Ухвала суду № 68273523, 09.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2017 року м. Київ К/9991/81452/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Борисенко І.В., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року

у справі № 2а/0570/10912/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катіол Плюс»

до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катіол Плюс» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (далі - Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року № 0000112303/0/18563.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року яка залишена без змін ухвалою, позовну заяву задоволено повністю, визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 15 червня 2011 року № 0000112303/0/18563.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2011 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області у справі № 2а-0570/10912/2011 та витребувано вказану справу з Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року відновлено втрачене провадження в адміністративній справі № 2а-0570/10912/2011 у частині, а саме: ухвала про залишення позовної заяви без руху від 01 липня 2011 року, ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі від 20 липня 2011 року, ухвала про зупинення провадження в справі від 11 серпня 2011 року, постанова Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року, ухвала про відкриття апеляційного провадження в адміністративній справі від 07 жовтня 2011 року, ухвала про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду від 07 жовтня 2011 року, ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року, журнал судового засідання від 28 жовтня 2011 року, податкове повідомлення рішення від 15 червня 2011 року № 0000112303/01/18563, акт перевірки від 27 травня 2011 року № 587/23-3-36332535, довідка АБ№378793 з ЄДРПОУ, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи позивача, протокол № 4 загальних зборів учасників ТОВ «Катоіл Плюс» від 16 травня 2011 року, статут ТОВ «Катоіл Плюс», позовна заява від 22 червня 2011 року № 83/11/06, супровідний лист від 21 жовтня 2011 року № 2а/0570/10912/2011, заперечення по справі № 2а/0570/10912/2011, супровідний лист від 09 листопада 2011 року № 2а/0570/10912/2011, апеляційна скарга від 28 вересня 2011 року № 3577/10/10-013.

Дослідивши відновлене втрачене провадження, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду касаційної скарги.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 27 травня 2011 року № 587/23-3/36332535, згідно з яким позивачем порушено вимоги: пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 107 584, 00 грн., у т.ч. за лютий 2011 року на суму 107 584, 00 грн.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2011 року № 0000112303/0/18563, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 107 585, 00 грн. (за основним платежем - 107 584, 00 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями на суму 1, 00 грн.).

Висновки акту перевірки полягали у тому, що укладені договори між позивачем та його контрагентом фактично не здійснювалися, оскільки у ТОВ «ПКФ Дельта» відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, а також підприємство не знаходиться за юридичною адресою та не декларує податкові зобов'язання.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки господарські операції позивача з контрагентом мали товарний (реальний) характер, придбання товарів підтверджувалось документально, що дає право підприємству на формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, між позивачем та ТОВ «ПКФ «Дельта» було укладено договір перевезення вантажу (дизельне паливо), відповідно до вказаного договору Товариство (замовник) доручає ТОВ «ПКФ «Дельта» перевезення вантажу для постачання у пункти замовлення та договору на постачання нафтопродуктів, відповідно до якого ТОВ «ПКФ «Дельта» (постачальник) зобов'язується передати у встановлені строки Товариству (покупцю) нафтопродукти (дизельне паливо).

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом надано податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Оплата отриманої продукції та послуг підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Наведеними документами підтверджується відвантаження ТОВ "ПКФ Дельта" в адресу позивача дизельного пального та надання послуг з його перевезення на загальну суму 645504,60 грн., у тому числі податок на додану вартість - 107584,10 грн.

Позивач на підставі договорів оренди майна №08/09/10-2-АР та №08/09/10-1-АР від 08 вересня 2010 року орендував у ЗАТ «Виробниче обєднання «Донбасексакавація» склад ГСМ із наземною площею 200 кв.м, підземними стаціонарними резервуарами для дизельного пального та для бензину та бензоколонки, який знаходиться за адресою: Добропільський р-н, с. Дорожне, вул. Железнодорожна,10.

Перевезення дизельного пального здійснювалось на автомобілях, які орендував позивач на підставі договорів №10/2751-ЗИЛ 51/Ар від 01.04.2009р. та № КНК 10/6685-ЗИЛ 85/Ар, укладених з ТОВ «Краматорська нафтова компанія».

Придбаний товар, в подальшому був проданий позивачем на підставі договорів на відпуск ГСМ №ДТ-01/2011-10 від 05 січня 2011 року Закритому акціонерному товариству «Донбасекскавація» та №06-ДТ/10 від 04 січня 2010 року Закритому акціонерному товариству «А/о Гліни Донбасу».

В підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надані відповідні видаткові накладні та платіжні доручення.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного придбання позивачем у його контрагента товарів з метою використання у господарській діяльності.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди повинен мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.В. Борисенко Ю.І. Цвіркун