Постанова № 6828129, 26.10.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2009 р.                                                                       справа № 2а-17228/09/0570

час прийняття постанови: 10-25

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Смагар С.В.

при секретарі                                                  Куранді Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Спецавтотранс», м. Донецьк

до 1) Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька та 2) Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість

за участю представників:

від позивача: Стадника В.В. – за дов.

від першого відповідача: Можарової З.М. – за дов.

від другого відповідача: Вертела М.В. – за дов.

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством «Спецавтотранс» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька та Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період березень 2009 року (3972706 грн.), травень 2009 року (4465455 грн.), а всього в загальному розмірі 8438161 грн. (з урахуванням зміни позовних вимог).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на норми Закону України «Про податок на додану вартість», факт наявності заборгованості з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у зв'язку із надмірною сплатою податку на додану вартість, відсутності виявлених першим відповідачем порушень при проведенні позапланової перевірки достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування.

Перший відповідач у письмових запереченнях проти позовних вимог заперечує, доводить, що відшкодування податку на додану вартість є неможливим, у зв'язку із тим, що не підтверджено факт надходження сум податку до бюджету відповідно до пункту 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки не проведені всі зустрічні перевірки правомірності відшкодування податку на додану вартість до кінцевого виробника.

Представник другого відповідача під час розгляду справи проти позовних вимог заперечує, посилаючись на неможливість відшкодування податку на додану вартість, з огляду на відсутність висновку першого відповідача в органі державного казначейства.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «Спецавтотранс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 32939674, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 08043146.

Як платник податку на додану вартість позивач подав до податкового органу декларації з податку на додану вартість за березень та травень 2009 року, якими визначив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку в розмірі 3973046 грн. та 4465455 грн. відповідно (код рядка 25, 25.1).

Достовірність нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень, травень 2009 року у розмірі 3973046 грн. та 4465455 грн. відповідно підтверджена довідкою від 12 жовтня 2009 року № 4763/23-313/32939674 про результати позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень, травень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення податку на додану вартість, що декларувалось за період лютий 2009 року, квітень 2009 року. До стягнення в межах даної адміністративної справи позивачем заявлені суми заборгованості за березень 2009 року у розмірі 3972706 грн., за травень 2009 року у розмірі 4465455 грн.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість та надавати висновки про суми цього податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету. Отже, органи державної податкової служби є суб’єктом владних повноважень, який у правовідносинах, пов’язаних із відшкодуванням з бюджету податку на додану вартість, реалізує надані йому владні управлінські функції, а тому спори за участі цих органів є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР (із змінами та доповненнями) платники податків несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР ним, серед іншого, визначається порядок обліку звітності та внесення податку до бюджету.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпункт 7.7.1 даного Закону передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Таке правило зазначено абзацом третім наведеного підпункту.

Підпунктом 7.7.2 передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту.

Аналіз вищезазначених норм доводить сукупність підстав для отримання бюджетного відшкодування, до них належать:

-          наявність від’ємного значення звітного податкового періоду;

-          зарахування від’ємного значення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду;

-          фактична сплата податку отримувачем товарів (послуг);

-          здійснення зазначеної оплати постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді;

-          включення залишку від’ємного значення (після бюджетного відшкодування) до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд зазначає, що Законом України «Про податок на додану вартість» введено непрямий податок на додану вартість, запровадження якого не повинно впливати на фінансово-господарську діяльність суб’єктів господарювання.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» обов’язок щодо визначення об’єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг, правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку – продавця товару. Обов’язок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну в підтвердження сплати податку Законом покладений на платника податку – покупця.

Пункт 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом. Нормами Закону не передбачений обов’язок покупця товару – платника податку сплачувати нарахований йому продавцем у складі ціни товару податок на додану вартість безпосередньо до державного бюджету. За приписами підпункту „а” підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 наведеного Закону умовою бюджетного відшкодування покупцю є сплати ним податку у складі ціни товарів (послуг) продавцю, а не сплата останнім податку до бюджету.

Саме нормами зазначеного Закону, з урахуванням його преамбули, регулюються всі питання, пов’язані із визначенням та сплатою податку на додану вартість. Наявність у позивача бюджетного відшкодування за березень, травень 2009 року у розмірі 3972706 грн. та 4465455 грн. першим відповідачем не заперечується та підтверджується довідками про розмір залишку невідшкодованих сум податку на додану вартість, що рахується в бюджетній заборгованості, спірним є факт підтвердження зазначеної суми зустрічними перевірками до кінцевого виробника.

Порядок перевірки першим відповідачем задекларованого позивачем бюджетного відшкодування передбачений підпунктами 7.7.5 та 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Підпунктом «в» підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 передбачені дії податкового органу, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, у разі з’ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Таким чином, податковий орган як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, у тому числі, бюджетним відшкодуванням, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок, або надати висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, або відмовити у наданні бюджетного відшкодування.

З огляду на принцип допустимості доказів, що визначений частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не вникає спору.

Законом не передбачено право податкового органу з будь-яких причин утриматися від виконання зазначених дій, що зробив перший відповідач у справі.

Як вбачається із заперечень першого відповідача підставою ненадання висновку на бюджетне відшкодування перший відповідач вважає неотримання результатів перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Суд зазначає, що нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Спір виник внаслідок вільного трактування першим відповідачем пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає в правовому перевантаженні визначених ним слів «поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою», без врахування далі слів «у випадках, визначених цим Законом». За наведеним Законом сплата у складі ціни товарів (послуг) здійснюється покупцем (яким є позивач у справі) продавцю, а не до бюджету. Саме це є умовою бюджетного відшкодування покупцю відповідно до підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону. Сплата податку на додану вартість позивачем у складі ціни товарів підтверджується податковими накладними, долученими до матеріалів справи, що не заперечувалося відповідачами під час судового розгляду. Факт сплати позивачем податку постачальникам товарів (послуг) не спростовано першим відповідачем у справі та підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що можливе порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість» підприємствами по всьому ланцюгу до кінцевого виробника породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Крім цього, першим відповідачем не надано жодного доказу порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість» контрагентом позивача чи іншими підприємствами по ланцюгу.

Відповідно до частини 4 статті 105 КАС України позовна заява може містити інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Як вже зазначалося судом, перший відповідач утримався від виконання дій, передбачених Законом України «Про податок на додану вартість», тобто надання висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету до органу державного казначейства, або відмова у наданні бюджетного відшкодування, що, як наслідок спричинило звернення позивача за судовим захистом.

Порядок відшкодування податку на додану вартість затверджений спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України від 2 липня 1997 року № 209/72, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 липня 1997 року за № 263/2067 (в редакції наказу від 21 травня 2000 року № 200/86). Відповідно до пункту 4 зазначеного Порядку відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду. Як вбачається із заперечень другого відповідача, висновок першим відповідачем до органу державного казначейства про відшкодування податку на додану вартість не надавався.

Положення вищенаведеного Порядку встановлюють взаємодію податкових органів та органів державного казначейства, які діють як органи державної влади, представники одного відповідача – держави, через які держава набуває і здійснює свої права та обов’язки. Суд дійшов висновку, що у разі, коли податковий орган в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник податків вправі скористатись свої правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення суми коштів з Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

В порядку статті 94 КАС України судові витрати присуджуються позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «Спецавтотранс» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька та Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період березень 2009 року (3972706 грн.), травень 2009 року (4465455 грн.), а всього в загальному розмірі 8438161 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області на користь Приватного підприємства «Спецавтотранс» (ЄДРПОУ 32939674, свідоцтво платника ПДВ 08043146, юридична адреса: 83096 м. Донецьк, вул. Куйбишева,58, р/р 26001001000128 в ТОВ КБ «Український фінансовий світ» м. Донецька, МФО 377777) заборгованість з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2009 року у розмірі 3972706 грн., за травень 2009 року у розмірі 4465455 грн., у загальному розмірі 8438161 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Спецавтотранс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 26 жовтня 2009 року. Постанова у повному обсязі складена 27 жовтня 2009 року.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Смагар С.В.