Рішення № 68247769, 21.07.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9900/16-ц

Провадження № 2/369/2280/17

РІШЕННЯ

Іменем України

21.07.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Ковальчук Л.М., при секретарі Завойській В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, ОСОБА_4, про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності і його поновлення, визнання недійсними розпорядження, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із позовом до в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, ОСОБА_4, про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності і його поновлення, визнання недійсними розпорядження, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації "Про передачу у власність 2-м громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" від 17 липня 2011 року № 1676 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею 1,5 га та 0,6 га відповідно загальною площею 2,1 га на території Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Після цього управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі на підставі вищевказаного розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації видано Державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме ОСОБА_4-серії НОМЕР_1 на площу 1,5 га, кадастровий номер НОМЕР_2, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001004526; ОСОБА_2-серії НОМЕР_3 на площу 0,6 га, кадастровий номер НОМЕР_4, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001004525.

В подальшому за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20 липня 2016 року № 3149 ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 1,5000 га, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав на нерухоме майно.

Встановлено, що вищевказане розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації прийнято поза межами компетенції, у зв"язку з чим видача в подальшому державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для ведення особистого селянського господарства відбулась з порушенням вимог земельного та лісового господарства.

Спірні земельні ділянки в силу положень ст. ст. 19. 57, 84 Земельного кодексу Уккраїни та ст. 5 Лісового кодексу України відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеним Лісовим кодексом України, виходячи з наступного.

Зокрема, за інформаціями ВО "Укрдержліспроект", ДП "Київське лісове господарство" та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначенння, кварталу НОМЕР_5 Приміського лісництва ДП "Київський лісгосп" згідно планово-картогафічних матеріалів лісовпорядкування.

Крім цььго, за інформацією ДП "Київське лісове господарство" спірні земельні ділянки становлять єдиний лісовий масив та використовуються для ведення лісового господарства.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картогафічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, право користування спірними земельними лісовими ділянками посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим кодексом.

Порядок влучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів мівсцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Однак, встановлено, що ДП "Київське лісове господарство" погодження про можливість вилучення вищевказаних земель лісогосподарського призначення в кварталі НОМЕР_5 виділі НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8 Приміського лісництва відповідачам та третім особам не надавались.

Відповідно до вимог ст. 21 Земельного кодексу України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 31 Лісового кодексу України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 га, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні,-ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначенння, крім випадків, визначених частинами п"ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, вилучення земельних ділянок площею більше 1 га, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Разом з цим, одним розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18 липня 2011 року № 1676 передано у власність 2 громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 2.1 га, які становлять єдиний лісовий масив та використовувались для ведення лісового господарства, що підтверджується інформацією Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП "Київське лісове господарство" та схемою розташування земельних ділянок.

Державні акти на право власності на земельні ділянки відповідачам видані в один день 03 серпня 2011 року та зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № № 322240001004526, 322240001004525.

Вказане преконливо свідчить про те, що Києво-Святошинська районна державна адміністрація фактично вилучила та змінила цільове призначення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищує 1 га, що свідчить про перевищення головою районної державної адміністрації наданих законом повноважень.

За вказаним фактом прокуратурою Київської області розпочато кримінальне провадження № 42016110000000480 за ознаками кримінального правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України.

Таким чином, розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18 липня 2011 року № 1676, а також державні акти на право власності на земельні ділянки видані всупереч ст. 19 Конституції України, ст. ст. 55, 56, 84, 149 ЗК України, у зв"язку з чим підлягають визнанню недійсними судом в порядку, передбаченому ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України.

Крім того, надання спірних земельних ділянок у приватну власність для сільськогосподарських потреб відбулось з порушенням порядку зміни їх цільового призначення.

Так, ст. 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щоло порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов"язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до вимог ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення співрних правовідносин), зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використавння в цілях, не пов"язаних з веденням лісового господарства, проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до вимог ч. ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаних земельних ділянок не надавалось та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб не приймались.

В порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України Києво-Святошинською районною державною адміністрацією передано у власність відповідачам землі лісогосподарського призначення загальною площею 2,1000 га, що розташовані у кварталі НОМЕР_5 (виділах НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8), приміського лісництва ДП "Київське лісове господарство" без погодження зміни цільового призначення органом лісового господарства, що підтверджується листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 04 травня 2016 року.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Так, порушення порядку вставновлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Таким чином, розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації 18 липня 2011 року № 1676 та державні акти на право власності на земельні ділянки видані всупереч ст. 19 Конституції України, ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України.

Враховуючи, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника та користувача в порядку безоплатної передачі відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України, а тому існують всі правові підстави для витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі ст. ст. 387, 388, 396 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" дяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, вирішення питань державного управління у сфері, зокрема, охорони навколишнього природного середовища, та природокористування.

До основних повноважень Кабінету Міністрів України згіднь з п. 2 ч. 1 ст. 20 Законів України "Про Кабінет Міністрів України" у сфері охорони навколишньго природного середовища належить здійснення в межах своїх повноважень державного управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження земмлями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

З огляду на викладене, Прокуратура Київської області звертається до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення та ДП "Київське лісове господарство", як землекористувача.

З наведеного також вбачається, що вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду у ДП "Київське лісове господарство", зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі власника Кабінету Міністрів України та землекористувача ДП "Київське лісове господарство" використовувати спірні земельні ділянки.

Крім того, позовна заява про витребування лісових земельних ділянок із приватної власності у державну власність, безумовно становить суспільний інтерес.

Стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати, в цьому випадку, в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 2,1000 га із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й відповідачі. Натомість, останні набули прав власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади розпорядження.

ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в силу зовнішніх, об"єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону. що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обгрунтований сумнів.

За таких обставин позов Прокурутури Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбуватися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Про вищезазначені порушення законодавства, допущені при видачі спірного розпорядження Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, а також державних актів на право власності на земельні ділянки, Прокуратурі Київської області стало відомо у ході встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру, а саме за результатами опрацювання інформацій Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об"єднання ВО "Укрдержліспроект" від 28 квітня 2016 року№ 319, Державного підприємства "Київське лісове господарство" від 04 травня 2016 року № 02-388, Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 04 травня 2016 року № 04-36/881.

Крім цього, за інформацією Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 29 серпня 2016 року № 07-21/2649 встановлено, що в райдержадміністрації на підставі постанови слідчого прокуратури Дарницького району м. Києва від 13 жовтня 2011 року про проведення виїмки вилучено оригінали розпоряджень, прийнятих у період з 01 січня 2011 року по 10 жовтня 2011 року, у тому числі оскаржуване розпорядження від 18 липня 2011 року № 1676.

В подальшому за фактом підроблення вказаної постанови слідчого прокуратури Дарницького району м. Києва від 13 жовтня 2011 року про проведення виїмки СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України 15 грудня 2011 року порушено кримінальну справу № 13-8909.

Факт відсутності в адміністрації спірного розпорядження унеможливив ознайомлення прокуратури області з ним.

Враховуючи вищевикладене, Перший заступник прокурора Київської області з посиланням на вимоги ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 16. 21, 82 ЦК України, ст. ст. 20, 21, 52, 118, 121, 152, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" просив визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для зернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право; визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації "Про передачу у власність 2-м громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" від 18 липня 2011 року № 1676; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,6 га з кадастровим номером НОМЕР_9, виданий ОСОБА_2; витребувати на користь Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП "Київське лісове господарство" земельні ділянки з незаконного володіння: ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,5 га з кадастровим номером НОМЕР_2; ОСОБА_2-площею 0,6 га з кадастровим номером НОМЕР_4, загальною вартістю 114660 грн., що розташовані на території Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; стягнути з відповідачів судовий збір.

У судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги і просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача Кабінету Міністрів України позов підтримав і просив його задовольнити.

У судове засідання представник позивача Державного підприємства "Київське лісове господарство" не з"явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявмя належним чином, причини неявки суду невідомі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав і заперечував проти його задоволення, і подав суду заяву, в якій просив суд застосувати позовну давність за зверненням прокурора з даним позовом.

У судове засідання представник відповідача Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області не з"явився, про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, до суду подана заява, в якій відповідач просив розглянути справу у відсутності його представника.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з"явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, ОСОБА_4 не з"явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з"ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 13 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють від імені Українського народу права власника в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об»єктами права власності народу відповідно до закону.

За правилами ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно вимог ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в судах у випадках, визначених законом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно вимог ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов"язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно вимог ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно вимог ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; Г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За правилами ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Відповідно до вимог ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За правилами ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно вимог ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб»єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За правилами ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органу державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно вимог ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

З наявних матеріалів справи вбачається, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна, станом на 18 жовтня 2016 року земельна ділянка площею 1,5 га, кадастровий номер НОМЕР_2, цільове призначення-для ведення особистого селянського господарства за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с/рада Бузівська, належить на праві приватної власності ОСОБА_3 відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки, виданого 20 липня 2016 року ОСОБА_6, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

В листі Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об"єднання ВО "Укрдержліспроект" від 28.04. 2016 року повідомлено, що земельні ділянки 1, 2, 3, 4, 5, 6 за кадастровими номерами, приведеними в листі згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року накладаються повністю на землі лісового фонду кварталу НОМЕР_5 Приміського лісництва ДП "Київський лісгосп", а ділянки НОМЕР_5, НОМЕР_10 накладаються частково. Фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу НОМЕР_5 Приміського лісництва ДП "Київський лісгосп" та межами земельних ділянок згідно переліку кадастрових номерів надано на 1 аркуші.

В листі Державного підприємства "Київське лісове господарство" Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства України від 04 травня 2016 року № 02-388 йдеться мова про те, що вказані земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Приміського лісництва в кварталі НОМЕР_5 виділа НОМЕР_11,НОМЕР_12,НОМЕР_6,НОМЕР_7,НОМЕР_8 і представляють собою єдиний лісовий масив. Погодження на вилучення ДП "Київським лісгоспом" не надавалось, відповідного рішення щодо вилучення із земель лісогоподарського призначення не приймалось. На вказану територію надавалась інформація в Києво-Святошинську прокуратуру листом № 02-452 від 06 липня 2015 року. Додатками до даного листа були: копія планшетів лісовпорядкування 1993 року та 2003 року із місцем розміщення земельних ділянок у кварталі НОМЕР_5, копія таксаційного опису лісових насаджень лісовпорядкування 1993 року та 2003 року кварталу НОМЕР_5, копія листа № 02-452 від 06 липня 2015 року.

Відповідно до листа Державного підприємства "Київське лісове господарство" Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства України від 04 травня 2016 року № 04-36/881 "Щодо надання інформації" повідомлено, що управління та підпорядковане державне підприємство "Київське лісове господарство" не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення на земельні ділянки, які розташовані на території Києво-Святошинського району, які частково накладаються на землі лісогосподарського призначення (Приміське лісництво кв. НОМЕР_5 ДП "Київський лісгосп" громадянам з наступними кадастровими номерами: НОМЕР_4. НОМЕР_2, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17, НОМЕР_18.

В наданому Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області листі від 29 серпня 2016 року вказано, що за результатами розгляду вказаного запиту від19 серпня 2016 року за № 05/1-2701 стосовно витребування копії розпорядження райдержадміністрації від 18 липня 2011 року № 1676, повідомляється, що 13 жовтня 2011 року в райдержадміністрації за постановою про проведення виїмки було здійснено виїмку розпоряджень стосовно земельних питань, прийнятих в період з 01 січня 2011 року до 10 жовтня 2011 року та документів, на підставі яких приймалися ці розпорядження. Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області було порушено кримінальну справу № 13-8909 за фактом підробки постанови по проведення виїмки та 15 грудня 2011 року здійснено виїмку вищезазначеної постанови, прототколу виїмки і завірених копій вилучених документів. В зв"язку з цим Києво-Святошинською районною державною адміністрацією не може бути направлено належним чином завіреної копії запитуваного документу.

З наданої до суду копії постанови про проведення виїмки від 15 грудня 2011 року Т.в.о. заступника начальника СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області вбачається, що в ній постановлено провести виїмку в Києво-Святошинській районній державній адміністрації за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 126 наступних документів: оригіналу протоколу виїмки від 17-18 жовтня 2011 року, в якому перераховані документи, вилучені на підставі постанови про проведення виїмки слідчого прокуратури Дарницького району м. Києва по кримінальній справі № 52-3321; завірені копії документів, вилучених протоколом виїмки від 17-18 жовтня 2011 року, який складений на підставі постанови про проведення виїмки слідчого прокуратури Дарницького району м. Києва Музики В.М. від 13 жовтня 2011 року по кримінальній справі № 52-3321; проведення виїмки доручено співробітникам СДСБЕЗ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській облавсті.

З наявної в матеріалах справи копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії черії НОМЕР_3 від 03 серпня 2011 року ОСОБА_2 на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 1676 від 18 липня 2011 року є власником земельної ділянки площею 0,6000 га, яка розташована: Київська область, Києво-Святошинський район, Бузівська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки-для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4.

Також з наявної в матеріалах справи копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 03 серпня 2011 року, вбачається, що ОСОБА_4 на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 1676 від 18 липня 2011 року є власником земельної ділянки площею 1,5000 га, яка розташована: Київська область, Києво-Святошинський район, Бузівська сільська рада, цільове призначення земельної ділянки-для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

Однак, слід зазначити, що звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації "Про передачу у власність 2-м громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" від 18 липня 2011 року № 1676, прокуромо не надано суду вказаного розпорядження, в зв"язку з чим суд позбавлений можливості надати вказаному розпорядженню відповідну правову оцінку, оскільки даний документ, як доказ, відсутній в матеріалах даної цивільної справи.

Слід зазначити, що до позовної заяви в якості доказів прокурором додані: фрагмент з публічної кадастрової карти України нанесеними межами кварталу НОМЕР_5 ДП "Київському лісгоспу" Приміського лісництва та межами земельних ділянок згідно переліку кадастрових номерів за даними лісовпорядкувпання 2004 року, копії планшетів лісовпорядкування1993 та 2003 року.

Однак, вказані вище документи не посвідчені належним чином, не містять дати, даних про їх виконавців, вказані документи є нерозбірливими і їх тект повністю неможливо прочитати.

Щодо наявних у матеріалах справи листів Українського державного проектного лісовпорядного виоробничого об"єднання ВО Укрдержліспроект", Державного підприємства "Київське лісове господарство" Київського обласного та по м. Києву Управління ліслового та мисливського господароства, які надані прокурором в обгрунтування заявлених позовних вимог, то інформація в листах є неконкретизованою, і в ній не вказано, на підставі яких конкретно матеріалів надані вказані листи (назва, дата, зміст документу).

Також слід зазначити, що прокурор, посилаючись у позовній заяві на те, що у подальшому за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20 липня 2016 року № 3149 ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 1,5000 га, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав на нерухоме майно, не надав суду вказаного договору купівлі-продажу.

Яким чином відбувався перехід права власності на земельну ділянку від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, суду неможливо дійти висновку, оскільки прокурором на підтвердження своїх доводів не надано суду належних і допустимих доказів.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підставдля задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації "Про передачу у власність 2-м громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" від 18 липня 2011 року № 1676.

Оскільки позовні вимоги прокурора про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,6 га з кадастровим номером НОМЕР_9, виданий ОСОБА_2, та витребування на користь Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП "Київське лісове господарство" земельні ділянки з незаконного володіння: ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,5 га з кадастровим номером НОМЕР_2; ОСОБА_2-площею 0,6 га з кадастровим номером НОМЕР_4, є похідними від позовних вимог про визнання недійсним розпорядження, тому вони також не підлягають задоволенню.

Як зазначав прокурор у позові, про вищезазначені порушення законодавства, допущені при видачі спірного розпорядження Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, а також державних актів на право власності на земельні ділянки, Прокуратурі Київської області стало відомо у ході встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру, а саме за результатами опрацювання інформацій Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об"єднання ВО "Укрдержліспроект" від 28 квітня 2016 року№ 319, Державного підприємства "Київське лісове господарство" від 04 травня 2016 року № 02-388, Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 04 травня 2016 року № 04-36/881. Крім цього, за інформацією Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 29 серпня 2016 року № 07-21/2649 встановлено, що в райдержадміністрації на підставі постанови слідчого прокуратури Дарницького району м. Києва від 13 жовтня 2011 року про проведення виїмки вилучено оригінали розпоряджень, прийнятих у період з 01 січня 2011 року по 10 жовтня 2011 року, у тому числі оскаржуване розпорядження від 18 липня 2011 року № 1676.

В подальшому за фактом підроблення вказаної постанови слідчого прокуратури Дарницького району м. Києва від 13 жовтня 2011 року про проведення виїмки СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України 15 грудня 2011 року порушено кримінальну справу № 13-8909. Факт відсутності в адміністрації спірного розпорядження унеможливив ознайомлення прокуратури області з ним.

Враховуючи вищевикладене, Перший заступник прокурора Київської області просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для зернення до суду з даним позовом та поновити його.

Згідно вимог ст. 67 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом-встановлюються судом.

Відповідно до вимог ст. 68 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями, і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно вимог ст. 69 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня пісдя відповідної календарної дати або настання події, з якою пов"язано його початок.

Відповідно до вимог ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність-це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти «Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України на час прийняття спірного розпорядження Києво-Святошинської РДА було передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема, пунктом 4 частини першої статті 268 ЦК України було визначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак, пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 3 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 1 ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог.

З огляду на викладене, слід зазначити, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторною спору, є підставою для відмови у позові.

Представником відповідача ОСОБА_3 подано суду заяву про застосування позовної давності щодо позовних вимог у справі. При цьому слід зазначити, що сплив позовної давності за позовними вимогами у справі, про застосування якої ним було заявлено, є самостійною підставою для відмови судом у задоволенні позову.

У позовній же заяві прокурор сам визнав, що позовну давність ним було пропущено, однак, просив суд визнати поважними причини пропуску ним строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, та поновити його.

Поважною причиною для пропуску строку позовної давності прокурор вважав те, що про порушення законодавства прокуратурі стало відомо лише в 2016 році, оскільки в 2011 році оригінал розпорядження РДА було вилучено невідомоою особою на підставі підробленої постанови слідчого. За фактом підроблення постанови слідчого про виїмку оспорюваного розпорядженння РДА кримінальну справу було порушено 15 грудня 2011 року та додано до позову копію постанови від 15 грудня 2011 року, в якій вказано про порушення кримінальної справи.

Проте, слід зазначити, що позов прокурором поданий в інтересах держави. А державі в особі її правоохоронних органів вже в грудні 2011 року було відомо про зникнення оскаржуваного розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області. Однак, з позовом до суду прокурор звернувся лише в жовтні 2016 року.

Враховуючи викладене, доводи прокурора в позовній заяві, що строк звернення до суду пропущений ним з поважних причин і підлягає поновленню з тих підстав, на які він посилається в позові, є необгрунтованими, і тому суд не вбачає підстав для його поновлення.

Відповідно до роз»яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. п. 6, 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, при ухваленні рішення суд відповідно до статті 212 ЦПК України оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За правилами ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За вимогами ст. ст. 57-59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оцінюючи в сукупності зібрані в справі докази відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов висновку, що Першим заступником прокурора Київської області відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не надано суду належних і допустимих доказів в обгрунтування заявлених позовних вимог, і тому суд не знаходить правових підстав для задоволення вимог, у зв»язку з чим відмовляє у задоволенні позову.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні поззову, то заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року, підлягають скасуванню, що відповідає вимогам ст. 154 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 121 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 257, 261, 266, 268, 316, 317, 321, 328, 373, 386, 387, 388, 392, 393, 396 Цивільного кодексу України, ст. ст. 8, 13, 20, 21, 80, 83, 84, 56, 57, 116, 125, 149, 152, 153, 155, 158 Земельного кодексу України, ст. ст. 5, 31, 27, 57 Лісового кодексу України, ст. ст. 3, 10, 11, 45, 57-60, 67, 68, 69, 73, 154, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, ОСОБА_4, про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності і його поновлення, визнання недійсними розпорядження, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду або шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в разі відсутності в судовому засіданні осіб, які брали участь у справі, під час проголошення судового рішення.

Суддя Ковальчук Л.М.