Ухвала суду № 68333361, 15.08.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 316/912/ Головуючий у 1 інстанції Курач І.В.

Провадження № 22-ц/778/1993/17 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кримської О.М.,

за участю секретаря Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 квітня 2014 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_3 про стягнення неправомірно отриманої суми пенсії,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неправомірно отриманої суми пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 року № 5-5, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 20814899, одними із основних завдань Головного управління Пенсійного фонду України є призначення та виплата пенсій військовослужбовцям та іншим особам, що мають право на неї на умовах закону № 2262, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, а також контроль за цільовим використанням коштів, призначених для пенсійного забезпечення.

Відповідачу у справі була призначена пенсія на умовах Закону № 2262 з 20.08.2004 року.

Під час призначення пенсії відповідачу було роз'яснено про його обов'язок повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що впливають на виплату пенсії, зокрема поновлення на службі.

У зв'язку з ненаданням довідки про присвоєння ідентифікаційного коду виплата пенсії з 01.12.2009 року була припинена.

Позивачем проводилась робота по встановленню місця перебування або місця служби відповідача.

Відповідно до листа УК Служби зовнішньої розвідки України від 19.02.2013 року № 411-1369, що надійшов до позивача 01.03.2013 року відповідач був поновлений на військовій службі з 20.06.2008 року.

У зв'язку з тим, що відповідач не повідомив органи Пенсійного забезпечення про поновлення на службі, пенсія виплачувалася до 30.11.2009 року, сума переплати пенсії становить 29459,08 грн.

Посилаючись на зазначенні обставини та положення ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму переплаченої пенсії в розмірі 29459,08 грн.

Заочним рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 квітня 2014 року позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Уссурійськ, Приморського Краю, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зайво сплачену пенсію в розмірі 29 459,08 грн., на розрахунковий рахунок № 25602303141107, банку Філія ЗОУ ВАТ «Державний ощадний банк України», код ОКПО 20490012, МФО 313957.

Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 294,59 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки ( а.с.227) до апеляційного суду не з'явилися. Від ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із його захворюванням ( а.с. 237 ) .

Розглянувши клопотання ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи, з'ясувавши думку представника позивача, який заперечував проти його задоволення, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вирішила розглянути справу без участі ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 з огляду на такі обставини.

Згідно зі ст. ст. 5, 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності сторін, змагальності та диспозитивності.

У відповідності до ст. ст. 11, ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов"язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов"язки і разом з тим, з огляду на принципи диспозитивності у цивільному судочинстві сторони розпоряджаються процесуальними правами на свій розсуд.

Відповідно до положень ст. ст. 157, 303-1, 304 ЦПК України справа розглядається апеляційний судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками та доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України . Суд першої інстанції розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У випадкових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більше як на п'ятнадцять днів.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 відкрито 03 квітня 2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи справа до розгляду призначалась апеляційним судом неодноразово.

В судове засідання 23.05.2017 року ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 до апеляційного суду не з"явилися, від них надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 приймає участь у розгляді іншої справи, а ОСОБА_3 не може з"явитися до суду у зв'язку із захворюванням ( а.с. 204, а.с. 207).

Клопотання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було задоволено і справа була призначена на 11.07.2017 року. В судове засідання ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 повторно не з'явилися. Від ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку із захворюванням (а.с. 222).

Аналіз фактичних обставин свідчить про те, що особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_3 не зацікавлений у якнайшвидшому вирішенні справи, оскільки його дії спрямовані не на захист порушеного права, а на тяганину судового розгляду, що тягне за собою порушення як розумних строків розгляду справи, так і принципу рівності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи за їх відсутності.

Відкладання розгляду справи на невизначений термін суперечить вимогам ч. 1 ст. 303-1 ЦПК України.

Виходячи з того, що законом передбачені строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду і відкладення розгляду справи в цих межах неможливо та зважаючи на те, що неявка належно повідомленої особи не перешкоджає розгляду справи за її відсутності, керуючись принципом ефективності судового процесу, спрямованому на недопущення затягування розгляду справи та ст. 305 ЦПК України, колегія суддів ухвалила відмовити в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, причини неявки осіб, що беруть участь у справі вважати неповажними, розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та стягуючи з ОСОБА_3 на користь позивача суму переплаченої пенсії в розмірі 29459,08 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, знаходячись на пенсії був прийнятий на військову службу 20.06.2008 року, тобто проходячи службу відповідач отримував пенсію на протязі 17 місяців.

Такі висновки відповідають встановленим обставинам справи, набутим доказам і вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно заяви ОСОБА_3 на призначення йому пенсії у зв'язку з звільненням з 19.08.2004 року, йому призначена пенсія з 20.08.2004 року на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». (а.с. 4).

Відповідно розрахунку по пенсійній справі № 2362, пенсія виплачувалася ОСОБА_3 по 30.11.2009 року. (а.с. 5).

Відповідно до листа начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області існує інформація, що відповідач прийнятий на військову службу 20.06.2008 року ( а.с. 15), тобто проходячи службу відповідач отримував пенсію на протязі 17 місяців.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено умови пенсійного забезпечення, а саме: військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту, службу до органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

Оскільки відповідач у справі ОСОБА_3 був прийнятий на військову службу 20.06.2008 року, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» саме з цього часу йому мало б припинитись нарахування пенсії.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсіонери зобов'язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду. Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім'ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи щодо завдання позивачу шкоди внаслідок ненадання довідки про працевлаштування відповідачем ОСОБА_3, що спричинило надмірну виплату коштів зі сторони позивача, правильно визначив спірні правовідносини та обґрунтовано виходив з положень ст. 1166 ЦК України та ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності звернення до суду з даним позовом, є безпідставні.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Встановивши, що позивач звернувся до суду з позовом у квітні 2013 року, а про поновлення на службі позивач дізнався лише після отримання відповідного листа 01.03.2013 року, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, позивачем не пропущено.

Доводи апеляційної скарги про не застосування судом першої інстанції ст. 1215 ЦК України, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Відповідно до ст.1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті пенсії, за відсутності рахункової помилки з боку юридичної особи і недобросовісності з боку набувача.

В даному випадку з боку набувача пенсії ОСОБА_3 у період з 20.06.2008 року мала місце недобросовісність, яка виразилась у невиконанні ним обов'язку повідомити Головне управління Пенсійного фонду України про прийняття його на військову службу, про обставину, що спричиняє припинення виплати пенсії за вислугу років, а тому правові підстави для застосування цієї норми до правовідносин сторін, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення суду залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 квітня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: