Постанова № 68310702, 15.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2017 року Справа № 910/19213/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.за участю представників: позивачаБаланецький О.Д.- представник, дов. від 06.05.2016;відповідачаЧернушка С.І. - представник, дов. від 30.12.2016;третьої особине з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чернівецької міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі№ 910/19213/16 Господарського суду міста Києваза позовомЧернівецької міської ради доЧернівецької обласної ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Обласне комунальне підприємство "Центр комунального майна"провизнання незаконним та скасування пунктів 3, 4, 5 рішення від 28.04.2016 № 89-5/16

ВСТАНОВИВ:

21.10.2016 Чернівецька міська рада звернулася до господарського суду з позовом про визнання незаконними та скасування пунктів 3, 4, 5 рішення Чернівецької обласної ради від 28.04.2016 № 89-5/16 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та оформлення права власності за Чернівецькою обласною радою", посилаючись на порушення спірним розпорядженням права власності на землі територіальної громади міста Чернівців в особі Чернівецької міської ради всупереч статті 13 Конституції України, статей 8 та 83 Земельного кодексу України, статті 321 Цивільного кодексу України, а також пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", а також на здійснення відповідачем повноважень з надання дозволу на розроблення документації зі землеустрою несформованої ділянки всупереч приписам пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Відповідач заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, зареєстроване на праві власності за територіальною громадою сіл, селищ, міст області в особі Чернівецької обласної ради, що є відповідно до положень законодавства підставою для переходу права на земельну ділянку, відтак, спірне рішення прийнято правомірно.

Також Чернівецька обласна рада подала клопотання про припинення провадження у справі як такої, що не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини не належать до приватноправових.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 (суддя Літвінова М.Є.) у позові відмовлено з тих підстав, що позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження його права власності на спірну земельну ділянку, відтак, не доведено наявність порушеного права позивача як власника земельної ділянки рішенням відповідача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 (судді: Отрюх Б.В. - головуючий, Майданевич А.Г., Тищенко А.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: суди порушили статтю 13 Конституції України щодо здійснення органами місцевого самоврядування прав власника в межах, визначених цією Конституцією, залишили поза увагою пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" щодо визначення земель комунальної власності територіальних громад, не взяли до уваги межі повноважень відповідача у земельних правовідносинах, передбачені статтею 8 Земельного кодексу України, безпідставно ототожнили землі в межах населених пунктів, не сформовані як земельні ділянки і не внесені до Державного реєстру земель, та сформовані земельні ділянки в межах населених пунктів; суди залишили поза увагою, що в силу положень статті 30 Земельного кодексу редакції 1993 року, статті 120 чинного Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України відсутні підстави для набуття відповідачем речового права на спірну земельну ділянку за наслідками переходу об'єкту нерухомості, а сам об'єкт, розташований на земельній ділянці (фруктовий сад), взагалі не відповідає ознакам нерухомого майна і не є нерухомим майном.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи повністю; третя особа не скористалася правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 28.04.2016 Чернівецька обласна рада прийняла рішення № 89-5/16, яким вирішила:

1. Передати з балансу Чернівецької обласної ради на баланс Обласного комунального підприємства "Центр комунального майна" фруктовий сад (250 дерев) за адресою: вул. Заставнянська, 134, в м. Чернівцях, балансова вартість якого становить 5500,00 грн., що є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області.

2. Обласному комунальному підприємству "Центр комунального майна" прийняти на баланс вищезазначене нерухоме майно (фруктовий сад), згідно актів приймання-передачі.

3. Надати дозвіл Обласному комунальному підприємству "Центр комунального майна" на розроблення, з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою, проекту землеустрою щодо відведення земельною ділянки для оформлення права власності за Чернівецькою обласною радою, орієнтовною площею 3, 45 га за адресою: м. Чернівці, вул. Заставнянська, 134.

4. Обласному комунальному підприємству "Центр комунального майна":

4.1. Із дня прийняття цього рішення укласти договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із особою, яка має відповідний дозвіл (ліцензію) на виконання цих робіт згідно з вимогами чинного законодавства;

4.2. Надати на затвердження обласної ради розроблений та погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

5. Розробнику документації із землеустрою:

5.1. Відобразити наявні обмеження (обтяження), сервітути;

5.2. Врахувати інтереси та права суміжних землекористувачів.

Згідно із статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за статтею 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, яка знаходиться в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а за частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. Відповідно до частини другої статті 83 цього Кодексу у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності та земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

В силу приписів статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності", який набрав чинності із 01.01.2013, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності вважаються земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу (розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За наведеними вище приписами законодавства право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які відповідно до статті 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" передбачено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

Положення статей 79 та 791 Земельного кодексу України визначають поняття земельної ділянки як об'єкта права власності з установленими щодо неї межами, місцем розташування, визначеними щодо неї правами.

Таким чином, вимога Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" про здійснення державної реєстрації та внесення до Державного реєстру земель відомостей про земельні ділянки стосується саме сформованих земельних ділянок як об'єктів речових прав.

Натомість належність до комунальної власності територіальної громади земель, які розташовані в межах відповідних населених пунктів, не пов'язується зі здійсненням органом місцевого самоврядування дій з формування земельної ділянки як об'єкта та реєстрації цієї земельної ділянки. Протилежний висновок мав би наслідком таке, що до моменту формування та реєстрації земельної ділянки на місцевості як об'єкта речового права територіальна громада та органи місцевого самоврядування, які її представляють, позбавлені можливості захищати свої права на землі в межах населених пунктів, які не надані нікому у власність чи користування та, відповідно, не сформовані як земельні ділянки.

Крім того, пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" прямо закріплює повноваження з надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельні ділянки в межах населеного пункту у разі, якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, до повноважень сільських, селищних, міських рад; обласні ради такими повноваженнями не наділені.

Щодо повноважень обласних рад у галузі земельних відносин судова колегія відзначає, що згідно із статтею 8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин на території області належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад.

Таким чином, чинний Земельний кодекс України не відносить обласні ради до суб'єктів права комунальної власності на землі, а уповноважує їх представляти спільні земельні інтереси територіальних громад, підстави виникнення яких наведені, зокрема, в частині п'ятій статті 83 цього Кодексу за наслідками об'єднання територіальними громадами сіл, селищ, міст на договірних засадах належних їм земельних ділянок комунальної власності.

Укладення договору на придбання майна з особою, визначеною як постійний користувач земельної ділянки, не має наслідком набуття права розпоряджатися такою земельною ділянкою як спільною власністю територіальних громад; доказів та обставин знаходження на спірних землях майна, яке відповідало б ознакам нерухомого майна в розумінні статті 181 Цивільного кодексу України суди не встановили та не навели в судових рішеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою встановлені ними самими обставини справи, положення наведеного вище законодавства, зміст позовних вимог та апеляційної скарги, не врахували, що позов подано Чернівецькою міською радою як органом місцевого самоврядування, через який реалізується право власності територіальної громади, на захист права саме територіальної громади міста Чернівці на землі, розташовані в межах населеного пункту міста Чернівці, а не на захист речового права Чернівецької міської ради як юридичної особи на певну земельну ділянку, що перебуває в її користуванні.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до невідповідності висновків судів наведеним вище положенням законодавства та встановленим обставинам справи.

Натомість з встановлених судами обставин справи вбачається, що відповідач прийняв рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для оформлення за собою права власності на земельну ділянку, не сформовану як об'єкт речового права, з земель комунальної власності територіальної громади міста Чернівці, чим порушив право власності територіальної громади (відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності") та надані йому законодавчо повноваження та межі компетенції.

Відтак, судові рішення у цій справі слід скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 49 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат, відповідно судовий збір за подання позовної заяви за розгляд апеляційної та касаційної скарг покладається на відповідача за змістом частини другої статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1115, 1117, пунктом 2 статті 1119, статті 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі № 910/19213/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 скасувати.

Позов Чернівецької міської ради задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати пункти 3, 4, 5 рішення Чернівецької обласної ради від 28.04.2016 № 89-5/16.

Стягнути з Чернівецької обласної ради (58010, м. Чернівці, вул. Грушевського, 1, код ЄДРПОУ 25081241) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа 1, код ЄДРПОУ 04062216) 1378 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 1515,80 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги та 1653,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова