Ухвала суду № 68361762, 06.06.2017, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/2852/17

Провадження №2-о/405/39/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2017 року. Суддя Ленінського районного суду м. Кіровограда Іванова Л.А., при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В:

Заявники ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в порядку окремого провадження звернулись до суду з даноюзаявою, в якій просиливстановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з дітьми ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України;

встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України;

встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, обґрунтовуючи вимоги заяви тим, що вони (заявники) внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України були вимушені переміститися з постійного зареєстрованого місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 до м. Кропивницький. Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, від 17.05.2016 року за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, ОСОБА_1, разом з дружиною ОСОБА_4, неповнолітнім сином ОСОБА_5 і двома малолітніми дітьми був вимушений переміститися до АДРЕСА_2.

З 17.12.2016 року вони (заявники) проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.12.2016 року за № 1337, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5, та дана адреса є їх фактичним місцем проживання.

З огляду на зазначене із змісту заяви вбачається, що, фактично, заявники просять в судовому порядку встановити факт щодо вимушеного переселення внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.15 ЦПК України суди розглядають справи, визначені ч.1 ст.15 ЦПК України в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Згідно з ч. 1ст. 234 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 № 15 впорядкуокремогопровадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чиним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;заявник не має іншоїможливості одержатиабовідновити загублений чи знищений документ, якийпосвідчує факт, що має юридичне значення;встановлення фактуне пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної ОСОБА_6 України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює ОСОБА_6 національної безпеки і оборони України (п.п. 1, 17, 18 ч. 1 ст. 106 Конституції України).

Відповідно до п.п. 19, 20 ч. 1 ст. 106 Основного Закону України Президент України вносить до Верховної ОСОБА_6 України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Наведені вище положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Так, за приписами ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

У подальшому, Постановою ВРУ від 27.01.2015 №129-УІІІ затверджено Звернення ВРУ до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_6 Європи, Парламентської ОСОБА_6 НАТО, Парламентської ОСОБА_6 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_6 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна ОСОБА_6 України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність ОСОБА_6 Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Також, Верховна Рада України Постановою від 21.04.2015 №337-VІІІ схвалила текст Заяви ВРУ «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилаються і заявники в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24.09.2015 року №555 ввів у дію рішення ОСОБА_6 національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у п.п. 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. За змістом правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002, це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.

Із системного аналізу викладених вище правових норм слідує, що факт збройної агресії проти держави України встановлюється уповноваженими на те Конституцією України органами державної влади (Президентом України та Верховною ОСОБА_6 України) та відноситься до політичної сфери (публічно-правової), оскільки стосується виконання імперативних повноважень органами державної влади у політичній сфері. Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом та Президентом України низки актів, якими вже встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

У даному випадку факт збройної агресії проти України зі сторони Російської Федерації встановлено наведеними вище актами Верховної ОСОБА_6 України та Президента України, - та є загальновідомим.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної ОСОБА_6 України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у ч. 1 цієї статті.

З зазначеного вище слідує, що оскільки сам факт внутрішнього переміщення заявників є наслідком збройної агресії Росії проти України та згідно до вимог вищезазначеного Закону дана обставина є загальновідомою та такою, що не потребує доказування, отже необхідності встановлювати такий факту судовому порядку немає.

З наведеного вище, а також з роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року №15 вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, судом можуть встановлюватися юридичні факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян (тобто, факти у сфері приватного права).

У даному випадку заявники просять в судовому порядку встановити вказаний факт, як такий, що має юридичне значення, що по своїй правовій природі є деліктним правовідношенням, а не юридичним фактом від якого залежить виникнення, зміна або припинення будь-яких особистих чи майнових прав заявників.

Приписами ст. 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Чинним законодавством України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Зважаючи на зазначені положення чинного законодавства України та ратифікованих Україною міжнародних актів в цій галузі, що є невід'ємною частиною національного законодавства України, право на життя, безпеку та захист такого права, в тому числі шляхом звернення до суду, а також обов'язок держави захищати права громадян є, абсолютним як правом, так і обов'язком та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.

В узагальненнях Верховного Суду України «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01.01.2012 року, відповідно до п. 4 якої зазначено, що оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження на підставі ч. 2 ст. 122 ЦПК, а коли справу вже відкрито - закриває провадження в ній.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що обставини, які просять визнати заявники, визначено нормами законодавства України, крім того, фактично заявники просять встановити саме причинно-наслідковий звязок між ї (заявників) вимушеним переселенням та збройною агресією Російської Федерації проти України, а тому на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України у відкритті окремого провадження у справі за заявою ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, - слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.2 ст. 122, ст.293 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті окремого провадження по цивільній справі за заявою ОСОБА_1, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російсь ка Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Кіровоградської області через Ленінський районний суд м. Кіровограда протягом пяти днів з дня її винесення.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Ленінського районного

суду м. Кіровограда Л.А. Іванова