Рішення № 68255415, 11.08.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/409/2017(м)

263/11795/13-ц

Головуючий у 1-й інстанції Ковтуненко В.О.

Суддя-доповідач Биліна Т.І.

Категорія 27

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

11 серпня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у складі:

головуючої - Биліни Т.І.,

суддів - Принцевської В.П., Ткаченко Т.Б.

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

01 березня 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок, загальною площею 548,4 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Маріуполь, вул. Паркова, 51 належного ОСОБА_2, шляхом продажу на прилюдних торгах.

В обґрунтування вимог зазначив, що за кредитним договором №014/11-155/058 від 16.03.2007 року ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 270000 доларів США. В забезпечення вказаних зобов'язань 16.03.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 014/11-155/058/1, предметом якого став вказаний житловий будинок. Враховуючи, що ОСОБА_4 зобов'язання по поверненню кредиту не виконав, позивач просив суд у рахунок погашення суми боргу, яка станом на 17.01.2012 року, згідно уточнених позовних вимог, складає 329764,42 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить відповідачу ОСОБА_2, шляхом продажу на прилюдних торгах.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок, загальною площею 548,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_2, шляхом його продажу на прилюдних торгах, згідно договору іпотеки від 16 березня 2007 року № 014/11-155/058/1, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитом в розмірі 229500 доларів США, по відсоткам в розмірі 101337,06 доларів США, пені в розмірі 101337,43 гривень. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» сплачений судовий збір у розмірі 3219 гривень.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 грудня 2014 року, ухвалите нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки стало рішення Апеляційного суду від 16.07.2014 року про наявність боргу ОСОБА_4, проте має місце рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполь від 20.06.2011 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 30.12.2011 року якими було встановлено відсутність боргу ОСОБА_4 в доларах США та встановлено факт кредитування в гривні. На цей час дійсний розмір боргу ОСОБА_4 не встановлений. Крім того в резолютивній частині рішення суд не встановив пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки та не зазначив початкову ціну предмета іпотеки. Вимога позивача до відповідача ОСОБА_2 взагалі передчасна, оскільки позивач одночасно 24.01.2012 року надіслав вимоги про погашення суми боргу як відповідачу так і поручителю, незважаючи на умови договору іпотеки, що іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки при повному або частковому неповерненні боргу у встановлений договором строк, тобто порушувати питання про погашення боргу відповідачем позивач мав би тільки 25.02.2012 року. Позивач не довів яким чином йому завдано збитки. Рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки постановлено з порушенням ст.9 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року якою зупинено дію статтей 37, ст..38, ст..40 ЗУ «Про іпотеку» .

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.

Представник позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_7, ОСОБА_8 та представники третьої особи: ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія ОСОБА_9, ОСОБА_10. просили скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

В судове засідання не з'явилася відповідач ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Зважаючи на положення ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача, заперечення проти скарги представника позивача та представників третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі. Обставини встановлено вірно, проте норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, застосовано не повно.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не виконав свої обов'язки по погашенню кредиту, має заборгованість, розмір якої підтверджено рішенням Апеляційного суду Донецької області від16.07.2014 року, а як наслідок виникли підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, власником якого є ОСОБА_2

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що позови до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо стягнення боргу, та звернення стягнення на предмет іпотеки розглядалися неодноразово. З матеріалів справи вбачається, що вимоги про стягнення боргу, та звернення стягнення на предмет іпотеки були об'єднані ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 22.05.2012 року в одне провадження За наслідками розгляду рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 03.10.2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12.02.2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено внаслідок не доведеності отримання ОСОБА_4 кредиту в іноземній валюті шляхом її конвертації в національну валюту. Обставини, які б були підставою для достроково стягнення заборгованості не встановлено. Вказані висновки були зроблені на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 20.06.2011 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30.12.2011 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 17.07.2013 року рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 03.10.2012 року, та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12.02.2013 року скасовано, справа повернута на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду позови були роз'єднані ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 07.11.2013 року. За наслідками розгляду позову до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 15.04.2014 року в задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення було скасовано рішенням Апеляційного суду від 16.07.2014 року та постановлено нове, про задоволення позову та стягнення зі ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором від 16.03.2007 року станом на 17.01.2012 року по кредиту в розмірі 229500 доларів США, по відсоткам в розмірі 87581,06 доларів США, пеню в розмірі 87581,43грн., вирішено питання щодо судових витрат.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 589 ЦК України та ст. ст..7, 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 не виконав умови кредитного договору, а тому у кредитора виникло право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Проте, це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте в рішенні не зазначено початкової ціни предмета іпотеки.

Згідно правового висновку Верховного суду України у справі № 6-2284цс16 положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; 2) опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; 6) початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

ВСУ в Аналізі судової практики «застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна» від 01.02.2015 року, зазначив, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч.6 ст.5 ЗУ «Про Іпотеку», вартість предмета іпотеки визначається за згодою іпотекодателя та іпотекодержателя або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того яка сторона її оспорює, ця сторона повинна довести інший розмір, зокрема заявити клопотання про призначення та проведення судової експертизи.

В суді апеляційної інстанції сторонам були роз'яснені положення ч.4 ст.10 ЦПК України, проте представники відповідача відмовилися вирішувати вказане питання, посилаючись на відсутність існування кредитних відносин між ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а як наслідок відсутність боргу. Представники позивача та третьої особи, посилаючись на узгоджену сторонами заставну вартість, зазначену в договорі іпотеки, висловили свою позицію, що предмет іпотеки в порядку виконавчого провадження, під час проведення прилюдних торгів, буде наново оцінюватися.(т.1 а.с.13)

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий підхід до вирішення вказаного питання конструктивним, а тому слід вважати, що початкова ціна предмета іпотеки для подальшої його реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності(незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час виконавчих дій.

Доводи апеляційної скарги що підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки стало рішення Апеляційного суду від 16.07.2014 року про наявність боргу ОСОБА_4, проте має місце рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполь від 20.06.2011 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 30.12.2011 року якими було встановлено відсутність боргу ОСОБА_4 в доларах США та встановлено факт кредитування в гривні - неспроможні.

Представники відповідача визнали, що має місце рішення суду Апеляційного суду від 16.07.2014 року про наявність боргу ОСОБА_4 перед позивачем, вказаним рішенням визначено наявність та розмір боргу.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 20.06.2011 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 та ОСОБА_2внаслідок того, що вказані договори не передбачали солідарної відповідальності відповідачів, а вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки були передчасні. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30.12.2011 року вказане рішення було залишено без змін внаслідок того, що розрахунок заборгованості за кредитним договором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» провів у доларах США без розшифровки еквівалента в національній валюті по курсу НБУ, незважаючи на те, що згідно витягу з особових кредитних рахунків погашення кредиту проводилося в національній валюті, також не надав відомостей по нарахуванню відсотків за користування кредитом. (т.2 а.с. 90-93)

З наведеного вбачається, що в задоволенні позовних вимог вище вказаними рішеннями відмовлено не в наслідок відсутності кредитних зобов'язань, або відсутності боргу, а з причин невідповідності вимог умовам укладених договорів та їх неналежної обґрунтованості.

Доводи апеляційної скарги що на теперішній час дійсний розмір боргу ОСОБА_4 не встановлений необґрунтовані.

Заочне рішення від 24.12.2014 року було постановлено на підставі рішення Апеляційного суду Донецької області від 16.07.2014 року, яким було встановлено невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 16.03.2007 року та стягнуто зі ОСОБА_4 на користь позивача станом на 17.01.2012 року заборгованість по кредиту в розмірі 229500 доларів США, по відсоткам в розмірі 101337,06 доларів США, пеню в розмірі 1091337,43грн та відшкодування витрат на плату судового збору в сумі 9064,2грн. Рішення Апеляційного суду Донецької області від 16.07.2014 року чинне.(т.1 а.с.73-75)

Доводи апеляційної скарги що вимога позивача до відповідача ОСОБА_2 передчасна, оскільки позивач одночасно 24.01.2012 року надіслав вимоги про погашення суми боргу як відповідачу так і поручителю, незважаючи на умови договору іпотеки, що іпотекодержатель має право на звернення стягнення на предмет іпотеки при повному або частковому неповерненні боргу у встановлений договором строк, тобто порушувати питання про погашення боргу відповідачем позивач мав би тільки 25.02.2012 року - непереконливі.

З доводів скарги та матеріалів справи вбачається, що вимога була надіслана відповідачам 24.01.2012 року, а справа судом першої інстанції розглянута по суті 24.12.2014 року, тобто у відповідача було достатньо часу для виконання отриманої вимоги та припинити звернення стягнення на заставлене майно.

Доводи апеляційної скарги що позивач не довів яким чином йому завдано збитки - неспроможні.

Відповідно до виписки з банківського рахунку по вказаному кредитному договору ОСОБА_4 щомісячно з 30.03.2007 року по 31.10.2008 року сплачував у погашення кредиту грошові суми, а потім виконувати умови договору припинив, внаслідок вказаного через неотримання щомісячної сплати процентів за користування кредитом, права банку звужені, адже кредитні гроші, це попередньо залучені від вкладників банку, які треба своєчасно повертати.

Доводи апеляційної скарги що рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки постановлено з порушенням ст.9 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року якою зупинено дію статей 37, ст..38, ст..40 ЗУ «Про іпотеку» не ґрунтуються на Законі.

Дійсно, вище вказана норма передбачає, що «протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб'єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 43 - 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України "Про іпотеку".

Проте, вказане зупинення стосується виконання постановленого рішення.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції порушено процесуальні права відповідача, а саме - головуючим у справі було відновлено провадження по справі, та в цей же день було постановлено рішення без виклику сторін та їх представників - обгрунтовані.

Дійсно, така оперативність суперечить положенням ЦПК, проте, у відповідності до положень ч.3 ст.309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до положень ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 грудня 2014 року змінити.

Абзац другий резолютивної частини заочного рішення після слів «шляхом продажу на прилюдних торгах» доповнити наступним: початкова ціна предмета іпотеки для подальшої його реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності(незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час виконавчих дій.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цим рішенням.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді Т.Б.Ткаченко

В.П. Принцевська