Ухвала суду № 68311940, 03.08.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

------------------------------------------------------------------------------------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Мельника В.В.,

суддів Сітайло О.М., Фрич Т.В.

за участю секретаря Сердюк Ю.С.

прокурора Горбаня В.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Угрини А.І.

захисника розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 рокуу кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100080012969, за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Микуличі Бородянського району Київської області, громадянина України, українця, який до утримання у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

в с т а н о в и л а:

Вказаним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та йому призначено покарання у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, ОСОБА_1 до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Печерського районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року, та йому остаточно визначено покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з 30 грудня 2016 року, тобто з моменту його фактичного затримання, та на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення, а саме: з 06 березня 2015 року по 03 червня 2016 року, та з 30 грудня 2016 року по дату набрання даним вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишено без змін.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 60 000 гривень відмовлено.

Цивільний ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у сумі 5000 гривень.

Судом у кримінальному провадженні вирішено питання про речові докази.

Не погоджуючись з вказаним вироком, обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та винуватість у вчиненому, просив вирок змінити у частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що ОСОБА_3 не надав доказів, які б підтверджували той факт, що він є родичем потерпілого ОСОБА_4

Інші сторони кримінального провадження вирок суду не оскаржували у апеляційному порядку.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника УгриниА.І., які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції та апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.

У зв'язку з виявленими істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі апеляційної скарги, та перевірити вирок суду першої інстанції у частині, яка не оскаржується апелянтом.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні докази і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_1, 30 грудня 2016 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120161000800012969 внесено відомості про спричинення ОСОБА_1 29 грудня 2016 року, приблизно о 23 год. 00 хв. умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_4, що спричинило смерть потерпілого, з попередньою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 121 КК України, та останньому повідомлено про підозру у вчиненні вказаного злочину.

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 30 грудня 2016 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ Святошинського Головного управління Національної поліції у м. Києві Бреус Є.В. у кримінальному провадженні №120161000800012969 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів /а.с.к.п. 132-135/.

Згідно даних висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи №2934/2 від 16 лютого 2017 року, смерть ОСОБА_4 настала від переохолодження тіла, яке супроводжувалось розвитком морфологічних змін у внутрішніх органах та призвело до розвитку гострої серцево-судинної те легеневої недостатності, набряку-набухання головного мозку. При проведенні експертизи трупа ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження, які мають ознаки легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я /а.с.к.п.74-79/.

21 лютого 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, та дії ОСОБА_1 кваліфіковано як умисне заподіяння ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я останнього /а.с.к.п. 56-58/.

21 лютого 2017 року слідчим Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві Кривцовим С.П. складено обвинувальний акт, затверджений прокурором Київської місцевої прокуратури №8 Коркуном Р.В., у кримінальному провадженні №120161000800012969 по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 125 КК України.

21 лютого 2017 року зазначений обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 направлено на розгляд до Святошинського районного суду м. Києва.

Згідно даних обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується в умисному заподіянні ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я останнього, з правовою кваліфікацією таких дій ч. 2 ст. 125 КК України, за наступних обставин.

29 грудня 2016 року приблизно о 23 годині 00 хвилин, ОСОБА_1, знаходячись на території недобудови поряд з будинком 12 по вулиці Котельникова в місті Києві, заподіяв ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я потерпілого.

Так, 29 грудня 2016 року, приблизно о 22 годині 30 хвилин ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 знаходились за їх місцем проживання, а саме в недобудові поряд з будинком 12 по вулиці Котельникова у місті Києві. В цей час, до них прийшов їх знайомий ОСОБА_1, який в одній з кімнат вищевказаної недобудови почав розпивати спиртні напої спільно з ОСОБА_10 та ОСОБА_9

Цього ж дня, приблизно о 23 годині 00 хвилин в ході спільного розпивання спиртних напоїв, між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 виник словесний конфлікт з приводу того, що ОСОБА_4 раніше принижував честь та гідність ОСОБА_1, а також зневажливо ставився до їх спільної знайомої ОСОБА_11, до якої постійно застосовував фізичне насильство. В ході вказаного конфлікту, у ОСОБА_1, виник умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4

ОСОБА_1, перебуваючи в одній із вищевказаних кімнат, своїми руками, стиснутими в кулаки, почав умисно наносити удари в район голови та тулуба ОСОБА_4 В подальшому, ОСОБА_1 схопив з підлоги кімнати дерев'яну палицю та почав наносити нею численні удари в район голови та тулуба ОСОБА_4 Між ударами дерев'яною палицею, ОСОБА_1 продовжував наносити удари ногами та руками, по різних частинах тіла, в тому числі, по обличчю ОСОБА_4, який від нанесених тілесних ушкоджень не міг чинити опір та лежав на підлозі.

В подальшому, ОСОБА_4 із численними тілесними ушкодженнями госпіталізовано до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги для надання першої медичної допомоги, де останній помер.

Згідно висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 2934/2 від 16 лютого 2017 р., смерть ОСОБА_4 настала від переохолодження тіла, яке супроводжувалось розвитком морфологічних змін у внутрішніх органах та призвело до розвитку гострої серцево-судинної та легеневої недостатності, набряку-набухання головного мозку.

В крові трупа ОСОБА_4 виявлено етиловий спирт в концентрації 1,6 проміле (аналіз №9536 від 30 грудня 2016 р.), що відповідає середньому ступеню алкогольного сп'яніння.

При проведені експертизи трупа ОСОБА_4 виявлені наступні ушкодження: множинні рани, садна, крововиливи в м'які тканини - в ділянці голови, верхніх кінцівок, осколковий перелом кісток та хрящів носу.

Всі вищевказані ушкодження виникли від неодноразової дії тупого предмету (-ів), який не відобразився в ушкодженнях, не менше ніж 5-6 годин до настання смерті.

Садна та крововиливи - мають ознаки легких тілесних ушкоджень.

Забійні рани та перелом носа - мають ознаки легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Ушкодження, описані в п. а) мають ознаки легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я та не мають причинного зв'язку з настанням смерті.

За наслідками підготовчого судового засідання, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року, кримінальне провадження №120161000800012969 стосовно ОСОБА_1 призначено до судового розгляду, та ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів.

Згідно ч. 4 ст. 26 КПК України, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК України, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 125 КК України, відноситься до кримінального провадження у формі приватного провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.

Згідно ст. 478 КПК України, яка регламентує початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

Отримавши заяву потерпілого про вчинення кримінального правопорушення, зазначеного в ст. 477 КПК України, слідчий, прокурор відповідно до ст. 214 КПК України зобов'язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

З наведеного убачається, що заява потерпілого є єдиним законним приводом для початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. На потерпілого у даному випадку покладається функція обвинувачення.

Згідно частин 1-2, 6-7 ст. 55 КПК України, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб.

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

Якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Положення цієї частини не поширюються на провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення).

Якщо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні у формі державного обвинувачення виникли підстави для складання письмового повідомлення про підозру або про зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією діяння підозрюваного на кримінальне правопорушення, за яким кримінальне провадження (згідно зі ст. 477 КПК) може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, то прокурор або слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний з'ясувати з цього приводу думку потерпілого і має право скласти відповідно письмове повідомлення про підозру або нове письмове повідомлення про змінену підозру лише за наявності письмової згоди на це потерпілого. У разі відсутності такої згоди прокурор має винести постанову про закриття кримінального провадження за п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК як у зв'язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

На переконання колегії суддів, органом досудового розслідування вказаних вимог процесуального закону не дотримано.

Згідно даних обвинувального акту у кримінальному провадженні №12016100080012969 по обвинуваченню ОСОБА_1 у заподіянні ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я, потерпілим у кримінальному провадженні є ОСОБА_3

Згідно долученого до обвинувального акту реєстру матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_3 залучено до провадження у якості потерпілого на підставі його заяви про вчинення кримінального правопорушення від 12 лютого 2017 року /а.с.к.п.9/.

Однак зазначена у реєстрі матеріалів досудового розслідування заява ОСОБА_3 від 12 лютого 2017 рокуу матеріалах кримінального провадження відсутня.

Разом з тим, у матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 від 15 лютого 2017 року про залучення його на підставі ч. 3 ст. 55 КПК України до кримінального провадження №12016100080012969 у якості потерплого, яка не містить даних про завдання ОСОБА_3 шкоди кримінальним правопорушенням, який вчинено ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_4 /а.с.к.п. 80/.

При цьому, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що ОСОБА_3 є близьким родичем чи членом сім'ї ОСОБА_4, що свідчить про відсутність підстав для залучення його до кримінального провадження як потерпілого у порядку ч.ч. 3, 6 ст. 55 КК України.

Крім того, у зазначеній заяві ОСОБА_3 викладені обставини заподіяння ОСОБА_1 умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_4, яке спричинило смерть останнього, що дає колегії суддів підстави для висновку про звернення ОСОБА_3 із вказаною заявою у межах кримінального провадження №12016100080012969 за ч. 2 ст. 121 КК України.

Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_3, поданої у межах кримінального провадження №12016100080012969 за ч. 2 ст. 125 КК України, яка у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 477, ч. 4 ст. 26 КПК України, є єдиним законним приводом для початку досудового розслідування кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Письмова згода потерпілого на зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією дій підозрюваного на кримінальне правопорушення, яке відноситься до кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, у матеріалах кримінального провадження також відсутня.

Встановивши під час досудового розслідування підстави для зміни раніше повідомленої ОСОБА_1 підозри з перекваліфікацією діяння підозрюваного з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, тобто на кримінальне правопорушення, яке відноситься до кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, слідчий за погодженням з прокурором не з'ясував з цього приводу думку потерпілого ОСОБА_3, та склав відповідне письмове повідомлення про змінену підозру за відсутності письмової згоди на це потерпілого.

За таких обставин, слідчий Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві Кривцов С.П. та прокурор Київської місцевої прокуратури № 8 КоркунР.В., з урахуванням вимог, передбачених ст. 477 КПК України, не мали правових підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань, складення та затвердження письмового повідомлення про змінену підозру, та направлення до суду обвинувального акту, без залучення у встановленому законом порядку до кримінального провадження потерпілого ОСОБА_3, та отримання від нього відповідної заяви, оскільки такі дії не ґрунтуються на вищенаведених вимогах кримінального процесуального закону.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1, не містить обставин заподіяння ОСОБА_3 шкоди, даних про те, що ОСОБА_3 є особою з числа близьких родичів чи членів сім'ї ОСОБА_4, та що останній звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, або надав письмову згоду на зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією дій ОСОБА_1 на кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 125 КК України, яке відноситься до кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Ухвалюючи відносно ОСОБА_1 обвинувальний вирок за ч. 2 ст. 125 КК України, суд першої інстанції на зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону увагу не звернув.

Заслуговують на увагу доводи апелянта щодо неправильного вирішення судом першої інстанції цивільного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки, як зазначалося вище, матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що ОСОБА_3 є особою з числа близьких родичів чи членів сім'ї ОСОБА_4, та що останній звертався із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення, а тому вирок суду першої інстанції відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 412, та ст. 415 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання, в якому суд, у відповідності до ст. 314 КПК України, має право прийняти рішення щодо повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

У зв'язку із скасуванням вироку суду першої інстанції, вирішуючи у порядку ч. 3 ст. 419 КПК України питання про запобіжний захід обвинуваченому, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як свідчать матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_1, після повідомлення останньому про зміну раніше повідомленої підозри з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, та направлення до суду обвинувального акту стосовно нього за ч. 2 ст. 125 КК України, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 24 лютого 2017 року ОСОБА_1 продовжено обраний ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 30 грудня 2016 року запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів.

Вироком суду першої інстанціїзапобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишено без змін.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Взяття під варту є найбільш суворим видом запобіжного заходу та обирається, як правило, лише тоді, коли жоден інший запобіжний захід не може забезпечити розв'язання завдань кримінального процесу.

У частині 2 вказаної статті визначено перелік злочинів, підстав та умов, з наявності яких слідчий суддя, суд має право задовольнити клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

З аналізу положень ч. 2 ст. 183 КПК України убачається, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до особи, обвинувачуваної у вчинені злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі, або за яким передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує

Згідно пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу, особисту недоторканність можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Санкцією ч. 2 ст. 125 КК України передбачено покарання у виді штрафу від 50 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, громадських робіт на строк від 150 до 240 годин або виправні роботи на строк до 1 року, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років.

Передбачених пунктами 1, 11 ч. 1 ст. 51, ст. 53 та ст. 63 КК України покарань у виді штрафу у розмірі понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на певний строк санкція ч. 2 ст. 125 КК України не передбачає, що дає колегії суддів підстави для висновку про відсутність правових підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання, у зв'язку з чим згідно ст. 377 КПК України обвинувачений підлягає звільненню з-під варти в залі судового засідання.

Вирішуючи питання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу, колегія суддів враховує обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема можливість обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та суду, враховує в сукупності обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, характеризуючі дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, має постійне місце проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, майновий та сімейний стан обвинуваченого, та приходить до висновку, що запобіжний захід у виді особистого зобов'язання забезпечить належну поведінку обвинуваченого, виконання ним процесуальних обов'язків та зможе запобігти спробам будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Застосовуючи до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, колегія суддів вважає за необхідне покласти на ОСОБА_1 обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 ч. 5 ст. 194 КПК України - не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду, та повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Керуючись статтями 183, 404, 405, п. 6 ч. 1 ст. 407, п. 3 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 412, 415, ст. 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити частково.

У порядку ч. 2 ст. 404 КПК України вирок Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року стосовно ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 змінити на особисте зобов'язання, поклавши на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 ч. 5 ст. 194 КПК України - не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду, та повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

ОСОБА_1 звільнити з-під варти у залі суду негайно.

Виконання зазначених обов'язків встановити строком на 60 днів, починаючи з 03 серпня 2017 року по 01 жовтня 2017 року включно.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді:

___ _____ _____

В.В. Мельник О.М. Сітайло Т.В. Фрич