Постанова № 68364406, 15.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2017 року Справа № 910/18299/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Карабань В.Я. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ,

на ухвалу господарського суду міста Києва від 06.06.2017

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017

за заявою Антимонопольного комітету України, м. Київ,

про зміну способу і порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2016

у справі № 910/18299/16

за позовом Антимонопольного комітету України (далі - Комітет), м. Київ,

до публічного акціонерного товариства "Газпром" (публичного акционерного общества "Газпром", далі - ПАТ "Газпром"), Російська Федерація,

про стягнення 85 965 927 000,00 грн. штрафу, 85 965 927 000,00 грн. пені та зобов'язання виконати пункт 4 резолютивної частини рішення,

за участю відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ примусового виконання рішень), м. Київ.

Судове засідання проведено за участю представників:

Комітету - Максименко А.П. предст. (дов. від 03.04.2017)

ПАТ "Газпром" - Мулярчук І.О. предст. (дов. від 18.10.2016), Мальський О.М. предст. (дов. від 18.10.2016)

Відділу примусового виконання рішень - Медведєв О.В. предст. (дов. від 29.12.2016)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2017 зі справи № 910/18299/16 (суддя Балац С.В.), яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 (судді Сітайло Л.Г. -головуючий, Баранець О.М., Пашкіна С.А.) відмовлено у задоволенні заяви Комітету про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі № 910/18299/16, шляхом звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Комітет, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення про задоволення заяви Комітету.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Газпром" просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників Комітету, Відділу примусового виконання рішень та ПАТ "Газпром", Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2016 зі справи № 910/18299/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2017 позовні вимоги Комітету задоволено: стягнуто з ПАТ "Газпром" в доход загального фонду Державного бюджету України 85 965 927 000,00 грн. штрафу і 85 965 927 000,00 грн. пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням Антимонопольного комітету України від 22.01.2016 № 18-р у справі № 143-26.13/108-15 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК), а також зобов'язано ПАТ "Газпром" виконати пункт 4 резолютивної частини Рішення АМК щодо припинення порушення, зазначеного в пункті 2 зазначеного рішення, шляхом забезпечення отримання послуг з транзиту природного газу магістральними трубопроводами територією України у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на обґрунтованих умовах; стягнуто з ПАТ "Газпром" на користь Комітету 206 700,00 грн. судового збору.

17.03.2017 на виконання рішення видано накази.

У травні 2017 року Комітет звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі № 910/18299/16, шляхом звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Заяву мотивовано, зокрема тим, що в ході примусового виконання вказаних вище наказів державними виконавцями встановлено, що на рахунках представництва ПАТ "Газпром", відкритих у банківських установах України станом на 17.05.2017 виявлено грошових коштів всього на суму 344 899,26 грн. та 25 365,75 дол. США, що становить приблизно 0,00059 % від суми 171 932 060 700 грн., яка підлягає примусовому стягненню за наказами про стягнення з боржника штрафу, пені та судового збору, що свідчить про неможливість виконання рішення суду у встановлений судом спосіб та порядок.

В той же час, державним виконавцем встановлено, що ПАТ "Газпром" є співзасновником приватного акціонерного товариства "ГАЗТРАНЗИТ" з іноземними інвестиціями (ідентифікаційний код 25273549), якому, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, належить будівля за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 26-В. Також існує ймовірність, що ПАТ "Газпром" на території України належить й інше рухоме або нерухоме майно.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами першою та другою статті 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд за власною ініціативою, за заявою сторони виконавчого провадження, за заявою виконавця, поданою на підставі заяви сторони виконавчого провадження, або за заявою державного виконавця, поданою з власної ініціативи, у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суд, який видав виконавчий документ, може змінити спосіб та порядок виконання рішення, ухвали, постанови у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Згідно з підпунктом 7.1.3 пункту 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Таким чином, зміна способу та порядку виконання рішення можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у порядку і спосіб, які встановлені раніше. При цьому, господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює надані докази в підтвердження таких обставин за приписами статті 43 ГПК України. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви Комітету про зміну способу і порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі № 910/18299/16 суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять доказів здійснення державним виконавцем дій відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо вжиття належних заходів по виконанню рішення на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав (Російської Федерації) на виконання Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, яка підписана 20.03.1992 в м. Києві Урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (ратифікована і набрала чинності для України і Російської Федерації з 19.12.1992), відповідно, задоволення заяви Комітету призведе до неможливості виконання рішення суду у спосіб, який не реалізований стягувачем.

Проте, судами попередніх інстанцій не враховано, що згідно з приписами статті 77 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень стосовно іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, застосовуються положення цього Закону.

Як унормовано у частинах другій, п'ятій та шостій статті 48 Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, у свою чергу, має на меті забезпечити всім господарюючим суб'єктам рівні можливості для захисту своїх прав і законних інтересів, і, в частині визнання і виконання рішень компетентних судів Держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, направлена на сприяння у виконанні судових рішень, які винесені компетентними судами однієї Держави -учасниці на території інших Держав-учасниць.

Таким чином, виконання рішення компетентного суду України щодо іноземних юридичних осіб, які, зокрема, мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами здійснюється у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження".

Що ж стосується Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, то остання, в частині взаємного виконання Державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав рішень компетентних судів, що набули законної сили застосовується у випадку відсутності підстав для виконання судового рішення, прийнятого компетентним судом України щодо іноземної юридичної особи, безпосередньо на території України у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про обов'язковість виконання рішення суду у даній справі на території іншої Держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав (Російської Федерації) до вирішення питання про зміну способу та порядку виконання рішення у даній справі зроблений без урахування положень статті 77 Закону України "Про виконавче провадження" та без спростування твердження Комітету про те, що звернення за виконанням рішення у даній справі у Російську Федерацію чи будь-яку іншу країну -учасницю СНД є правом стягувача, а не його обов'язком.

Відповідно, з метою належного вирішення порушеного у заяві Комітету питання судам належало встановити наявність чи відсутність підстав для зміни способу та порядку виконання рішення у справі, зокрема встановити, чи існують підстави вважати неможливим виконання рішення суду у порядку і спосіб, які встановлені раніше (підтвердивши або спростувавши доводи Комітету). Проте, наведені обставини судами попередніх інстанцій з належною повнотою не досліджені.

Окрім того, Комітет у заяві просив суд змінити спосіб та порядок виконання рішення у справі, зокрема шляхом звернення стягнення на інше майно (майнові права), а державний виконавець, у свою чергу, звернувся до суду із заявою в порядку приписів статті 1213 ГПК України про звернення стягнення на грошові кошти, а саме на дивіденди від чистого прибутку ПрАТ "ГАЗТРАНЗИТ", частина акцій якого належить ПАТ "Газпром", у виконавчому провадженні № 53823056 з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 17.03.2017 по справі № 910/18299/16.

Проте, судами не проаналізовано, як встановлені ними обставини у розгляді однієї заяви впливають на розгляд іншої заяви, відповідно, чи існують підстави вважити, що відмова у задоволенні однієї з них (заяв) виключає задоволення іншої.

Крім того, у розгляді заяви Комітету судам належало врахувати, що майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому (зокрема, право на дивіденди).

Разом з тим, за загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32 - 34, 43 ГПК України обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору (розгляду заяви) обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів з яких суд виходив у розгляді справи (заяви).

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 23.03.2012, № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина друга статті 1115 ГПК України).

Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, судові акти попередніх інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими. Водночас, відсутність у Вищого господарського суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини за заявою Комітету перешкоджає ухвалити нове рішення за результатом розгляду заяви, у зв'язку з чим судові акти попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа, в частині розгляду заяви Антимонопольного комітету України про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2016 зі справи № 910/18299/16, передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

У такому розгляді суду слід врахувати викладене, з'ясувати обставини, що мають значення у цій справі, дати їм та доводам заявника, інших учасників судового процесу та поданим ними доказам належну правову оцінку і вирішити порушене у згаданій заяві питання згідно із законом.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 06.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 зі справи № 910/18299/16 скасувати.

Справу в частині розгляду заяви Антимонопольного комітету України про зміну способу і порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі № 910/18299/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя В. Палій

Суддя В. Карабань

Суддя В. Студенець