Постанова № 6829738, 24.09.2009, Сумський окружний адміністративний суд

копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2009 р.                                                             Справа № 2а-962/09/1870

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколова В.М.,

за участю секретаря судового засідання- Нерооди Г.М.,

представників позивачів – Настенко Л.А., Оскорбін А.Г.,

представників відповідачів – Луніка О.В., Капустянської О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Універбур» до Державної податкової інспекції в м. Суми про скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Універбур» (далі по тексту -позивач, ТОВ «Універбур») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми (далі по тексту – відповідач, ДПІ в м. Суми) з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення №0001641503/0/13755 від 05.03.2009 року.

Свої вимоги мотивує, тим, що відповідачем під час невиїзної документальної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 р., в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (далі по тексту – Закон №168/97-ВР) та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було встановлено, що позивачем у першому півріччі 2008 році занижено податок на додану вартість у сумі 43751,00грн. за рахунок не застосування «звичайних цін» при наданні в оренду транспортних засобів пов’язаній особі – ТОВ «Тальнівське кар’єроуправліня». ТОВ «Універбур» вважає, що відповідач не здійснив аналіз цін щодо надання в оренду на ринку України сідлових тягачів марки Е ІVEKO модель Trakker AD 720Т-44Т, причепів – самоскидів ТОНАР 9523 або ідентичних транспортних засобів та помилково застосував ПБО 14 «Оренда» до відносин, що склалися між позивачем та ТОВ «Тальнівське кар’єроуправліня», які підпадають під ознаки оперативної оренди.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги з вищезазначених підстав підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представники відповідача з позовними вимогами не погодилися, з підстав, зазначених у запереченнях та додаткових поясненнях (а.с.51-55, 63-64).

Заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 20.02.2009 року під час документальної невиїзної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ «Універбур», поданої за грудень 2008 р., проведеною відповідачем, було встановлено факт заниження валового доходу в першому півріччі 2008р. у сумі 222543грн. та податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 43751,00 грн. за рахунок не застосування «звичайних цін» при наданні в оренду транспортних засобів «пов’язаній особі» - ТОВ «Тальнівське кар’єроуправліня». За результатами перевірки було зменшено залишок від’ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 43751,00грн., та, зважаючи на норми п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем була збільшена сума податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками грудня 2008р. на 43751,00 грн.

На підставі акта перевірки, який зафіксував вказані порушення, ДПІ в м. Суми було видане податкове-повідомлення рішення №0001641503/0/13755, яким було визначено позивачу суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 45938грн. 55коп., в тому числі 43751,00грн. – за основним платежем та 2187грн. 55коп.- штрафні (фінансові) санкції.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями представників сторін та матеріалами справи, а саме: копією акта №1281/15-314/34328050 від 20.02.2009 року (а.с.12-13), копією податкового повідомлення-рішення №0001641503/0/13755 від 05.03.2009 року (а.с.11).

Як вбачається з акта перевірки (а.с.12-13), головною підставою до прийняття оскаржуваного податкового-повідомлення рішення стало порушення позивачем вимог п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168/97-ВР.

При цьому в акті планової виїзної документальної перевірки від 05.12.2008 року № 9916\2314\34328050\65 (а.с. 14-19) зазначено, що позивачем було занижено податок на додану вартість за рахунок незастосування «звичайний цін» при наданні в оренду транспортних засобів «пов’язаній особі» - ТОВ «Тальнівське кар’єроуправліня».

Згідно п.п. 1.18. ст.1 Закону №168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. 1.20.1. п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідач, обґрунтовуючи свою позицію, зазначає, що засновником ТОВ Тальнівське кар’єроуправліня» є позивач, тобто ТОВ «Універбур» повністю контролює ТОВ ТОВ Тальнівське кар’єроуправліня», а тому в розумінні п.1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вони є пов’язаними особами, у зв’язку з чим при визначення звичайної ціни неможливо використовувати справедливу ринкову ціну.

Згідно п.п.1.20.8. п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідачем згідно п.п.1.20.51 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для доказів обґрунтування рівня звичайної ціни були застосовані правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, оскільки, на його думку, звичайна ціна не могла бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів.

Погоджуючись з висновками відповідача щодо неможливості застосування п.п.1.20.3, п.п.1.20.4, п.п.1.20.5 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд вважає необґрунтованим не застосування відповідачем при визначенні звичайної ціни п.п.1.20..2 п.1.20. ст. 1 даного Закону.

Так, згідно п.п. 1.20..2 п.1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обґрунтовуючи виключення даного способу у визначенні звичайної ціни, відповідач зазначає, що Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлено механізму та способу за допомогою якого податковий орган повинен здійснювати співставлення вартості наданих аналогічних послуг, для визначення звичайної ціни. Відсутні будь-які загальнодоступні статистичні дані за аналогічними договорами оренди транспортних засобів, що унеможливлює здійснення аналізу цін по даному виду послуг. До того ж, відповідач вважає, що здійснити аналіз вартості за аналогічними послугами у встановлений 20 денний строк неможливо, оскільки чинне законодавство встановлює чіткі строки для проведення планових виїзних перевірок, порушення яких недопустимо, крім того існує графік проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання розрахованих на відповідну кількість перевіряючих.

Однак, зазначені причини не застосування способу визначення звичайної ціни, передбаченого п.п.1.20.2. п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд вважає необґрунтованими та не приймає їх до уваги, оскільки відповідачем не було надано жодних доказів того, що ним здійснювались, при наймі, спроби визначити звичайну ціну послуг з оренди з урахуванням п.п.1.20.2. п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином суд вважає безпідставним застосування способу визначення звичайної ціни згідно п.п.1.20.51 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за правилами, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, зокрема Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000року за №181 (далі по тексту ПБО – 14).

Крім викладеного варто також звернути увагу на положення п. 13 Указу Президента України « Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» № 817\98 від 23 липня 1998 року, де зазначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг). Однак відповідачем не було надано жодних достовірних доказів відсутності відповідних статистичних даних.

Щодо посилань відповідача на ПБО 14 «Оренда», то в акті перевірки (а.с.14), він зазначає, що мінімальні орендні платежі мають бути збільшені на суму гарантованої ліквідної вартості об’єкта оренди. При цьому, в ПБО 14 визначено, що Мінімальні орендні платежі – це платежі, що підлягають сплаті орендарем протягом строку оренди (за вирахуванням вартості послуг та податків, що підлягають сплаті орендодавцю, і непередбаченої орендної плати), збільшені для орендодавця - на суму його гарантованої ліквідаційної вартості. Тобто, відповідач помилково посилається на положення ПБО – 14, відповідно здійснюючи хибні висновки про те, що сума орендної плати має покривати витрати орендодавця, пов’язані з утриманням об’єкта оренди, а саме компенсувати амортизаційні відрахування та інше.

Окремо варто звернути увагу на положення пункту 17 ПБО-14, в якому визначено, що дохід від операційної оренди визнається іншим операційним доходом відповідного звітного періоду з урахуванням способу одержання економічних вигод, пов'язаних з використанням об'єкта операційної оренди. В своєму запереченні відповідач з посиланням на наведену норму робить висновок, що операції з надання в оренду транспортних засобів не несуть за собою економічних вигод пов’язаних з використанням об’єкта операційної оренди, оскільки у позивача амортизаційні відрахування перевищують розмір орендної плати. На підставі такого висновку відповідач стверджує про заниження податкових зобов’язань позивачем. Суд не може погодитись з такими висновками відповідача, оскільки він припускає невірне тлумачення викладеної вище норми, виокремивши певні фрази з контексту. В пункті 17 ПБО – 14 зазначено, що дохід від операційної оренди визнається іншим операційним доходом відповідного звітного періоду з урахуванням способу одержання економічних вигод, пов'язаних з використанням об'єкта операційної оренди. При цьому має враховуватись не стільки факт отримання економічних вигод у вигляді доходу (на чому наполягає відповідач), а спосіб одержання таких вигод, який, в свою чергу, не обов’язково має бути пов'язаний з отриманням доходу в певному проміжку часу, а мати за мету отримання доходу в майбутньому.

Стаття 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначає, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Причини браку часу, відсутність механізму та способу за допомогою якого податковий орган повинен здійснювати співставлення вартості наданих аналогічних послуг, для визначення звичайної ціни та інші подібні причини, з яких відповідачем не застосовано п.1.20.2. п.1.20 ст.1 Закону України «Оподаткування прибутку підприємств», суд вважає необґрунтованими та безпідставними. Відповідачем не було надано достатніх доказів правомірності застосування п.п.1.20.51 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при визначенні звичайної ціни і як наслідок - прийняття податкового повідомлення-рішення №0001641503/0/13755 від 05.03.2009 року, а тому дане рішення не може вважатися таким, що відповідає вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, а дії відповідача, - що здійснені на підставі та в межах повноважень, що передбачені ст. 19 Конституції України.

Враховуючи, що дії відповідача при винесенні податкового повідомлення-рішення №0001641503/0/13755 від 05.03.2009 року, були вчинені з порушенням прав, наданих йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні», ст.19 Конституції України, а тому, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, керуючись ч.2 ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним податкове повідомлення-рішення №0001641503/0/13755 від 05.03.2009 року і його скасувати.

Зважаючи на норми ст. 94КАС України суд вважає за необхідне за рахунок Державного бюджету України повернути позивачу судовий збір, сплачений ним при подачі позову до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.9,11, 94, 159,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Універбур» до Державної податкової інспекції в м. Суми про скасування податкового повідомлення-рішення –задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0001641503/0/13755 від 05.03.2009 року.

За рахунок Державного бюджету України повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Універбур» 3грн. 40коп. судового збору, сплаченого при подачі позову до суду. .

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі та подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                               (підпис)                               В.М. Соколов

З оригіналом згідно

Суддя                                                                                 В.М. Соколов