Постанова № 68307274, 07.08.2017, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Саркісян О. А.

Справа № 644/10382/16-а

Провадження № 2-а/644/19/17

07.08.2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 серпня 2017 року

Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі:

Головуючого- судді Саркісян О.А.,

При секретарі- Зоріній Н.В.,

З участю представника позивача- Жарової-Титарьової Л.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Індустріального об*єднаного управління Пенсійного Фонду України м.Харкова про визнання дій неправомірними та зобов*язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила і просить зобов*язати відповідача Управління Пенсійного Фонду України в Індустріальному районі м. Харкова призначити пенсію за вислугу років з 21.11.2016 року з зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи: з 11.06.2002 року по 31.12.2005 року на посаді сестри медичної з дієтичного харчування в комунальному закладі охорони здоров'я «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» та з 11.10.1993 року по 14.08.1996 року на посаді завідуючої здравпунктом фабрики трикотажного полотна та хлопчатобумажних виробів «Міської клінічної лікарні №31».

Індустріальне об'єднане управління Пенсійного Фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41248021) звернулось до суду із заявою про заявою про заміну неналежного відповідача - Управління Пенсійного Фонду України в Індустріальному районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22645252) його правонаступником - Індустріальним об'єднаним управлінням Пенсійного Фонду України м. Харкова, код ЄДРПОУ 41248021. Судом встановлено, що згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016р. № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком 1. Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 р. № 988 "Перелік територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом злиття", передбачено утворення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова шляхом злиття Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Харкова та Управління Пенсійного фонду України в Фрунзенському районі м. Харкова.

Відповідач та його представник проти заявленого клопотання не заперечували. Ухвалою суду від 08.06.2017р. первинний відповідач - Управління Пенсійного Фонду України в Індустріальному районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22645252) замінено його правонаступником - Індустріальним об'єднаним управлінням Пенсійного Фонду України м. Харкова, код ЄДРПОУ 41248021.

У судовому засідання представник позивача підтримала позов.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав письмові заперечення проти адміністративного позову, зазначивши, що період роботи з 11.06.2002 року по 31.12.2005 року до стажу не було зараховано, так як посада дієтичної сестри харчоблоку не була передбачена типовими штатними нормативами закладів охорони здоров'я, а передбачена лише посада медичної сестри дієтичного харчування. Надані уточнюючі довідки з КЗОЗ «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25 « містять суперечливі дані щодо посади, яку займала позивачка. Період роботи з 11.10.1993 року по 14.08.1996 року не було зараховано до стажу так як запис про це в трудовій книжці здійснено без додержання вимог законодавства України щодо заповнення трудових книжок, а саме відсутній запис про попереднє звільнення у зв*язку з переведенням, не зазначено повної назви підприємства, куди переведено працівника.

В подальшому представник відповідача подав заяву з проханням розглядати справу у їх відсутність.

Судом встановлені факти і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 21.11.2016 року звернулася до Управління Пенсійного Фонду України в Орджонікідзевському (нині - Індустріальному) районі м. Харкова із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.ст.51,55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».. Згідно витягу з рішення комісії № 45 від 09.12.2016р. Управлінням Пенсійного Фонду України в Індустріальному (нині - Індустріальному) районі м. Харкова у призначенні пенсії позивачеві відмовлено, оскільки заявник немає необхідного стажу роботи 25 років станом на 31.03.2015 року або 25 років 6 місяців станом на 31.12.2015 року на посадах та в закладах і установах. Передбачених «Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на вислугу років», затвердженим ПКМУ №909 від 04.11.1993 року із змінами. Згідно наданих документів стаж ОСОБА_1 станом на 31.12.2015 року склав 22 років 6 днів.

Як вбачається з копії трудової книжки, позивачка з 11.06.2002 року по 31.12.2005 року працювала в міській клінічній багатопрофільній лікарні №25 м.Харкова на посаді дієтсестри харчоблоку. В трудовій книжці зазначено, що 01.01.2006 року вказана посада перейменована на посаду сестра медична з дієтичного харчування (а.с.7).

Підставою для такого перейменування посади став наказ від 03.01.2006 року головного лікаря лікарні про приведення назв посад з діючим класифікатором професій (а.с.64).

Цим наказом та виданими позивачці довідками ( а.с.8, 64) КУОЗ «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» підтвердила той факт, що вказана в трудовій книжці ОСОБА_1 посада - дієтсестра харчоблоку відповідала посаді сестра медична з дієтичного харчування, вона виконувала обов*язки сестри медичної з дієтичного харчування, керувалась нормативно-правовими актами, що визначають організацію лікувально-профілактичного та дієтичного харчування в лікувальних установах. Однак, ця посада в трудовій книжці ОСОБА_1 була записана у невідповідності до довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників і ця неточність була усунута наказом від 03.01.2006 року та перейменуванням посад у відповідності до діючого кваліфікатора професій.

Посада сестри медичної з дієтичного харчування відноситься до середнього медичного персоналу відповідно наказу МОЗ України №33 від 23.02.2000 року «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» і робота на цій посаді дає право на пенсію за вислугу років.

Крім того, з записів в трудовій книжці ОСОБА_1 ( а.с.63) та уточнюючих довідок (а.с.68-72) встановлено, що ОСОБА_1 з 11.10.1993 року по 14.08.1996 року працювала на посаді завідуючої здравпунктом фабрики трикотажного полотна та хлопчатобумажних виробів «Міської клінічної лікарні №31».

Робота на цій посаді відноситься до роботи середнього медичного персоналу лікувального закладу Міністерства охорони здоров'я і дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а в разі її відсутності чи відповідних записів в ній, наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 20 Порядку, передбачено, що підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993р., у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Отже матеріалами справи підтверджено, що спеціальний стаж позивачки - більше 25 років та 6 місяців, що є достатнім для призначення пенсіїза вислугу років відповідно до ст.ст.51,55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому позовні вимоги підлягають задоволенню і слід зобов'язати Індустріальне об'єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова призначити ОСОБА_1 з 21.11.2016 року пенсію за вислугу років з зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи: з 11.06.2002 року по 31.12.2005 року та з 11.10.1993 року по 14.08.1996 року.

Суд враховує, що виконання дискреційних повноважень надає суб'єкту владних повноважень можливість здійснювати вибір варіанта рішення відповідно до власних міркувань, не обмежуючись чітко визначеним варіантом вирішення, але в межах і в спосіб, що визначені законом, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

П. 8 ч. 1 ст. 3 КАС України передбачено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П. 2 ч. 4 ст. 105 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити Відповідач.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання Відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено п. 2 ч. 4 ст. 105 та п. 3 ч. 2 ст. 162 КАС України.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

У спірних правовідносинах, які є предметом розгляду даної справи, праву позивача на призначення пенсії на пільгових умовах при встановлені судом наявності підстав на таке призначення, кореспондує обов'язок відповідача прийняти таке рішення та призначити пенсію.

Зі змісту положень, закріплених у п. 2 ч. 4 ст. 105 та п. 3 ч. 2 ст. 162 КАС України, вбачається, що у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.06.2015р. у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказаний висновок Верховного Суду України, відповідно до положень ст. 242-2 КАС України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд, повно встановивши обставини справи щодо виконання позивачем всіх вимог законодавства, які йому необхідно було вчинити для призначення пенсії на пільгових умовах та встановивши факт і обставини протиправної відмови з боку відповідача застосовує визначений позовними вимогами позивача ефективний спосіб захисту його порушених прав (про зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за вислугу років) не вбачає підстав для замінив на менш ефективний спосіб захисту порушених прав позивача шляхом лише зобов'язання відповідача розглянути подані позивачем документи для призначення пенсії.

Такий спосіб захисту порушених прав позивача як зобов'язання відповідача розглянути подані позивачем документи для призначення пенсії не гарантує повного та дієвого захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, при якому подальші можливі протиправні дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень викликають необхідність повторного звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Приймаючи рішення про зобов'язання органу державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд, перш за все, відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та заявником.

При цьому, суд приймаючи саме таке рішення на захист порушених прав позивача - про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певну дію, унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання з боку органу державної влади своїми дискреційними повноваженнями.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988р.), Суд вказав, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних іnter alіa п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно з пунктом 65 вказаного рішення Суду втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також, Європейський суд з прав людини вказує й на те, що у відповідності зі сформованою практикою Суду під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

У рішенні Європейського Суду з прав людини, у справі Волохи проти України зазначено: "Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження."

В рішенні у справі "Гасан і Чауш проти Болгарії" вказується: "Суд зазначає, що у даному випадку відповідне законодавство не передбачало чітких критеріїв щодо реєстрації керівництва конфесій, що змінилося, а також не передбачало ніяких процедурних гарантій захисту від свавільного використання дискреційних повноважень...".

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004р.). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Гавенда проти Польщі" від 14.03.2002р., Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Аманн проти Швейцарії" від 16.02.2000р.).

Також Європейський Суд з прав людини Рішенням у справі "Круслена" від 24.04.1990р. зазначає, що "закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання".

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі "Фадеева проти Росії" від 09.06.2005р., в якому Європейський Суд з прав людини з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства", зазначив, що: "Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".

Адміністративний суд наділений дієвим важелем проти незаконних дій з боку представників влади України і здійснених ними в трактуванні дискреційних повноважень.

Виходячи з аналізу положень судової практики Верховного Суду України та Європейського Суду з прав людини, положень ст. 8, п. 2 ч. 4 ст. 105 та п. 3 ч. 2 ст. 162 КАС України, та приймаючи до уваги конкретні обставини, встановлені по цій справі, суд вважає, що зобов'язання судом відповідача вчинити зазначені дії не буде підміною повноважень, а способом відновлення порушених прав та інтересів позивача, законності та справедливості в цілому, як це дозволено суду, зокрема, Конституцією України.

Крім того, відповідно до ст.11ч.2 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Виходячи з викладеного, з метою повного захисту прав та свобод позивачки, суд вважає необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Харкова у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 21.11.2016 року та скасувати рішення комісії управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Харкова №45 від 09.12.2016 року про відмову в призначенні їй такої пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі витупала його посадова чи службова особа.

На підставі ст. 94 ч. 1 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань з Індустріального об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова на користь позивача суд стягує сплачений нею судовий збір у розмірі 551 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-12, 71, 99-100, 158-163, 167, 186 КАС України, ст. ст. 13, 33, 55, 62, 83 Закону України "Про пенсійне забезпечення",-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Харкова у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 21.11.2016 року та скасувати рішення комісії управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Харкова №45 від 09.12.2016 року про відмову в призначенні їй такої пенсії.

Зобов'язати Індустріальне об'єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова призначити ОСОБА_1 з 21.11.2016 року пенсію за вислугу років з зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи: з 11.06.2002 року по 31.12.2005 року та з 11.10.1993 року по 14.08.1996 року.

Стягнути з Індустріального об'єднаного управління пенсійного фонду України м. Харкова на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: