Постанова № 68239799, 09.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 року № 903/175/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В.суддів Карабаня В.Я. Нєсвєтова Н.М.за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління соціального захисту Маневицької районної державної адміністраціїна рішення та постановуГосподарського суду Волинської області від 04 квітня 2017 року Рівненського апеляційного господарського суду від 23 травня 2017 рокуу справі№ 903/175/17за позовомпублічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії доУправління соціального захисту Маневицької районної державної адміністраціїпро врегулювання розбіжностей за договором

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року позивач звернувся в суд з позовом про відповідача про врегулювання розбіжностей за договором про відшкодування пільг за телекомунікаційні послуги.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.04.2017 (суддя Костюк С.В.) позов задоволено.

Зобов'язано Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації прийняти пункти 2.2.1, 6.2. договору про відшкодування пільг за телекомунікаційні послуги в такій редакції:

- п.2.2.1 "Здійснювати відшкодування пільг з наданих телекомунікаційних послуг та послуг по встановленню телефонів, у т.ч. і у разі збільшення тарифів на послуги зв'язку".

-п.6.2. "Розпорядник несе відповідальність перед Оператором за несвоєчасне проведення розрахунків в межах коштів, отриманих на ці цілі, у вигляді сплати штрафу в розмірі 10% від суми не перерахованих коштів".

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 (головуючий - Гулова А.Г., судді - Маціщук А.В., Петухов М.Г.) рішення Господарського суду Волинської області від 04.04.2017 змінено та викладено його резолютивну частину в такій редакції: "Позов задовольнити. Викласти п.п. 2.2.1, 6.2 договору від 29.12.2016р., укладеного Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" та Управлінням соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації, у редакції позивача, а саме:

"п.2.2.1. Здійснювати відшкодування пільг з наданих телекомунікаційних послуг та послуг по встановленню телефонів, у т.ч. і у разі збільшення тарифів на послуги зв'язку.

п.6.2. Розпорядник несе відповідальність перед Оператором за несвоєчасне проведення розрахунків в межах коштів, отриманих на ці цілі, у вигляді сплати штрафу в розмірі 10% від суми неперерахованих коштів."

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення, в якому викласти спірні пункти договору в редакції відповідача.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Загальний порядок укладання господарських договорів встановлений ст. 181 ГК України.

Відповідно до п. п. 2, 3 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У раз якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору іншій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 181 ГК України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його. В цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5 ст. 181 ГК України).

Частиною 7 ст. 181 ГК України встановлено, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Як вбачається із матеріалів справи, для отримання компенсаційних виплат відповідачу було надіслано проект договору про відшкодування пільг за телекомунікаційні послуги від 29.12.2016 року (а.с.10).

07.02.2017 року договір був підписаний відповідачем з протоколом розбіжностей, яким відповідач пропонував прийняти умови п.п. 2.2.1., 6.2 договору в своїй редакції (а.с.11).

Вказаний договір з протоколом розбіжностей було отримано позивачем 08.02.2017р. (а.с.15)

Підпункт 2.2.1 відповідач виклав у такій редакції : "Здійснювати відшкодування пільг з наданих телекомунікаційних послуг та послуг по встановленню телефонів, у т.ч. і у разі збільшення тарифів на послуги зв'язку в межах, встановлених кошторисом"; п.6.2 "Розпорядник несе відповідальність перед оператором, якщо розрахунки не були проведені в місячний термін з дня надходження коштів на ці цілі на рахунок розпорядника, у вигляді сплати штрафу в розмірі 10% від суми неперерахованих коштів".

Не погодившись із запропонованою редакцією пунктів 2.2.1, 6.2. договору від 29.12.2016, ПАТ "Укртелеком" в особі Волинської філії звернувся до господарського суду в межах 20-денного строку, визначеного ч. 7 ст.181 ГК України для врегулювання вказаних розбіжностей за договором.

Згідно з листом Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №21/1.27-249 від 20.02.2017 року ПАТ "Укртелеком" в особі Волинської філії займає монопольне (домінуюче) становище на ринку місцевого телефонного зв'язку та на ринку надання в користування каналів електрозв'язку у Волинській області з часткою 100 % в межах власних мереж.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що спірні пункти в редакції відповідача суперечать чинному законодавству та цілям обох сторін щодо захисту інтересів окремих категорій громадян України. Крім того, позивач зобов'язаний надавати телекомунікаційні послуги пільговій категорій осіб в силу діючих законів України, а органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечувати компенсацію втрат оператору внаслідок надання телекомунікаційних послуг зазначеній категорії осіб в порядку і на умовах, визначених законом та договором, без обмеження їх сум.

Задовольняючи позов, господарські суди виходили з того, що ч. 3 ст. 179 ГК України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Механізм фінансування видатків, передбачених ст.102 Бюджетного кодексу України, місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо, зокрема, надання компенсаційних виплат за пільгове користування телефонним зв'язком за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 (надалі - Порядок).

Законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Згідно з п.п.3, 5 Порядку, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення; головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами-надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад.

П.8 Порядку передбачено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг, в т.ч. пільг за послуги зв'язку.

Проте, погодитися з такими висновками суду неможливо з таких підстав.

Посилаючись на ч.3 ст. 179 ГК України, яка передбачає випадки обов'язкового укладення господарського договору, суди не визначили під який з цих випадків підпадає спірний договір та яка норма закону визначає обов'язковість його укладення.

Обгрунтовуючи задоволення позову посиланням на ст.102 Бюджетного кодексу України та Порядком, господарські суди не звернули уваги на те, що Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України" № 1789-VІІІ від 20.12.2012 ч.5 цієї статті, яка передбачала видатки місцевих бюджетів на надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенції з державного бюджету, була виключена.

Оскільки згідно п.1 Порядку він визначав відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг, зокрема, з послуг зв'язку, то внаслідок виключення відповідної норми з Бюджетного кодексу України, підстави для застосування Порядку, як такого, що не відповідав ст. 102 Бюджетного кодексу України в частині вказаних пільг, відсутні.

Відповідні зміни до самого Порядку були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2017 № 426.

Правильно вказуючи про те, що законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та викладаючи у зв'язку з цим п.2.2.1 договору в редакції позивача, господарські суди не звернули уваги на те, що згідно ч.3 ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними.

Безпідставним є також посилання суду першої інстанції при вирішенні спору на підпункт 12 пункту "а" ч.2 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування", оскільки відповідно до ст.5 цього ж закону районні державні адміністрації та, відповідно, їх управління не відносяться до органів місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати правове регулювання прав і обов'язків сторін у спірних правовідносинах, врахувати, що відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок бюджетних коштів врегульовано законодавством України і зобов'язання сторін з їх надання та оплати виникають в силу відповідних правових норм, незалежно від їх волі.На підставі встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Управління соціального захисту Маневицької районної державної адміністрації задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Волинської області від 04 квітня 2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23 травня 2017 року у справі за №903/175/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя В. Карабань Суддя Н.Нєсвєтова