Постанова № 68272526, 15.08.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 серпня 2017 року письмове провадження № 826/19723/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві третя особаОСОБА_2провизнання протиправними дій,

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неповернення позивачу грошових коштів у сумі 14 000 доларів США та 6 800 гривень, які були вилучені працівниками ГВПМ ДПІ у Деснянському районі міста Києва, під час проведення обшуку 18 квітня 2008 року в квартирі АДРЕСА_1 в рамках розслідування кримінальної справи № 53-2573, що в подальшому була внесена в ЄРДР № 12014100030011243 та зобов'язання відповідача повернути зазначені грошові кошти.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю бездіяльності відповідача, який відмовився повертати вилучені кошти позивачу при тому, що провадження вказаній кримінальній справі закрито за реабілітуючою підставою. Позивач вважає, що відповідач, відмовляючи у поверненні позивачу його коштів, що передані на зберігання слідчим, та які до цього часу зберігаються на рахунках відповідача, порушує його право власності передбачене статтею 41 Конституції України та статтею 1, 1 Протоколу, до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав правомірності його бездіяльності, що оскаржується та просив закрити провадження у справі, у зв'язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства. Суд ухвалою відмовив у закритті провадження у справі.

Представник третьої особи позов підтримав та просив його задовольнити. На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

У ОСОБА_1 були вилучені згідно протоколу обшуку від 18 квітня 2008 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, грошові кошти у сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень, та розміщені на депозитних рахунках Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (Код ЄДРПОУ 39439980) відповідно до квитанцій від 12 червня 2008 року за № 11-9 та за № 32.

Постановою від 3 листопада 2016 року Київської місцевої прокуратури № 3 кримінальне провадження № 12014100030011243 від 09 жовтня 2014 року по якому проводився обшук у позивача, закрито, у зв'язку з відсутністю складу злочину передбаченого частиною 3 статті 358 КК України, на підставі частини 1 пункту 2 статті 284 КПК України. Також прокуратурою надано роз'яснення щодо можливості отримати позивачу грошові кошти у відповідача.

Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 21 листопада 2016 року щодо повернення вилучених коштів. Відповідач кошти не повернув та в листі від 28 листопада 2016 року роз'яснив, що позивачу необхідно надати додаткові документи.

Незгода з протиправною бездіяльністю відповідача стала підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні спору судом застосовано ч. 1 ст. 1176 ЦК України, Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", а також Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року N 6/5/3/41 (надалі Положення), «Інструкцію про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачу речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду», затвердженої спільним Наказом від 27 серпня 2010 року N 51/401/649/471/23/125(надалі за текстом - Інструкція про речові докази).

Частиною 2 статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1, статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(надалі Закону №266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати( пункт 2 частини 1 статті 2 Закону №266/94-ВР).

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт(пункт 2 частини 1 статті 3 Закону №266/94-ВР).

Майно, зазначене в пункті 2 статті 3 цього Закону, повертається в натурі (частина 2 статті 4 Закону №266/94-ВР).

У разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди. (частина 1 статті 11 Закону №266/94-ВР).

Частиною 1 статті 14 Положення передбачено, що відповідно до частини 2 ст. 4 Закону майно, зазначене в п. 2 ст. 3 Закону№266/94-ВР (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.

Частиною 16 статті 14 Положення передбачено, що якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Матеріали справи підтверджують, що старший оперуповноважений ГВПМ ДПІ у Деснянському районі міста Києва лейтенант податкової міліції Балан І.Ю. 18 квітня 2008 року провів обшук жилого приміщення за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 на підставі постанови від 28 березня 2008 року.

В ході обшуку у позивача вилучено грошові кошти у кількості 14 (чотирнадцяти тисяч) доларів США та 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень. В ході обшуку ОСОБА_1 заявив, що грошові кошти належать громадянці ОСОБА_2, і вона їх отримала від продажу свого автомобіля. Обшук проводився по кримінальній справі № 53-2573, що порушена 19 березня 2008 року прокуратурою Деснянського району міста Києва відносно директора ТОВ «Укрбудкапітал» ОСОБА_4 по факту ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за статтею 212 частиною 3 КК України, за іншим епізодом справа порушена 20 березня 2008 року СВ ПМ ДПІ у Деснянському районі міста Києва за фактом фіктивного підприємництва за частиною 1 статті 205 КК України. Старший слідчий ВРКС СВ ПМ ДПА у місті Києві старший лейтенант податкової міліції Горбатюк О.В. виніс постанову від 10 червня 2008 року про передачу зазначених грошових коштів на облік на депозитний рахунок УПМ ДПА в м. Києві. При цьому він зазначив, що на момент передачі грошей не встановлено власників та походження грошових коштів. В постанові також зазначено, що ОСОБА_1 в ході допиту в якості свідка показав, що вилучені у нього грошові кошти належать громадянці ОСОБА_2, і вона їх отримала від продажу свого автомобіля.

Надалі зазначені грошові кошти передані на депозитні рахунки відповідача відповідно до квитанцій № 11-9 та № 32 від 12 червня 2008 року та позивачу не повертались.

Відомості про вчинене кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зареєстровано кримінальне провадження № 12014100030011243 від 09 жовтня 2014 року за частиною 3 статті 358 КК України.

Прокурором Київської місцевої прокуратури № 3 кримінальне провадження закрито постановою від 3 листопада 2016 року, у зв'язку з відсутністю складу злочину передбаченого частиною 3 статті 358 КК України, на підставі частини 1 пункту 2 статті 284 КПК України. При цьому досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснювалось слідчим відділом Деснянського управління поліції ГУ Національної поліції у місті Києві. В постанові про закриття кримінального провадження не вирішено питання щодо вилучених в позивача грошових коштів. Однак Київська місцева прокуратура № 3 роз'яснила позивачу, що він має право звернутись до ГУ ДФС у місті Києві щодо повернення грошових коштів, які зберігаються на його рахунках.

Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 21 листопада 2016 року щодо повернення вилучених коштів. Однак відповідач грошові кошти не повернув, хоча повинен був це зробити протягом місяця з дня отримання заяви позивача. Відповідач в листі від 28 листопада 2016 року роз'яснив, що на п.56 Інструкції про речові докази всі речі повертаються законним власникам. Та оскільки прокурором в постанові про закриття кримінального провадження не вирішено питання про долю вилучених грошових коштів, тому органом, який може визначити власника вилучених коштів та зобов'язати ГУ ДФС у місті Києві повернути кошти, є суд. При цьому відповідач не навів будь-яких доказів щодо існування спору про право власності на зазначені грошові кошти, а в протоколі обшуку від 18 квітня 2008 року чітко зазначено, що гроші вилучались саме у позивача, а не в іншої особи, а тому лише він має право на їх повернення відповідно до зазначених нормативно-правових актів.

Крім того, позивач у кримінальному провадженні мав статус свідка, що не дозволяло йому оскаржити постанову про закриття кримінального провадження на підставі норм КПК України.

Зазначена вище відповідь не ґрунтується на вимогах нормативно-правових актів, оскільки відповідно до пунктів 62-64 Інструкції про речові докази, особам, щодо яких провадження у справах закрито за реабілітуючими підставами на стадії досудового розслідування, повернення вилученого у них майна і цінностей проводиться у порядку, передбаченому Положенням. Про прийняте рішення особи, щодо яких винесено постанову про закриття справи, повідомляються невідкладно. Вилучені цінності (грошові кошти) власник може отримати під розписку протягом шести місяців з дня повідомлення йому про закриття справи та роз'яснення відповідної можливості. Вилучені цінності (грошові кошти) повертаються власникові або уповноваженій ним особі.

Отже норми Інструкції про речові докази щодо правовідносин про повернення грошових коштів є бланкетними і відсилають до Положення, а тому відповідач не мав права посилатись на них як на обґрунтування бездіяльності щодо неповернення грошових коштів. Відповідач був зобов'язаний видати позивачу грошові кошти, лише на підставі його заяви (частина 1 статті 14 Положення).

Також представник третьої особи ОСОБА_2 пояснив, що грошові кошти у сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень, які були вилучені згідно протоколу обшуку від 18 квітня 2008 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 належать саме позивачу ОСОБА_1 , а не третій особі. Отже суд вважає, що спір про право власності на зазначені грошові кошти відсутній.

Підсумовуючи наведене, суд приходить такого висновку: аналізованими нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Положення, Інструкції про речові докази з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, визначено порядок повернення грошових коштів, що вилучені під час обшуку у кримінальному провадженні, яке в подальшому закрито за реабілітуючих підстав. Зокрема, підставою для повернення коштів є звернення позивача до відповідача, на підставі якого він був зобов'язаний в місячний термін повернути грошові кошти, але так і не повернув їх. Крім того, відповідач не мав права вимагати від позивача листом від 28 листопада 2016 року додаткові документи (копію відповідного рішення суду, копій всіх сторінок паспорта, довідку про відкриття банківського рахунку), тому, що спору про право власності на грошові кошти не існувало. Таким чином, відповідач вчинив протиправну бездіяльність, оскільки не повернув позивачу грошові кошти протягом місяця з дня отримання заяви.

Відповідно до вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ в рішенні у справі «Зінченко проти України», стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

При цьому, відповідно до судової практики Верховного Суду України, наведеної, зокрема, в його постанові від 31 травня 2016 року по справі № 21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Таким чином вбачається, що позивачем в даному позові було обрано належний та ефективний спосіб захисту його порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Як встановлює частина друга статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи наведену процесуальну норму, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача в рамках даного адміністративного спору необхідно вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 шкоду, заподіяну позивачу у вигляді грошових коштів у сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та 6 800 (шість тисяч вісімсот) грн., які були вилучені згідно протоколу обшуку від 18 квітня 2008 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України такі вимоги розглядаються адміністративним судом, якщо вони поєднані з публічно-правовим спором.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено наявності підстав для бездіяльності щодо повернення грошових коштів позивачу, відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 21, 69-71, 94, 128, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо неповернення ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень, які були вилучені згідно протоколу обшуку від 18 квітня 2008 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, та розміщені на депозитних рахунках Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (Код ЄДРПОУ 39439980) відповідно до квитанцій від 12 червня 2008 року за № 11-9 та за № 32.

2. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (Код ЄДРПОУ 39439980) грошові кошти у сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та 6 800 (шість тисяч вісімсот) гривень, які були вилучені згідно протоколу обшуку від 18 квітня 2008 року в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, та розміщені на депозитних рахунках Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві(Код ЄДРПОУ 39439980) відповідно до квитанцій від 12 червня 2008 року за № 11-9 та за № 32., на користь ОСОБА_1( ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

3. Стягнути судові витрати в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 21 коп. на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1). шляхом їх безспірного списання з рахунків Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (Код ЄДРПОУ 39439980) , за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України , шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій