Рішення № 68240905, 10.08.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2017 р.Справа № 922/1956/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-ГСМ" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України про стягнення 1.000.000,00грн. за участю представників:

позивач - ОСОБА_1, довіреність б/н від 03.07.2017р.;

відповідач - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

12 червня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-ГСМ звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут тваринництва Національної академії аграрних наук України», в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 664.114,05грн. та плату за користування чужими грошовими коштами за Договором від 28.05.2016р. №АГ-173/У. В якості правових підстав вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за Договором поставки від 28.05.2016р. №АГ-173/У в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, в звязку з чим окрім суми основного боргу нараховані 2 відсотки від суми заборгованості за кожний день прос рочки платежу, що є платою за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Присутній у судовому засіданні 10 серпня 2017 року представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 10 серпня 2017 року не забезпечив, своїм конституційним правом на захист не скористався, надав 17 липня 2017 року відзив на позовну заяву (вх. №22998), який суд долучив до матеріалів справи. Крім того, 04 серпня 2017 року через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №25126) у зв'язку з перебуванням у відпустці.

Вирішуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання). Проте, нових доказів відповідачем не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні про відкладення справи не зазначено.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Клопотання представника Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва НААН України" є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами. До клопотання не додано жодного доказу, який би підтверджував, що саме особисто представник ОСОБА_2 задіяна у відповідній справі і ніхто інший не в змозі захищати права відповідача у відповідному процесі.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-ГСМ» (Постачальник) та Державним підприємством «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут тваринництва Національної академії аграрних наук України» (Покупець) було укладено Договір поставки №АГ-173/У від 28 травня 2015 року (надалі Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобовязався передати у встановлені в даному договорі строки мінеральні добрива, пестициди та агрохімікати (Товар) у власність Покупця, а Покупець зобовязується прийняти Товар та сплатити за нього грошові кошти (пункт 1.1. Договору).

Згідно з пунктом 3.1. Договору, поставка товару по даному договору здійснюється окремими партіями на підставі письмової заявки (транспортної інструкції) покупця протягом 10 днів з моменту здійснення 100% попередньої оплати.

Відповідно до п. 3.3. договору, Постачальник має право відвантажити товар покупцю на підставі заявки до отримання 100% попередньої оплати.

Пунктом 4.1. Договору визначено сторонами, що ціна кожної партії товару вказується у додатковій угоді і (або) рахунку, який є невідємною частиною даного договору.

Згідно з п. 4.2. Договору, оплата товару здійснюється авансовим платежем у розмірі 100% вартості товару і витрат, повязаних з доставкою залізничним транспортом до станції призначення, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 1-го банківського дня з моменту отримання рахунку.

Відповідно до п. 4.3. вказаного Договору, у випадку поставки товару Постачальником в порядку, передбаченому п. 3.3. даного договору, Покупець зобовязується здійснити оплату шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 2-х банківських днів з моменту відвантаження товару Покупцю.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року, а в частині взаєморозрахунків до їх повного виконання (пункт 11.1. Договору).

На виконання умов договору поставки Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-ГСМ» у період з червня по вересень 2016 року здійснило поставку товару відповідачу на загальну суму 1.180.772,10 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-11-06/2 від 11 червня 2016 року, №РН-15-06/3 від 15 червня 2016 року, №РН-29-07/2 від 29 липня 2016 року, №РН-12-09/01 від 12 вересня 2016 року та №РН-22-09/01 від 22 вересня 2016 року, які підписані представниками сторін та скріплені печатками (т. I, арк. с. 17-21).

Однак, в порушення умов спірного Договору, відповідач лише частково розрахувався за поставлений товар на суму 129.319,55 грн., частину поставленого товару на суму 357.338,50 грн. відповідачем повернуто. Станом на 08 червня 2017 року сума непогашеної відповідачем заборгованості за Договором поставки №АГ-173/У від 28 травня 2015 року становить 664.114,05 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за Договором поставки №АГ-173/У від 28 травня 2015 року, отже, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню відповідні норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

У відповідності до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами, а зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як встановлено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, доказів оплати отриманого від позивача товару в повному обсязі не надав, - позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 664.114,05 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

В силу частини 2 статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у терміни, визначені умовами Договору, позивачем нараховано на підставі пункту 7.1. Договору та пред'явлено до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 335.885,95 грн., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Так, згідно з пунктом 7.1. Договору, в разі поставки товару Постачальником у порядку п. 3.3. Договору та неотримання оплати в порядку п. 4.3. Договору, Покупець зобовязаний сплатити Постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочки, а також 2% від суми заборгованості за кожний день прострочки платежу, що є платою за користування чужими коштами відповідно до ст. 536 та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Відсотки сплачуються за весь період прострочки платежу.

Вирішуючи спір в цій частині суд виходить з наступного.

Приписами ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 визначено, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим, згідно ст. 217 ГК України заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки визнаються господарськими санкціями.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Згідно ст. 549 ЦК УКраїни неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання є пенею.

Тобто, в розумінні зазначених статей пеня є санкцією за вчинення господарського правопорушення -- мірою відповідальності, а проценти напаки відповідальністю не є. Обов"язок по їх сплаті настає безвідносно до наявнсоті чи відсутності правопорушень з боку боржника.

Зі змісту п. 7.1. спірного Договору вбачається, що обумовлені ним проценти нараховуються лише у разі прострочки платежу. Тобто, лише у разі скоєння відповідачем господарського правопорушення у вигляді пропуску обумовленого сторонами строку. Отже, не зважаючи на те, що це платіж формально пойменований сторонами "платою за користування чужими грошовими коштами" по своїй правовій природі він є господарською санкцією, а саме пенею.

Правильність такого висновку суду підтверджується також правовою позицією ВГСУ, висловленою у п. 8 Оглядового листа від від 29.04.2013 р. N 01-06/767/2013 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань. В ньому зокрема зазначається, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. В даному ж випадку сторонами у п.7 спірного договору визначено, що відповідні суми нараховуються саме за наявності вини відповідача (прострочки платежу).

Таким чином, вирішуючи питання про стягнення нарахованих на підставі п. 7.1. спірного Договору сум виходить з їх фактичної правової природи і оцінює підставність їх нарахування згідно норм, що регулюють нарахування пені.

Розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ст.343 ГК України, незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені (див. постанову Верховного Суду України від 24.10.2011 та постанову Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі N 25/187).

Строк нарахування господарських санкцій в т.ч. пені обмежений ч.6 ст.232 ГК України періодом в шість місяців.

Базою нарахування, пені відповідно ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" є сума простроченого платежа, а не сума договору вцілому.

З урахуванням цього за результатами здійсненої за допомогою системи «ОСОБА_3: Підприємство» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, судом встановлено, що розмір пені, перерахований у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства по 08 червня 2017 року та з урахуванням часткових оплат, повернення товару та обмежень, передбачених ч. 2 ст. 343 ГК України, становить 266.180,54 грн. Відповідно в цій частині позовні вимог про стягнення пені, пойменованої платою за користування чужими коштами, підлягають задоволенню.

В решті (69.705,41 грн.) нарахування, що перевищують вказану суму, котрі здійсненні за межами граничного розміру відповідальності, за більший ніж визначено законом строк, та від суми, що перевищує суму заборгованості не мають під собою правовоих підстав, а тому є незаконними. В цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 13.954,42грн., в іншій частині (1.045,58грн.) залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, статтями 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут тваринництва Національної академії аграрних наук України» (62570, Харківська область, Вовчанський район, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, буд. 102, код ЄДРПОУ 01203834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-ГСМ» (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 13, офіс 510, р/р 26006455001876 в АТ "ОТП БАНК", МФО 300528, код ЄДРПОУ 39157669) суму основного боргу за Договором поставки №Аг-173/У від 28 травня 2015 року в розмірі 664.114,05 грн., плату за користування чужими грошовими коштами в розмірі 266.180,54 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 13.954,42 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення плати за користування чужими грошовими коштами в розмірі 69.705,41 грн. відмовити.

Повне рішення складено 11.08.2017 р.

Суддя ОСОБА_4

/Справа №922/1956/17/