Постанова № 68363611, 15.08.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/989/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Гнітько О.О.,

представників позивача - Ясинської О.О., Гажієнко Л.В.,

представника відповідача - Тур Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" до Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

22 червня 2017 року Приватне акціонерне товариство "Полтавський машинобудівний завод" (надалі також - ПРАТ "Полтавамаш", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області (надалі також - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2017 №0004841401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 149 958 грн, №0004831401 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 191 137 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав про незгоду із висновками акта перевірки від 28.04.2017 №571/16-31-14-01-10/14307417 та прийнятими на його підставі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи, що висновки перевірки не відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на припущеннях податкових ревізорів-інспекторів.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на висновки акту перевірки.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Полтавський машинобудівний завод", ідентифікаційний код 14307417, є юридичною особою, взяте на податковий облік як платник податків ДПІ у м. Полтаві ГУ ДФС у Полтавській області та є, зокрема, платником податку на додану вартість, податку на прибуток.

У період з 10.03.2017 по 21.04.2017 на підставі направлень від 06.03.2017 №772, №773, №797, згідно наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 27.02.2017 №491 та відповідно до плану - графіку проведена планова виїзна документальна перевірка ПРАТ "Полтавамаш" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оскаржено.

За результатами перевірки складений акт від 28.04.2017 №571/16-31-14-01-10/14307417, в якому зафіксоване порушення підприємством:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 14.1.258 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, МСБО 2 "Запаси" та МСБО 116 "Основні засоби", МСБО 23 "Витрати на позики" в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 226694 грн., у т.ч.: за 2015 рік на суму 118242 грн, за І кв. 2016 року на суму 108452 грн., за півріччя 2016 року на суму 108452 грн., за три кв. 2016 року на суму 108452 грн., за 2016 рік на суму 108452 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1 статті 200 Податкового кодексу України щодо завищення суми від'ємного значення, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку по р. 20.2.1 на загальну суму 118 692 грн., в т.ч.: березень 2016 року в сумі 1916 грн., квітень 2016 року в сумі 22680 грн., травень 2016 року в сумі 8364 грн., червень 2016 року в сумі 14864 грн., вересень 2016 року в сумі 57868 грн., грудень 2016 року в сумі 13000 грн.

На підставі акту перевірки від 28.04.2017 №571/16-31-14-01-10/14307417 ГУ ДФС у Полтавській області винесено податкові повідомлення-рішення від 19.05.2017:

№0004841401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 99972 грн, та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 49 986 грн.;

№0004831401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 176558 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14579 грн.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оспорюваному податковому повідомленню-рішенню ГУ ДФС у Полтавській області від 19.05.2017 №0004831401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 176558 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14579 грн, суд встановив такі обставини.

Зі змісту наданого відповідачем розрахунку /т. 2, а.с. 212/ суд встановив, що донараховане позивачу вказаним податковим повідомленням-рішенням грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток у загальному розмірі 176558,00 грн включає в себе:

- 4140 грн. та 2081 грн. податку на прибуток, донарахованих у зв'язку з включенням до складу витрат на збут - витрат на транспортування ТМЦ від постачальників ФОП ОСОБА_4 та ТОВ "Комерційна фірма "Караван", що не є витратами, пов'язаними з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг);

- 114102 грн. податку на прибуток, донарахованого у зв'язку з включення до складу фінансових витрат суми відсотків за кредитом, використаним не за призначенням;

- завищення витрат на придбання сталі (круг, полоса, лист) у розмірі 56235 грн, сформованих у 2016 році за рахунок господарських правовідносин з ТОВ "Укрспецсталь", господарські операції з яким не підтверджені документально.

Як вбачається з акта перевірки, контролюючий орган пов'язує виявлені порушення із завищенням задекларованих суб'єктом господарювання показників відображених у рядку 2250 Звіту про фінансові результати (Ф №2) «Фінансові витрати» за 2015 рік на суму 633900 грн. за рахунок використання кредитних коштів не за призначенням.

За приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З 01.01.2015 року порядок визначення податку на прибуток ґрунтується на визначенні фінансового результату (прибутку до оподаткування) за даними бухгалтерського обліку та його подальшого коригування на перелік визначених законом податкових різниць.

Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Як зазначалось вище, підставою для невизнання відсотків за кредитним договором в якості витрат, що зменшують об'єкт оподаткування податком на прибуток, відповідач вважає відсутність зв'язку між вказаними витратами та господарською діяльністю ПАТ «Полтавамаш».

Судом встановлено, що ПАТ «Полтавамаш», на підставі кредитного договору №4282 від 13.05.2014, укладеного з ПАТ «Полтава-банк» та додаткових угод від 17.06.2014, від 21.07.2014, від 21.08.2014, від 26.09.2014, від 30.10.2014, від 04.12.2014 отримано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в сумі (загальний ліміт заборгованості) 30 000 000,00 грн. /а.с. 111-123 т.1/.

Пунктом 1.1 договору визначено, що кредит надається для виконання позичальником заходів по придбанню об'єктів нерухомого майна, матеріалів, ТМЦ, погашення кредиторської заборгованості, оплати робіт, послуг, виплати заробітної плати, обов'язкових бюджетних платежів, а також поповнення обігових коштів.

За користуванням кредитом позичальник з моменту отримання до повного погашення кредиту сплачує проценти в розмірі 15,5% річних.

Згідно витягу з протоколу №5 від 13.05.2014, на засіданні наглядової ради ПРАТ "Полтавамаш" вирішено отримані в кредит грошові кошти витратити на купівлю станків для виробництва продукції та з метою доказу платоспроможності перед постачальником станків, кредитні кошти покласти на депозитний рахунок у державний банк (банк - резидент України) до повідомлення про готовність товару /а.с. 227 т. 4/.

Матеріалами справи підтверджено, що кредитні кошти в сумі 30 000 000,00 грн. по договору №4282 від 13.05.2014 підприємством отримано 13.05.2014 та в той же день розміщено на депозитному рахунку, відкритому в ПАТ «Державний ощадний банк України» на підставі договору на строковий вклад (депозит) «Максимальний» №753 від 13.05.2014 /а.с. 127-138 т.1/.

За користування кредитними коштами по договору №4282 від 13.05.2014 товариству нараховано відсотки за період з 01.01.2015 по 15.01.2015 на суму 633900 грн., що відображено кореспонденцією рахунків: Д-т 792 «Результат фінансових операцій» К-т 951 «Відсотки за кредит» на суму 628767 гри.

За розміщення коштів на депозитному рахунку №753 від 13.05.2014 позивачем отримано відсотки за період з 01.01.2015 по 15.01.2015 на суму 628767 грн., що відображено кореспонденцією рахунків: Д-т 732 «Відсотки одержані» К-т 792 «Результат фінансових операцій» на суму 628767 грн.

Відповідно до п. 27 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати").

Згідно з Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, рахунок 68 "Розрахунки за іншими операціями" має такі субрахунки, зокрема, 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками". На субрахунку 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками" ведеться облік нарахованих відсотків за: використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; використання майна, отриманого в користування (орендні, лізингові операції тощо); іншими операціями.

На рахунку 95 "Фінансові витрати" ведеться облік витрат на проценти та інших витрат підприємства, пов'язаних із запозиченнями.

Рахунок 95 "Фінансові витрати" має такі субрахунки: 951 "Відсотки за кредит" та 952 "Інші фінансові витрати".

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат, за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати", а також на рахунки обліку витрат з придбання, будівництва, створення, виготовлення, виробництва, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати".

На субрахунку 951 "Відсотки за кредит" ведеться облік витрат, пов'язаних з нарахуванням та сплатою відсотків, процентів тощо за користування кредитами банків.

На субрахунку 952 "Інші фінансові витрати" ведеться облік витрат, пов'язаних із залученням позикового капіталу, зокрема витрат, пов'язаних з випуском, утриманням та обігом власних цінних паперів; нарахуванням відсотків за договорами кредитування (крім банківських кредитів), фінансової оренди тощо.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку (надалі - МСБО).

Відповідно до п.1 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 23 «Витрати на позики» визначено, що витрати на позики, що безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або виробництва кваліфікованого активу формують частину собівартості такого активу. Інші витрати на позики визнаються як витрати.

Пунктом 5 МСБО 23 передбачено, що витратами на позики є проценти та інші витрати, які підприємство бере на себе у зв'язку з позичанням коштів.

Згідно п.6 МСБО 23 витрати на позики можуть включати: (а) проценти за банківським овердрафтом та короткостроковими і довгостроковими позиками.

Отже, в бухгалтерському обліку операція з віднесення до складу витрат суми сплачених відсотків, підлягала відображенню наступним чином: Дт 684, та згідно вимог Інструкції №291 за дебетом рахунку 95 "Фінансові витрати" відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати", тобто безпосередньо дані обліку вказують на зв'язок з господарською діяльністю підприємства при визначенні "Фінансового результату" за рахунком 79.

За визначенням пп. 14.1.258 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансовий кредит - це кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншою метою.

Таким чином, отримані позивачем кредитні кошти в сумі 30 000 000 грн. не використані для виконання позичальником заходів по придбанню об'єктів нерухомого майна, матеріалів, ТМЦ, погашення кредиторської заборгованості, оплати робіт, послуг, виплати заробітної плати, обов'язкових бюджетних платежів, а також поповнення обігових коштів, як це передбачено умовами кредитного договору № 4282 від 13.05.2014, тому не мають бути віднесені в бухгалтерському обліку до складу фінансових витрат.

В ході розгляду справи позивачем не спростовано висновки акта перевірки та не доведено, що кредитні кошти використані в господарській діяльності платника, тобто з метою отримання доходу.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновками відповідача щодо завищення у 2015 році ПРАТ "Полтавамаш" витрат на суму відсотків за кредитом, використаним не за призначенням, в розмірі 114102 грн.

Крім того, актом перевірки від 28.04.2017 №571/16-31-14-01-10/14307417 встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за період з 01.01.2015 по 30.06.2016 на 6221 грн., що виникло у зв'язку з включенням до складу витрат на збут - витрат на транспортування ТМЦ від постачальників ФОП ОСОБА_4 та ТОВ "Комерційна фірма "Караван", що не є витратами, пов'язаними з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

Судом встановлено, що у 2015 році ФОП ОСОБА_4 (м. Судова Вишня Мостиського району Львівської області) надано позивачу послуги з міжнародного перевезення вантажу (поковка лопаток) по маршруту м. Пльзени (Чехія) - м. Полтава (Україна) на суму 23000,00 гри. (без ПДВ).

На підтвердження надання вищевказаних послуг представником позивача надано до матеріалів справи акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ- 0000012 від 26.03.2015.

Постачальником товару є ТОВ "ПегроСіті" (Росія) відповідно до договору №343/06 від 26.06.2007. Поставка здійснювалась на умовах FCA Пльзень Чешська республіка.

Оплата здійснена відповідно до платіжних доручень на суму 44000,00 грн.: від 04.02.2015 на суму - 10000 грн.; від 23.03.2015 на суму 11000 грн.; від 19.05.2015 на суму 23000 грн.

В бухгалтерському обліку підприємства ПРАТ "Полтавамаш" придбання перелічених витрат на транспортування відображено кореспонденціями рахунків: Дт 93 "Витрати на збут" Кт 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку ґрунтуються на затверджених Мінфіном стандартах (положеннях) бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.199 №318 (далі - П(С)БО 16) собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.199 №246 (далі - П(С)БО 9), терміни, що наведені в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Запаси - активи, які утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності.

Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Згідно пункту 9 П(С)БО 9 первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9.

Таким чином, позивач повинен був витрати у розмірі 6 221 грн, які були надані ФОП ОСОБА_4 за послуги по транспортуванню товару, віднести до складу собівартості запасів, що придбані за плату згідно пунктом 9 П(С)БО 9 і в подальшому, до вартості реалізованого товару, а не до складу витрат на збут.

З даного, суд приходить висновку про необгрунтованість позовних вимог ПАТ "Полтавамаш" в даній частині.

Також, позивачем отримані послуги з міжнародного перевезення вантажу, що надавалися ТОВ "Комерційна фірма "Караван" (м. Полтава), зокрема, доставка верстату плоскошліфувального без ЧПУ на загальну суму 12843,79 грн. (без ПДВ) по маршруту: м. Редемарк (Німеччина) - м/п Рава Руська на суму 8562,00 грн. (без ПДВ); м/п Рава Руська - Полтава (Україна) на суму 4281,79 грн. (без ПДВ).

Послуга надана на підставі акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ- 0000056 від 29.06.2016. Постачальником товару є підприємство-нерезидент "ERICH МІЕТН" (Німеччина).

Оплата здійснена відповідно до платіжного доручення від 16.05.2016 на суму 12843,27 грн.

Придбання основного засобу - верстата плоскошліфувального без ЧПУ у нерезидента "ERICH МІЕТН" (Німеччина) в бухгалтерському обліку підприємства відображено кореспонденціями рахунків: Д-т 1521 "Придбання основних засобів" Кт 632 "Розрахунки з іноземними постачальниками".

В бухгалтерському обліку підприємства придбання перелічених витрат на транспортування відображено кореспонденціями рахунків: Дт 93 "Витрати на збут" Кт 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками".

Позивачем вартість послуг ТОВ "Комерційна фірма "Караван", по транспортуванню товару, одноразово було віднесено до складу витрат шляхом включення їх до адміністративних витрат.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено, що основний засіб - верстат плоскошлифувальний без ЧПУ був введений в експлуатацію 30.05.2016 з терміном експлуатації 60 місяців.

Згідно із положеннями пп. 138.3.3 п. 138.3 ст.138 ПК України, мінімально-допустимі строки амортизації основних засобів та інших оборотних активів 4 групи - машини та обладнання - становить 5 років (або 60 місяців).

Згідно із п. 7, 10 МСБО 16 «Основні засоби» собівартість об'єкта основних засобів слід визнавати активом, якщо і тільки якщо: є ймовірність, що майбутні економічні вигоди, пов'язані з об'єктом, надійдуть до суб'єкта господарювання; собівартість об'єкта можна достовірно оцінити. Суб'єкт господарювання оцінює згідно з цим принципом визнання всі свої витрати на основні засоби на час їх виникнення. Ці витрати складаються з витрат, понесених спочатку на придбання або спорудження об'єкта основних засобів, та витрат, понесених у подальшому на його збільшення, заміну його частини або на обслуговування.

Пунктом 8 П(С)БО 7 «Основні засоби» визначено, що первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству/установі); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів.

Відповідно, позивач спираючись на положення методології бухгалтерського обліку мав віднести витрати на доставку основного засобу до складу первинної вартості основного засобу з подальшим перенесенням понесених витрат на капітальні інвестиції на витрати періоду за рахунок нарахування амортизації обладнання.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем неправомірно включено до складу витрат на збут 12843,79 грн., а позовні вимоги ПРАТ "Полтавамаш" в цій частині не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Щодо включення підприємством позивача до складу витрат по рядку 2050 Звіту про фінансові результати (Ф №2) «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» за 2016 рік витрат на придбання сталі (круг, полоса, лист) у ТОВ «Уралспецсталь» на суму 56 235 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 10.02.2016 між ПРАТ «Полтавамаш» (покупець) та ТОВ «Уралспецсталь» (постачальник) укладено договір поставки №10/02-3, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, покупець прийняти та оплатити металопродукцію в кількості, асортименті, по ціні та у строки зазначені у специфікації до даного договору /а.с. 50-53 т. 2/.

Згідно специфікації №1 від 10.02.2016 ПРАТ «Полтавамаш» у 2016 році придбало у ТОВ "Уралспецсталь" металопродукцію (полоси, круг) на загальну суму 707598 грн., в т.ч. ПДВ 117933 грн. /а.с. 54 т. 2/.

Як вбачається із матеріалів справи, за результатами здійснення господарської операції між ПРАТ «Полтавамаш» та ТОВ "Уралспецсталь" з придбання металопродукції, останнім виписані наступні первинні бухгалтерські документи: видаткові накладні /а.с. 56-66 т. 2/; податкові накладні /а.с. 175-187 т. 4/.

Дослідивши податкові накладні, виписані ТОВ "Уралспецсталь" на користь ПРАТ «Полтавамаш» в результаті здійснення у 2016 році спірних господарських операцій, суд не має підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме, податкові накладні містять адресу місцезнаходження покупця та продавця, одиниці виміру товару, кількість поставлених товарів, ціну постачання.

При цьому, недоліків податкових накладних, на основі яких позивач має право на формування податкового кредиту, перевіряючими в ході перевірки не встановлено.

Судом встановлено, та не заперечується представником відповідача, що сплата позивачем на користь ТОВ «Уралспецсталь» коштів за товар, поставлений згідно договору поставки №10/02-3 від 10.02.2016, проводилася у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями /а.с. 112-135 т. 2/. Зі змісту вказаних платіжних доручень слідує, що позивач в повному обсязі розрахувався з ТОВ "Уралспецсталь" за придбану металопродукцію, що не заперечується відповідачем в акті перевірки.

На підставі наданого позивачем витягу з журналу реєстрації доручень встановлено, що придбаний позивачем товар отримувався уповноваженим представником ПРАТ «Полтавамаш» Більченко Д.О. на підставі довіреності та підпис якого є також у видаткових накладних /а.с. 192-202 т. 4/.

Представником позивача до матеріалів справи надано прибуткові накладні, журнал-ордер по рахунку 631 за 2016 рік та дані складського обліку, з яких вбачається оприбуткування товару, придбаного у ТОВ "Уралспецсталь" за перевіряємий період, згідно яких відображено прихід та розхід товару по вказаному постачальнику, а операції по поставці в повному обсязі відображені в бухгалтерському обліку позивача, що не заперечується відповідачем.

Під час розгляду справи представником позивача було надано договір відповідального зберігання від 05.01.2016 №15/37, укладеного між ТОВ «Торговий дім ВМЗ» та ТОВ «Уралспецсталь», згідно з яким ТОВ «Торговий дім ВМЗ» прийняв на відповідальне зберігання в складських приміщеннях за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Винокурова, 22, товар ТОВ «Укрспецсталь».

Щодо умов поставки представник позивача пояснював в судовому засіданні, що фактична поставка за домовленістю сторін здійснювалась автотранспортом покупця зі складу продавця за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Винокурова, 22, за рахунок позивача, за допомогою автомобілів КАМАЗ 000 96 СН, КАМАЗ 4947 ПОС, які належать позивачу, на підтвердження чого останнім до матеріалів справи долучено копії товарно-транспорних накладних, свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу /а.с. 67-77 т. 2, 188 т. 4/.

Матеріалами справи підтверджено, що металопродукція придбавалася позивачем у ТОВ "Уралспецсталь" з метою використання у своїй господарській діяльності, а саме: для подальшої обробки та виготовлення готової продукції, що відповідає основним видам діяльності товариства, з метою подальшої реалізації готового товару іншим контрагентам із підтвердженням копіями видаткових накладних /а.с. 146-187 т. 2/.

Викладене вказує на надання позивачем для перевірки та суду належних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне отримання товару від ТОВ "Уралспецсталь", що свідчить про помилковість висновків відповідача щодо завищення ПРАТ "Полтавамаш" витрат за перевіряємий період за наслідками здійснення господарських відносин з ТОВ "Укрспецсталь".

Заперечуючи право позивача на включення до складу витрат на придбання сталі у ТОВ «Уралспецсталь» відповідач посилається на нереальність господарської операції з поставки металопродукції за договором між ТОВ «Уралспецсталь» та ПАТ «Полтавамаш», що підтверджується: відсутністю у постачальника власних та орендованих основних засобів; дохід з ознакою « 101» отримує один працівник; на підставі даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено невідповідність між номенклатурою реалізованих товарів ТОВ «Уралспецсталь» до позивача та номенклатурою придбаних придбаних ТОВ «Уралспецсталь» товарів у постачальників (на підтвердження чого надаються витяги з СРПН та 1C «Митниця»).

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Платник податків, в даному випадку позивач ПАТ «Полтавамаш», не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни своїх контрагентів, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення податкового законодавства контрагентами свого постачальника - ТОВ «Уралспецсталь».

При цьому суд відмічає, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Таким чином, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на витрати та податковий кредит з ПДВ не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для отримання таких доказів податковому органу пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України надано право та відповідні повноваження в рамках перевірок платників податків у разі необхідності проводити зустрічні перевірки його контрагентів.

Зустрічною звіркою, у відповідності до вказаної вище норми Податкового кодексу України, вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

В даному випадку зустрічні звірки щодо господарських правовідносин між ПАТ «Полтавамаш» та ТОВ «Уралспецсталь» не проводилися, відповідні довідки за їх результатами не складалися.

Враховуючи викладене, доводи відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій, без дослідження необхідних документів та з'ясування фактів здійснення господарських операцій між контрагентами, є безпідставними, а висновки відносно позивача з посиланням на податкову інформацію про взаємовідносини ТОВ «Укрспецсталь» із його контрагентами по ланцюгу постачання такими, що фактично ґрунтуються на припущеннях.

Посилання відповідача на сумнівність наявності у постачальника позивача товару адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань є непідтвердженим жодними доказами, та саме по собі не свідчить про неможливість поставки ТМЦ позивачеві контрагентом ТОВ «Уралспецсталь».

Також, суд зауважує, що фактична поставка товару позивачеві постачальником ТОВ «Уралспецсталь» підтверджується листом останнього від 02.08.2017 року № 218/16-5, відповідно до якого відвантаження товару здійснювалося зі складського приміщення за адресою: м. Дніпро, вул. Винокурова, 22, та більшість відвантаження товару здійснювалося на території митного терміналу в м. Дніпро у зв'язку із терміновістю зі сторони ПАТ «Полтавамаш» /а.с. 204 т. 4/.

В ході розгляду справи судом встановлено, що вищевказані порушення фомування витрат, сформованих у 2016 році за рахунок господарських правовідносин з ТОВ "Уралспецсталь ", вплинули і на правомірність визначення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за 2016 рік на суму 99972 грн.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0004841401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 99972 грн, та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 49 986 грн, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.п. 2004 ст. 200 ПК України).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку де податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митне територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на мигну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанняім та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 стаття 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на вказані положення, необхідною умовою для виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та валових витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, за наявності належно оформлених податкових накладних.

Нормами пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України визначено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Таким чином, формування витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування за звітний податковий період, здійснюється виходячи з національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Згідно з пунктом 6 П(С)БО 16 "Витрати" витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Пунктом 11 П(С)БО 16 "Витрати" передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: - прямі матеріальні витрати; - прямі витрати на оплату праці; - інші прямі витрати; - змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Тобто, собівартість продукції - це виражені у грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. Вона складається з витрат, пов'язаних із використанням у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією. Вихідною основою собівартості є витрати підприємства.

Пунктом 7 П(С)БО 16 "Витрати" встановлено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Висновок про неправомірне включення до складу податкового кредиту ПДВ вартості придбання сталі (круг, полоса, лист), сформованих у 2016 році за рахунок господарських правовідносин з ТОВ " Уралспецсталь ", та як наслідок завищення позивачем бюджетного відшкодування, зумовлений їх непідтвердженням належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Разом з тим, судом вході розгляду справи встановлено наявність у позивача належних первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне отримання товару від ТОВ "Уралспецсталь".

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що позивачем цілком правомірно було сформовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит за результатами господарських операцій із ТОВ «Уралспецсталь», а відтак, висновок про завищення позивачем податкового кредиту та бюджетного відшкодування, а також завищення податку на прибуток по відносинам із вказаним контрагентом є безпідставним.

Таким чином, висновки перевірки позивача по взаємовідносинам ПРАТ «Полтавамаш» із вищезазначеним контрагентом - ТОВ «Уралспецсталь» не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Інших порушень правил формування податкового кредиту та валових витрат з даним контрагентом відповідачем не наведено, а судом не встановлено. За таких обставин, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення -рішення від 19 травня 2017 року №0004831401 в частині збільшення Приватному акціонерному товариству "Полтавський машинобудівний завод" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 56 235 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 058,75 грн. та від від 19 травня 2017 року №0004841401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 149 958 грн., є неправомірними та підлягають скасуванню.

Отже, адміністративний позов ПРАТ «Полтавамаш» підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" до Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області від 19 травня 2017 року №0004841401.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області від 19 травня 2017 року №0004831401 в частині збільшення Приватному акціонерному товариству "Полтавський машинобудівний завод" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями в розмірі 56 235 грн. (п'ятдесят шість тисяч двісті тридцять п'ять гривень), за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 058,75 грн. (чотирнадцять тисяч п'ятдесят вісім гривень сімдесят п'ять копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" (код ЄДРПОУ 14307417) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 303,77 грн (три тисячі триста три гривні сімдесят сім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Фіскальної служби у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 18 серпня 2017 року.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва