна бути здійснена протягом 5 банківських днів після проведення контрольної зборки на майданчику замовника.

Згідно акту здачі - прийняття робіт контрольна зборка металевих конструкцій та необхідні роботи на майданчику замовника, які повязані з проведенням контрольної зборки здійснені 20.02.2017 року, акт підписаний сторонами.

На час звернення позивача до суду строк розрахунку за вказаним договором є таким, що настав.

Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості, суд першої інстанції правомірно зазначив положення норм матеріального права, на підставі яких вимоги позивача є обґрунтованими.

Так, статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення передбачено і ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо належного виконання відповідачем умов договору в частині повної оплати виконаних позивачем робіт, відповідач наявність заборгованості у розмірі 202 381,55грн. не заперечує, рішення суду про стягнення вказаної суми правомірне.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У розумінні ч.1 ст.230 Господарського кодексу пеня є одним з видів неустойки.

Право позивача на стягнення пені передбачено п.6.1 договору. Розмір пені та період, за який вона стягується, визначено судом правильно.

Доводи апелянта про те, що стягнутий розмір пені є надмірно великим, суд мав його зменшити та врахувати баланс інтересів обох сторін, фінансове становище відповідача, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, можливість зменшення штрафних санкцій, що передбачено ст.233 Господарського кодексу України, ч.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, є правом та прерогативою суду.

Суду першої інстанції відповідач не надав доказів, які можна було б врахувати для вирішення питання щодо зменшення пені. Також, відносно основної суми заборгованості, пеня в розмірі 17 392,32 грн. не є надто великою.

За цих обставин доводи скаржника безпідставні та колегією суддів не можуть бути прийняті.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних за весь час прострочення платежу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, стягнення господарським судом на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат також відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки судом розрахунок позивача перевірено, виявлено помилки та проведено вірне нарахування вказаних сум.

Враховуючи, що при апеляційному оскарженні відповідач не спростував висновки суду першої інстанції, а судове рішення є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017року у справі № 904/6151/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.А. Коваль

Суддя: Н.В. Пархоменко

Повний текст складено 18.08.2017 року.