Рішення № 6836280, 23.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.11.09 р.                     Справа № 7/211                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Е.В.Сгара

При секретарі судового засідання Х.Р.Косьміній

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” м.Горлівка

До відповідача: Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” м.Донецьк

Предмет спору: стягнення боргу за активну електроенергію – 21533, 16 грн., за реактивну електроенергію – 782, 16 грн., пені – 2172, 73 грн., 3% річних – 290, 73 грн., інфляційних – 563, 02 грн.

За участю представників:

від позивача: Секлейді О.А. - дов.

від відповідача: Шмідт В.О. - дов.

У судовому засіданні 15.10.2009р. в порядку ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 16.10.2009р.

СУТЬ СПОРУ:                     

Відкрите акціонерне товариство „Донецькобленерго” м.Горлівка звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” м.Донецьк про стягнення боргу за активну електроенергію – 21533, 16 грн., за реактивну електроенергію – 782, 16 грн., пені – 2172, 73 грн., 3% річних – 290, 73 грн., інфляційних – 563, 02 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір про постачання електричної енергії №647 „в” від 19.09.2003р. з протоколом розбіжностей, протоколом врегулювання розбіжностей, додатками до Договору; рахунки за електроенергію за березень – квітень 2009р.

У клопотанні від 15.10.2009р. позивач повідомив, що сума боргу за активну електроенергію за березень-квітень 2009р. складає 21533, 16 грн. (17944, 30 грн. сума боргу + 3588, 86 грн. ПДВ), за реактивну електроенергію – 782, 16 грн. (651, 80 грн. сума боргу + 130, 36 грн. ПДВ).

В запереченнях на відзив від 23.11.2009р. позивач заперечив проти клопотання відповідача, викладеного у відзиві, щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми пені, посилаючись на той факт, що у суду є право лише зменшити розмір неустойки у разі заявлення стороною відповідного клопотання, проте не має правових підстав для відмови нарахованої пені у повному обсязі. Вважає, що розмір збитків, які несе позивач у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань по спірному договору є значно більшим, ніш збитки самого відповідача. Стосовно клопотання відповідача, викладеного у відзиві, в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних, позивач вважає таке клопотання незаконним та таким, що не підлягає задоволенню.

Позивач у судових засіданнях пояснив, що сторонами вчинені конклюдентні дії, які направлені на продовження строку дії спірного договору, вважає, що сторони в спірний період перебували у договірних відносинах та електроенергія постачалась у виконання умов саме Договору №647 „в”, що зафіксовано протоколом судового засідання від 29.10.2009р.

У відзиві та у судовому засіданні 15.10.2009р. відповідач суму основного боргу визнав, проти стягнення з нього 3% річних, інфляційних та пені заперечив, посилаючись на скрутне фінансове становище свого підприємства, значну дебіторську та кредиторську заборгованість перед іншими суб’єктами господарювання, той факт, що договором між сторонами не передбачений обов’язок відповідача перед позивачем у разі прострочення грошового зобов’язання платити 3% річних та інфляційні. Відповідач також зазначив, що пеня не повинна бути з нього стягнуто з огляду на той факт, що він, у тому числі, постає теплову енергію населенню, а також на приписи Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.2003р. У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних.

В доповненні до відзиву та у судовому засіданні 29.10.2009р. відповідач позов заперечив, посилаючись на той факт, що у спірний період договір був недійсним, оскільки сторони не укладали відповідно до р.9 Договору відповідну додаткову угоду про продовження дії Договору.

В письмових поясненнях від 12.11.2009р. №юр/4022 відповідач зазначив, що у січні 2009р. електроенергія постачалась з порушенням приписів чинного законодавства, тобто, без наявності укладеного між сторонами Договору.

У судовому засіданні 12.11.2009р. відповідач підтвердив той факт, що сума несплаченої спожитої електроенергії становить саме 21533, 16 грн. за активну електроенергію та 782, 16 грн. за реактивну електроенергію, а також те, що 3% річних, інфляційні та пеня нараховані позивачем арифметично вірно, що зафіксовано відповідним протоколом судового засідання.

На вимогу ухвал суду, за клопотаннями сторін, до матеріалів справи залучені податкові накладні ВАТ „Донецькобленерго” за січень-жовтень 2009р. та акти приймання-передачі спожитої електроенергії за цей же період, податкові накладні ОКП „Донецьктеплокомуненерго” за 2006-2008 р.р., січень-жовтень 2009р. та відповідні акти приймання-передачі електроенергії.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 26 Закону України „Про електроенергетику” та п.1.3 Правил користування електричною енергією (далі по тексту Правила), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Пунктом 2 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Між позивачем та відповідачем укладено договір про постачання електричної енергії №647 „в” від 19.09.2003р. (далі по тексту Договір). Договір укладено з протоколом розбіжностей, протоколом врегулювання розбіжностей, додатками до Договору.

Відповідно до п.9.4 Договору, строк дії договору встановлений до 31.12.2005р. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії цього договору за згодою сторін буде укладена відповідна додаткова угода.

Згідно пояснень обох сторін, додаткова угода про продовження строку дії договору на березень-квітень 2009р. (спірний період) не укладалась.

Відповідно до пояснень відповідача, сторони в спірний період у договірних відносинах не перебували, а електропостачання здійснювалось з порушенням приписів чинного законодавства (без наявності договору про постачання електроенергії).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що сторонами здійснені конклюдентні дії, направлені на продовження дії договору, у тому числі, й на час виникнення заявлених у позові вимог (березень-квітень 2009р.).

У судовому засіданні сторони пояснили, що на спірний об’єкт будь-якого іншого договору між ними не укладено.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач протягом 2006-2008 років та у спірний період споживав електричну енергію саме у відповідності до приписів чинного законодавства при наявності договору про постачання електричної енергії №647 „в” від 19.09.2003р. та здійснював необхідні розрахунки, передбачені умовами цього договору та вищевказаними нормативно-правовими актами.

Надання постачальником споживачу послуг з електропостачання в спірний період підтверджений матеріалами справи, зокрема відповідними актами прийняття-передавання товарної продукції за березень – квітень 2009р., які є додатками до Договору, про що зроблена відповідна відмітка на самих актах. Зазначені акти підписані обома сторонами без зауважень та скріплені печатками обох підприємств. До того ж, відповідачем додані до клопотання від 20.11.2009р. додані аналогічні акти приймання-передавання товарної продукції за період з січня по жовтень 2009р., в яких також міститься посилання на номер договору 647 „в”. Також відповідна відмітка з посиланням на номер договору 647 „в” міститься на виставлених позивачем відповідачу рахунках за спірний період.

В судовому засіданні досліджені оригінали вказаних вище документів. Таким чином, судом в якості належних доказів приймаються акти прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії), які є додатками до Договору та рахунки на оплату електроенергії за спірний період. До того ж, діючим законодавством заборонений відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання.

Також надання послуг з електропостачання протягом 2006-2008 років та у березні-травні 2009р. саме за договором №647 „в” підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними позивача та відповідача, доданими до клопотань від 12.11.2009р. та від 20.11.2009р. за період з січня 2005р. по жовтень 2009р., які містять посилання на номер Договору 647 „в” на них.

Згідно пункту 2.2. Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку № КО-1 і № М-20, затвердженої Державним комітетом статистики України від 27.07.98 року № 263, накладна (типова форма № М-20) є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем та для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, а також для їх складського, оперативного і бухгалтерського обліку.

Згідно пункту 7.2.3 Закону України „Про податок на додану вартість”, податкова накладна є звітним, а також одночасно розрахунковим документом, яка виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (рахунки на сплату). Водночас, факт поставки електроенергії додатково підтверджено вказаними вище податковими накладними, виданими протягом 2008 року, які подано згідно приписів пункту 7.3.1 Закону України „Про податок на додану вартість” за першою подією – за фактом передачі продукції.

Належність зазначених податкових накладних до предмету спору перевірена судом (містять посилання на укладений між сторонами Договір), до того ж, податкові накладні надали сторонам право на включення в податковий кредит витрат по сплаті податку на додану вартість.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони здійснили конклюдентні дії, направлені на продовження строку дії договору та у спірний період (березень – квітень 2009р.) Договір №647 „в” був чинним, а електрична енергія постачалась позивачем відповідачу саме на підставі цього договору та відповідно до його умов.

Відповідно до р.1 Договору, постачальник електричної енергії (позивач) постачає електричну енергію споживачу (відповідачу), а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору та додатками до Договору, що є його невід’ємними частинами.

Облік електричної енергії та порядок розрахунків узгоджені сторонами у розділі 7 Договору та у Додатку №5 „Порядок розрахунків за електроенергію” до Договору.

Згідно з п.3 Додатку №5 „Порядок розрахунків за електроенергію” до Договору, оплата отриманого споживачем рахунку повинна виконуватись протягом не більше 5 календарних днів.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок та зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Позивач свої зобов’язання за договором у березні-квітні 2009р. виконав належним чином, поставив відповідачу активну та реактивну електроенергію та виставив відповідні рахунки на оплату, що підтверджено матеріалами справи, у тому числі актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за березень-квітень 2009р. Відповідач свої зобов’язання стосовно оплати спожитої ним електричної енергії в повному обсязі не виконав, чим порушив умови договору.

У зв’язку з викладеним позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача суму боргу за активну електроенергію – 21533, 16 грн., за реактивну електроенергію – 782, 16 грн.

В ході розгляду спору судом з’ясовано, що відповідач 24.09.2009р. частково сплатив суму боргу за реактивну електроенергію у сумі 10 копійок, що підтверджено матеріалами справи та позивачем у судовому засіданні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що сума боргу за реактивну електроенергію в розмірі 10 копійок сплачена відповідачем після подачі позову до суду, а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що сума боргу за активну електроенергію у розмірі 21533, 16 грн., за реактивну електроенергію у розмірі 782, 06 грн. підтверджена матеріалами справи та підлягає стягненню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищезазначеної норми права позивач просить стягнути з відповідача за період з 06.04.2009р. по 11.09.2009р. 3% річних – 290, 73 грн. та за квітень-червень 2009р. інфляційні – 563, 02 грн.

Відповідач проти стягнення з нього 3% річних, інфляційних заперечив, посилаючись на скрутне фінансове становище свого підприємства, значну дебіторську та кредиторську заборгованість перед іншими суб’єктами господарювання, той факт, що договором між сторонами не передбачений обов’язок відповідача перед позивачем у разі прострочення грошового зобов’язання платити 3% річних та інфляційні.

Заперечення відповідача судом до уваги не приймаються з огляду на той факт, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття (стаття 625 ЦК України) визначає відповідальність за порушення грошового я та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов’язання.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов’язання виникають нові додаткові зобов’язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно такі додаткові зобов’язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов’язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов’язання.

Оскільки у відповідача перед позивачем наявна сума заборгованості по сплаті за спожиту активну та реактивну електроенергію, яка, у тому числі, визнана відповідачем у повному обсязі, то позивач має право звернутися за захистом своїх порушених прав та заявити вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних.

Судом перерахована сума 3% річних та інфляційних у відповідності до приписів чинного законодавства, яка відповідно складає:

3% річних – 290, 73 грн.

інфляційні – 555, 16 грн.

Таким чином, вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 290, 73 грн. підлягають стягненню у повному обсязі, інфляційних – частково у сумі 555, 16 грн.

Вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних в залишковій частині задоволенню не підлягають у зв’язку з безпідставністю заявлення.

Відповідно до ст.ст. 216–218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п. п. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.4.2.1 Договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених додатком №5 „Порядок розрахунків за електроенергію”, споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведені вище приписи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 2172, 73 грн. за період з 06.04.2009р. по 11.09.2009р.

Відповідач вимоги щодо стягнення з нього суми пені заперечив посилаючись на відсутність між сторонами договору, а також на той факт, що він, у тому числі, постає теплову енергію населенню, а також на приписи Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.2003р.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються з огляду на нижчевикладене.

По-перше, як зазначено вище, суд дійшов висновку, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах.

По-друге, відповідно до ст.1 Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.2003р., заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) (далі - житлово-комунальні послуги) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир (далі - громадяни), яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації.

Пунктом 1 ст.6 Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.2003р. передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 липня 2003 року.

З матеріалів справи та пояснень представників як позивача так і відповідача вбачається, що заборгованість у відповідача перед позивачем виникла у березні-квітні 2009р.

За наведених обставин, приписи Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.2003р. не поширюється на взаємовідносини, які є предметом спору по цій справі.

Пеня перерахована судом у відповідності до приписів чинного законодавства та відповідно складає 2188, 61 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 2172, 73 грн., що не суперечить приписам чинного законодавства.

Таким чином, вимоги щодо стягнення з відповідача пені у сумі 2172, 73 грн. підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

У судовому засіданні за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст.ст. 526, 527, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст. 67, 193, 216-218, 275 Господарського кодексу України, Закону України „Про електроенергетику” №575/97-ВР від 16.10.1997р., Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. N28,Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, Закону України „Про податок на додану вартість”, Інструкції про порядок виготовлення, зберігання і застосування типових форм первинного обліку № КО-1 і № М-20, затвердженої Державним комітетом статистики України від 27.07.98 року № 263, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 38, 43, 49, п.1-1 ст.80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Донецькобленерго” м.Горлівка до Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” м.Донецьк про стягнення боргу за активну електроенергію – 21533, 16 грн., за реактивну електроенергію – 782, 16 грн., пені – 2172, 73 грн., 3% річних – 290, 73 грн., інфляційних – 563, 02 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” (83086, м.Донецьк, вул.Донецька, 38, ЄДРПОУ 03337119) на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” (84600, Донецька область, м.Горлівка, пр. Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268, р/р зі спеціальним режимом використання 260323031295 в ОПЕРВ філії ДОУ ВАТ „Ощадний банк”, МФО 335106) – заборгованість за активну електроенергію – 21533, 16 грн.

Стягнути з Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” (83086, м.Донецьк, вул.Донецька, 38, ЄДРПОУ 03337119) на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” (84600, Донецька область, м.Горлівка, пр. Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268, р/р 26008045365303 в АКІБ „Укрсиббанк” м.Харків, МФО 351005) – заборгованість за реактивну електроенергію – 782, 06 грн., пеню – 2172, 73 грн., 3% річних – 290, 73 грн., інфляційні – 555, 16 грн.

Стягнути з Обласного комунального підприємства „Донецьктеплокомуненерго” (83086, м.Донецьк, вул.Донецька, 38, ЄДРПОУ 03337119) на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецькобленерго” (84600, Донецька область, м.Горлівка, пр. Леніна, 11, ЄДРПОУ 00131268, р/р 26001307550283 у філії Центрально-міського відділення АК ПІБ м.Горлівка, МФО 334464) – державне мито у сумі 253, 34 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235, 93 грн.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми боргу за реактивну електроенергію у розмірі 10 копійок у зв’язку з відсутністю предмету спору.

У задоволенні вимог в залишковій частині відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дати підписання його повного тексту.

Повний текст рішення складений та підписаний 23.11.2009р.

Суддя