Рішення № 68249557, 08.08.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: судді Хіль Л.М.,

Суддів: Абрамова П.С., Мартєва С.Ю.,

За участю секретаря Колодюк О.П.,

За участю: представника позивача – ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 березня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товриства «Марфін Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2016 року позивач ПАТ «Марфін Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи його тим, що 21.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»( надалі Банк) та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №003/RP6, згідно з умовами якого останній отримав кредит на придбання двох квартир в розмірі 189225,00 доларів США, зі сплатою відсотків в розмірі 13,50% і терміном погашення до 20.06.2012 року.

Цього ж дня в рахунок забезпечення зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №003/rP6, згідно з умовами якого вона, як поручитель відповідає за виконання зобов`язань солідарно з боржником та в повному обсязі.

Відповідачі належним чином умов договору не виконують в зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 136897,61 дол. США, що і стало підставою звернення Банку до суду з даним позовом, в якому позивач просив суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 136897, 61 доларів США та лише з ОСОБА_3 судовий збір.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28 березня 2017 року в задоволенні позову ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4А, про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Із вказаним рішенням не погодився ПАТ «Марфін Банк», в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, прохав його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Так, апелянт вказав, що в оскаржуваному рішенні суду не зазначено мотивів відсутності у позивача причини поважності його пропуску звернення до суду. Отже суд не обґрунтував свої висновки та виніс неправомірне рішення. Вказує, що у позивача були всі законні та обґрунтовані підстави для поновлення такого строку судом.

Саме після повернення позовної заяви позивачу для звернення до належного суду, Банк вимушений був звернутися до Київського районного суду м. Полтави за місцем проживання одного з відповідачів із повторним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 00316/RP6 від 21.06.2007 року. Вказує, що своєчасне звернення Банку до Октябрського районного суду м. Полтави в 2013 році, ухвалення заочного рішення , звернення його до виконання є підставою для поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та інших учасників процесу, що з`явились у судове засідання, перевіривши обставини справи, наданими сторонами доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з нормою п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

За змістом п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з нормою ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначено вище, згідно з нормою п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Судом першої інстанції встановлено, і підтверджується матеріалами справи, що 21.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №003/RP6, згідно з умовами якого останній отримав кредит на придбання двох квартир в розмірі 189225,00 доларів США, зі сплатою відсотків в розмірі 13,50% і терміном погашення до 20.06.2012 року (а.с. 9-11).

Цього ж дня в рахунок забезпечення зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №003/rP6, згідно з умовами якого поручитель відповідає за виконання зобов`язань солідарно з боржником та в повному обсязі (а.с. 18-19).

Жодною із сторін, зокрема відповідачами не заперечувалось, що банк свої зобов`язання за договором виконав, надавши ОСОБА_3 кредит у розмірі, встановленому у договорі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 27.07.2016 року позовну заяву ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором було повернуто позивачу у зв`язку з її непідсудністю Октябрському районному суду м. Полтави. Кінцевим терміном погашення кредиту є 20.06.2012 року, з огляду на що суд зазначив, що перебіг трирічного строку звернення до суду у зв’язку з невиконанням відповідачами своїх зобов’язань почався 21.06.2012 року та закінчився 21.06.2015 року, а позов до Київського районного суду м. Полтави позивачем було пред`явлено лише 28 грудня 2016 року.

Колегія суддів погоджується із вищевказаним висновком суду першої інстанції в частині пропуску трирічного строку на звернення позивача до ОСОБА_3 із вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.06.2007 року.

Так, згідно з п. 1.1 кредитного договору №003/ЯР6 від 21.06.2007 року кінцевим терміном погашення кредиту є 20 червня 2012 року. Отже, перебіг строку протягом якого Банк мав пред`явити позов до ОСОБА_3 розпочався 21 червня 2012 року та закінчився 21 червня 2015 року, тоді як з даним позовом до Київського районного суду м. Полтави банк звернувся лише 28 грудня 2016 року, тобто після закінчення строку позовної давності.

З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_3 вчиняв будь-які дії, спрямовані на сплату кредитної заборгованості, які б свідчили про переривання строку позовної давності.

Відповідно до норми ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з нормами ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Колегія суддів констатує правильність висновків суду першої інстанції про те, що заява ПАТ «Марфін Банк» про поновлення строку позовної давності (а.с. 72-77) є необґрунтованою.

У цій заяві не зазначено жодної поважної причини звернення Банку до суду з порушенням правил підсудності, лише вказується що такий факт мав місце.

На думку Банку, підставою для поновлення строку звернення до суду є ті обставини, що по справі було ухвалено заочне рішення, воно було звернуто до виконання, проведені прилюдні торги та в забезпечення виконання кредитних зобов,язань за Банком було визнано право власності на майно, котре належало ОСОБА_3

Згідно ст. 109 ЦПК України позови до фізичної особи пред,являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Зазначення відповідача, його анкетних даних, місце реєстрації та проживання є обов’язком позивача при пред’явленні позову.

Відповідно до ст.61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням, зокрема у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25.07.2016 року у справі за позовом ПАТ «Марфінбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено, що відповідач ОСОБА_3 на час звернення до місцевого суду у серпні 2013 року зареєстрований та проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1, а відповідачка ОСОБА_4 з 15.07.08 року за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС УДМС У в Полтавській області зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2.

Також зазначеною ухвалою встановлено, що ПАТ «Марфінбанк», достовірно знаючи про зміну адреси ОСОБА_4, зловживаючи своїми процесуальними правами, зазначив у позові її адресу по вул. Колективній, 12 Октябрського району м. Полтави ( а.с. 27 на звороті).

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що з листування між сторонами станом на квітень 2013 року Банку було відомо про зміну місця реєстрації і проживання ОСОБА_4 на вул. Лугову, 153 м. Полтави(а.с.23, 27 на звороті).

За змістом ст. 257, частини другої ст.. 264, ч.ч.4,5 ст. 267 ЦК України, ч.1 ст.118, ч.1 ст.122 ЦПК України перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися не в разі будь якого пред,явлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог цивільно-процесуального законодавства, зокрема ст.. 109,119, 120 ЦПК України. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності ( постанова Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 2.12.2015р. справа № 6-895 цс 15).

За таких обставин свідоме звернення позивача до неналежного суду та отримання там заочного рішення не є поважною причиною для задоволення заяви Банку про поновлення трирічного процесуального строку на звернення до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Разом з тим, колегія суддів констатує, що судом першої інстанції помилково відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_4 у зв`язку із пропуском трирічного строку позовної давності.

Натомість, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову Банку до поручителя ОСОБА_4 за безпідставністю позовних вимог, а саме у зв`язку із пропуском Банком шестимісячного строку на звернення із вимогою до поручителя.

Як вже зазначалось вище, 21.06.2007 року в рахунок забезпечення зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №003/rP6, згідно з умовами якого поручитель відповідає за виконання зобов`язань солідарно з боржником та в повному обсязі (а.с. 18-19).

Відповідно до норми ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність.

Відповідно до норми ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2662цс15 від 20.04.2016 року передбачає, що суд повинен самостійно встановлювати факт припинення поруки, незалежно від заявлення чи незаявлення відповідачем відповідних зустрічних позовних вимог.

Положення ч. 4 ст. 559 ЦК України не виключає можливості пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов`язання. Даний строк є преклюзивним і поновленню в судовому порядку не підлягає.

Отже, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Верховний Суд України у ряді постанов висловив правову позицію про те, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

У договорі поруки № 00042rP6 від 21.06.2007 року зазначено, що терміном погашення заборгованості є 20 червня 2012 року (а.с. 18). Перебіг строку, протягом якого банк мав пред`явити вимогу до поручителя почався 21 червня 2012 року і закінчився 21 грудня 2012 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 у зв`язку із пропуском строку позовної давності та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову до поручителя у зв`язку із пропуском шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ПАТ «Марфін Банк» щодо необхідності задоволення позовних вимог банку у повному обсязі є необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 28 березня 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_4 у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_4 за безпідставністю.

У іншій частині позовних вимог до ОСОБА_3 – рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: ОСОБА_1

Судді: П.С. Абрамов

ОСОБА_5

З оригіналом згідно

Суддя Л.М.Хіль