Рішення № 68306326, 16.08.2017, Близнюківський районний суд Харківської області

612/169/17

2-п/612/1/17

РІШЕННЯ

Іменем України

16 серпня 2017 року смт. Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Масло С.П.,

за участі секретаря судових засідань - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Близнюки цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 25821,65 грн. за кредитним договором № б/н від 18.11.2011 та судовий збір у розмірі 1600,00 грн., посилаючись на те, що 18.11.2011 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір № б/н. Згідно умов зазначеного договору відповідач 18.11.2011 отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобовязання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі встановленому договором. Відповідач не надала своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, а також інші витрати відповідно до умов договору. Таким чином, відповідач зобовязання за договором не виконала і станом на 28.02.2017 має заборгованість у сумі 25821 грн. 65 коп., яка складається з наступного: 1461,65 грн. заборгованість за кредитом; 19372,83 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3281,38 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. штраф (фіксована частина); 1205,79 грн. штраф (процентна складова). На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «ПриватБанк».

Представник позивача у судове засідання не зявився, раніше надав до суду заяву з проханням розгляду справи без його участі. Позов підтримує та не заперечує проти прийняття заочного рішення на підставі наявних у справі документів.

Відповідач у судове засідання не зявилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала письмові заперечення на позовну заяву, в яких просила відмовити в задоволенні позову, в тому числі, у звязку зі спливом позовної давності, справу просила розглянути без її участі.

У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України, суд розглянув цивільну справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які особи, які беруть участь у справі посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, дійшов наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

18.11.2011 між ПАТ КБ «ПриватБанк» таОСОБА_2 укладено договір № б/н. Згідно умов зазначеного договору відповідач 18.11.2011 отримала кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язані вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майне, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певне: дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності з ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту, надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

При оформленні кредиту заява на отримання кредиту, підписується повнолітньою, дієздатною особою, якою підтверджується, що Позичальник ознайомлений з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами.

Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між ОСОБА_3 і клієнтом договору приєднання (ст. 634 Цивільного кодексу). Підписанням заяви Позичальник приєднується до запропонованих банком Умовами та Тарифами.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин (в тому числі договір) вважається укладеним в письмовій формі, якщо її зміст, зафіксовано в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Стаття 207 ЦК України не передбачає вичерпний перелік таких документів, тому наряду з листами та телеграмами можуть використовуватися і інші засоби звязку, наприклад електронний.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до Розділу 1 Загальних положень Умов та Правил надання Банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Позивача (www.privatbank.ua) ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк», керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг (далі - Умови та Правила).

Тобто, Правила та Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до усіх без виключення послуг ОСОБА_3.

Відповідачем 18.11.2011 року було підписано Анкету - Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

У даній Анкеті-Заяві від 18.11.2011р. зазначено, що підписавши цю заяву, Відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.

Окрім цього, зазначено що Відповідачу було надано для ознайомлення Умови та правила надання банківських послуг, ОСОБА_3 банку в письмовому вигляді, памятку клієнта, що засвідчується власним підписом в Заявці про приєднання.

Згідно до анкети-заяви Відповідач зобовязався в подальшому знайомитися зі змінами Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_3 на сайті ОСОБА_3 www.privatbank.ua

Підписавши заяву Банк та клієнт приєднуються і зобовязуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, ОСОБА_3 банку - Договорі банківського обслуговування в цілому.

Отже, враховуючи вищевикладене, анкета-заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами складають Договір про надання банківських послуг.

З ОСОБА_3 обслуговування кредитних карт «Універсальна», вбачається детальні характеристики пільгового періоду, базової % ставки в місяць, обовязкового платежу, пені за несвоєчасне погашення кредиту та штрафів.

В період дії вищенаведеного Кредитного договору від 18.11.2011 року Банк видав відповідачу кредитну картку № 5211537402864339 зі строком дії до липня 2017 року. Крім того, з довідки від 20.06.2017 року вбачається, що відповідачу 18.11.2011 року був встановлений кредитний ліміт у розмірі 300 грн., який потім в цей же день був збільшений до 1700 грн., а 16.08.2013 року знижений до 1500 грн.

Взяті на себе зобовязання по договору № б/н від 18.11.2011 Банк виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні ресурси.

У порушення зазначених умов договору відповідач зобовязання за договором № б/н від 18.11.2011 виконувала не в повному обсязі.

Так, відповідач здійснював погашення заборгованості за кредитом: 26.11.2011 року, 23.12.2011 року, 24.01.2012 року, 15.02.2012 року, 24.03.2012 року, 25.04.2012 року, 29.04.2012 року, 29.05.2012 року, 12.07.2012 року, 30.08.2012 року, 17.09.2012 року, 22.10.2012 року, 17.11.2012 року, 26.12.2012 року, 02.02.2013 року, 23.02.2013 року, 15.03.2013 року, 23.04.2013 року, 12.08.2013 року, 22.08.2013 року, 29.08.2013 року, 31.08.2013 року, 17.09.2013 року, 26.09.2013 року, 17.10.2013 року, 09.11.2013 року, 24.12.2013 року, 14.02.2014 року, 02.07.2014 року на відповідні суми, які зазначені в розрахунку ОСОБА_3 та виписках руху грошових коштів на кредитних картках відповідача.

У звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором ОСОБА_2 станом на 28.02.2017 має заборгованість у сумі 25821 грн. 65 коп., яка складається з наступного:

-1461,65 грн. заборгованість за кредитом;

-19372,83 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом;

-3281,38 грн. заборгованість за пенею та комісією;

-500 грн. штраф (фіксована частина);

-1205,79 грн. штраф (процентна складова).

Ці обставини підтверджуються розрахунком та виписками руху грошових коштів на кредитних картках відповідача, наданим позивачем.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Оскільки відповідач належним чином не виконав умови договору, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі та структурних складових, які будуть визначений судом нижче.

Щодо заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин загальної позовної давності у три роки за ст. 257 ЦК України, спеціальної позовної давності в один рік за п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені, а також про застосування наслідків спливу позовної давності, визначених у ч.4 ст. 267 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі цього договору.

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснював погашення заборгованості за кредитом 26.11.2011 року, 23.12.2011 року, 24.01.2012 року, 15.02.2012 року, 24.03.2012 року, 25.04.2012 року, 29.04.2012 року, 29.05.2012 року, 12.07.2012 року, 30.08.2012 року, 17.09.2012 року, 22.10.2012 року, 17.11.2012 року, 26.12.2012 року, 02.02.2013 року, 23.02.2013 року, 15.03.2013 року, 23.04.2013 року, 12.08.2013 року, 22.08.2013 року, 29.08.2013 року, 31.08.2013 року, 17.09.2013 року, 26.09.2013 року, 17.10.2013 року, 09.11.2013 року, 24.12.2013 року, 14.02.2014 року, 02.07.2014 року.

Оскільки, відповідач сплачував заборгованість за кредитом у визначені вище дати, то кожного разу перебіг позовної давності переривався, визнанням відповідачем боргу, та починав перебіг заново, таким чином враховуючи останню дату погашення заборгованості відповідачем ОСОБА_3 не пропущена загальна позовна давність у три роки за вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами.

Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості по пені у розмірі 3281,38 грн. станом на 28.02.2017 року за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню в межах останніх дванадцяти місяців перед зверненням ОСОБА_3 до суду, виходячи з наступного.

Так, пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Вказана позиція суду узгоджується з висновками, викладеними в постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.11.2014 року по справі № 6-160цс14.

Відповідач відповідно до його заяви просив суд застосувати спеціальну позовну давність в один рік за п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені, а також застосувати наслідки спливу позовної давності, визначені у ч.4 ст. 267 ЦК України.

Позивач звернувся до суду з позовом 15.03.2017 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості по пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором кредиту підлягають задоволенню з 15.03.2016 року по 28.02.2017 року (дата зазначена позивачем у позові).

Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 1200 грн. та обраховувалась згідно даних, які містяться в Розрахунку заборгованості та виписках руху грошових коштів на кредитних картках відповідача (31.03.2016 року 100 грн.+ 30.04.2016 року 100 грн. +31.05.2016 року 100 грн.+ 30.06.2016 року 100 грн.+ 31.07.2016 року 100 грн.+ 31.08.2016 року 100 грн.+ 30.09.2016 року 100 грн.+ 31.10.2016 року 100 грн.+ 30.11.2016 року 100 грн.+ 31.12.2016 року 100 грн.+ 31.01.2017 року 100 грн.+ 28.02.2017 року 100 грн.).

При цьому, суд вважає, що п. 1.1.7.31. Умов в частині застосування терміну позовної давності тривалістю пятдесят років, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Пунктом 1.1.7.31. Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що терміни позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки пені, штрафів за договором складають пятдесят років.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З матеріалів справи вбачається, що Умови та правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31. яких установлено позовну давність тривалістю в пятдесят років, не містять підпису відповідача. При цьому, з наданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог, суд не вбачає, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Крім того, у заяві позичальника від 18.11.2011 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

У звязку із цим, Умови щодо збільшення терміну позовної давності до пятдесяти років не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 18.11.2011 року.

Вказана позиція суду узгоджується з висновками, викладеними в постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.03.2015 року по справі № 6-16цс15.

Щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 1205,79 грн. (процентна складова), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів, а саме: 500,00 грн. - штраф(фіксована частина); 1205,79 грн. штраф (процентна складова) за порушення умов договору слід відмовити, оскільки встановлено, що відповідач допускав порушення умов укладеного кредитного договору, за що позивач вже нараховував відповідачу пеню.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України від 21.10.2015р. № 6-2003цс15.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором станом на 28.02.2017 року у сумі 22034 грн. 48 коп., яка складається з наступного:

-1461,65 грн. заборгованість за кредитом;

-19372,83 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом;

-1200,00 грн. заборгованість за пенею.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо нікчемності кредитного договору від 18.11.2011 року з посиланням на постанову Верховного Суду України від 22.03.2017 року № 6-2320цс16, оскільки в даній постанові Верховний Суд України навпаки зробив висновок, що суди, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом і комісії, за кредитним договором, який був укладений шляхом підписання заяви-анкети.

Щодо доводів відповідача про протиправне збільшення процентної ставки, суд вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України відсоткова ставка може бути фіксованою або змінною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка по кредиту в розмірі 2,5 % в місяць або 30,00 % на рік. Далі відсоткова ставка була змінена, що підтверджується наказами банку. 01.09.2014 р. відповідно до Наказу ОСОБА_3 №СП-2014-6915682 від 18.08.2014р. відсоткова ставка була підвищена до 34,80%, 01.04.2015р. відсоткова ставка була підвищена до 43,20%, згідно Наказу №СП-2015-6552838 від 18.02.2015 р.

Зазначені зміни повністю узгоджуються з Умовами та правилами надання банківських послуг та Відповідача було ознайомлено із зазначеними змінами.

Зокрема, згідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни ОСОБА_3 та інших невід'ємних частин Договору.

Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись ОСОБА_3 за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку або ж у випадку підключення клієнта до комплексу Mobile-banking шляхом використання смс- новідомлень згідно до п. 1.1.3.1.9. Умов та правил надання банківських послуг.

ОСОБА_3 повідомляв позичальника про зміну відсоткової ставки за кредитним договором шляхом направлення смс-повідомлень на номер мобільного телефону клієнта, а також у виписні по рахунку, що підтверджується витягом з архіву смс-повідомлень та виписками (а.с. 105-110).

Відповідно до п. 1.1.2.3 до обовязків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам.

Відповідно до п. 1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг Обов'язки Клієнта: У разі незгоди зі змінами Правил та/або ОСОБА_3 надати ОСОБА_3 письмову заяву про розірвання цього Договору і погасити заборгованість, що виникла перед ОСОБА_3, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення Карток, виданих Власнику і його Довіреним особам.

З матеріалів справи не вбачається, що після зміни процентної ставки відповідач звертався до ОСОБА_3 з відповідною заявою про розірвання договору, просив про припинення кредитування.

Крім того, суд зазначає, що підвищення відсоткової ставки відбулося тільки за витратами з певної дати (дата зазначається в наказі), що дає можливість у разі незгоди з новою відсотковою ставкою погасити наявну заборгованість за кредитом по раніше встановленій відсотковій ставці, що являється суттєвою перевагою для клієнта і не порушує його право на незмінність відсоткової ставки по уже наявній кредитній заборгованості.

Згідно ст. 88 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача понесені ними і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору пропорційно (85,33 %) до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст. 61 Конституції України, ст.ст. 10,11,57, 60, 88, 197, 209,212-215, 223, 294, 296 ЦПК України, ст.ст. 256-258, 261, 264, 267, 526, 527,530, 549, 625, 1050, 1054, суд

ВИРІШИВ :

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, паспорт серії ММ номер 807549, виданий Близнюківським РС ГУДМС України в Харківській області 15.01.2013,зареєстрованої ІНФОРМАЦІЯ_2, фактично мешкає за адресою: 61100, м. Харків, Жасміновий бульвар, 15/13) на користь Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.11.2011 у розмірі 22034 (двадцять дві тисячі тридцять чотири) грн. 48 коп. на рах. № 29092829003111, МФО № 305299, код ЄДРПОУ 14360570.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1365 (одна тисяча триста шістдесят пять) грн. 28 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Близнюківський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.П. Масло