Ухвала суду № 68268283, 10.08.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 380/1726/16-ц Головуючий у І інстанції Лісовенко П. І.Провадження № 22-ц/780/3940/17 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 38 10.08.2017

УХВАЛА

Іменем України

10 серпня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Савченка С.І., Білоконь О.В.,

за участю секретаря - Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_4, про визнання права власності на майно в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 8,4095 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території П'ятигорської сільської ради Тетіївського району Київської області та житловий будинок по АДРЕСА_1. Вказувала, що вона є спадкоємцем за законом першої черги. Крім неї на спадщину претендує колишня дружина померлого ОСОБА_2, проте рішенням апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року визнано недійсним шлюб між нею і ОСОБА_2, а тому позивач вважає, що ОСОБА_2 не має права на спадкування після смерті ОСОБА_5 Також позивач зазначала, що 18 листопада 2016 року вона звернулась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак постановою нотаріуса від 23 листопада 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини за законом через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, а також через неможливість встановити коло спадкоємців, оскільки рішення апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року переглядається Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а тому вона не може реалізувати своє право на спадщину.

З урахуванням наведеного, позивач просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок, загальною площею 250,3 кв.м., житловою площею 98,3 кв.м., з надвірними будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 8,4095 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована на території П'ятигорської сільської ради Тетіївського району Київської області, що залишилися після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок, загальною площею 250,3 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 та на земельну ділянку розміром 8,4095 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області, вартістю 199 305 грн. 15 коп., що залишилися після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_3 на даний час є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті батька ОСОБА_5, спадщину прийняла своєчасно, подавши заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори. Однак нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини за законом через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове та неможливість встановити коло спадкоємців, а тому вона не може реалізувати своє право на спадкування. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання за позивачем права власності на спадкове майно після смерті її батька ОСОБА_5

Такі висновки суду першої інстанції є правильними й такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ч.1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

У силу положень ч.ч. 1,2 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч.3 ст.1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_5 (а.с.10).

Позивач ОСОБА_3 є дочкою померлого ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.9).

Після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно, яке складається із: житлового будинку, загальною площею 250,3 кв.м., з надвірним будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого П'ятигірською сільською радою 13 грудня 2002 року, зареєстрованого в БТІ 13 грудня 2002 року за реєстраційним номером 643, що підтверджується довідкою комунального підприємства «Тетіївське бюро технічної інвентаризації» від 25 жовтня 2016 року (а.с.18); земельної ділянки площею 8,4095 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області та належала ОСОБА_5 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 30 серпня 2005 року (а.с.16-17).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_3 після смерті батька ОСОБА_5 прийняла спадщину своєчасно, подавши 06 липня 2011 року до Тетіївської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

10 серпня 2016 року позивач звернулась до Тетіївської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказане вище спадкове майно після смерті ОСОБА_5 (а.с.27).

Постановою державного нотаріуса Тетіївської державної нотаріальної контори №1407/02-31 від 23 листопада 2016 року позивачу ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 8,4095 га, яка розташована на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області та житловий будинок по АДРЕСА_1, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на вказане майно, а також неможливість встановити коло спадкоємців (а.с.31).

Судом першої інстанції встановлено, що правовстановлюючі документи на спадкове майно, а саме, свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 30 серпня 2005 року, позивачем втрачені.

Встановлено, що третя особа у справі ОСОБА_2 також претендує на спадкове майно в першу чергу, як дружина померлого ОСОБА_5

Разом з тим, про справі встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, який зареєстрований 20 листопада 1999 року, визнаний недійсним, а актовий запис про шлюб від 20 листопада 1999 року анульовано (а.с.11-15). Дане рішення суду набрало законної сили та є чинним.

З повідомлення Тетіївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 04 серпня 2016 року вбачається, що на підставі рішення апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року актовий запис №11 про шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_2, складений 20 листопада 1999 року виконавчим комітетом П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області, анульований (а.с.24).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 на час розгляду даної справи не має права на спадкування в першу чергу після смерті ОСОБА_5

При цьому, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 на те, що рішення апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року на даний час переглядається Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що на її думку унеможливлює прийняття рішення у даній справі, оскільки відповідно до ст. 319 ЦПК України рішення апеляційного суду Київської області набрало законної сили 13 липня 2016 року та є чинним.

Також судом першої інстанції встановлено, що спадкоємцем за законом першої черги після померлого ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_6, однак вона спадщину не прийняла, а тому не має права на спадкування в першу чергу після смерті ОСОБА_5

Установивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на вказане вище спадкове майно в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав право власності за позивачем на все спадкове майно, оскільки ОСОБА_2 належить на праві власності частина майна, набутого за час шлюбу з ОСОБА_5, який визнано недійсним, є необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч.1 розділу VII «Прикінцеві положення» Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_5 розпочав будівництво спірного житлового будинку у вересні 1993 року і закінчив його у травні 2001 року, що стверджується актом державної прийомки в експлуатацію індивідуального будинку по АДРЕСА_1. 13 грудня 2002 року П'ятигірською сільською радою ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на вказаний будинок.

Тобто ОСОБА_5 набув право власності на спірний житловий будинок під час шлюбу з ОСОБА_2, який рішенням апеляційного суду Київської області від 13 липня 2016 року, визнаний недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до статей 16, 17 Закону України «Про власність», ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю шлюб України (далі - КпШС), що діяли на момент будівництва спірного житлового будинку та отримання ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на цей будинок, спільною сумісною власністю визнавалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю).

В інших випадках спільна власність громадян визнавалась частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Відповідно до вимог ст.48 КпШС України шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з часу його укладання.

Статтею 49 КпШС України передбачено наслідки визнання шлюбу недійсним, а саме, визнання шлюбу недійсним тягне за собою припинення всіх прав і обов'язків, що виникли раніше і передбачені законом для осіб, які перебувають у шлюбі. До відносин щодо майна, нажитого за час недійсного шлюбу, застосовуються правила Цивільного кодексу Української РСР.

Таким чином, для визначення за особою, що проживала з іншою особою у шлюбі, який визнано недійсним, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на частину спірного майна.

Колегія суддів вважає, що спірний житловий будинок не є спільною сумісною власністю ОСОБА_5 і ОСОБА_2, оскільки рішенням суду шлюб між ними визнано недійсним, а відтак він не тягне юридичних наслідків.

Доводи, що ОСОБА_2 має право на це майно чи його частину, оскільки своєю працею та грошовим коштами брала участь у його створенні, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці обставини не є предметом спору у даній справі. При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 не скористалася своїм процесуальним правом і не заявила вимог про визнання за нею права власності на спадкове майно чи його частину.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Ураховуючи наведене та положення ст.308 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді