Ухвала суду № 68238300, 09.08.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чиркін С.М

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 року справа №812/73/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Челахової О.О., представника позивача - Горобцової А.О., діючої за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі № 812/73/17 за позовом Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про скасування рішення від 25 жовтня 2016 року № 588/1302, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2017 року, Дочірнє підприємство «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про скасування рішення податкового органу № 588/1302 від 25 жовтня 2016 року про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, в тому числі 35 590,81 грн. за період з 23 вересня 2013 року по 29 грудня 2014 року, 143 111,78 грн. за період з 21 січня 2015 року по 24 жовтня 2016 року, 68 482,20 грн. суми недоїмки у повному обсязі; зобов'язання відповідача вчинити всі дії щодо зупинення стягнення по рішенню № 588/1302 від 25 жовтня 2016 року (а.с. 3-7).

20 червня 2017 року постановою Луганського окружного адміністративного суду позов задоволено частково. Скасовано Рішення від 25 жовтня 2016 року № 588/1302 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 166-169).

Не погодившись із судовим рішенням, Державна податкова інспекція у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права - положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», просила суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що платники податку, які продовжують здійснювати господарську діяльність, нараховувати, обчислювати і сплачувати заробітну плату, зобов'язані виконувати всі встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» функції.

Також зазначив, що підставою для звільнення від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в редакції до 01 січня 2016 року, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції була заява платника єдиного внеску. Протягом терміну дії Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин не переборної сили є Сертифікат Торгово-промислової палати. Однак позивачем Сертифікат Торгово-промислової палати не надавався (а.с. 177-179).

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

04 серпня 2017 року до канцелярії суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач наголошує на тому, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, є такою, що підлягає залишенню в силі.

В судовому засіданні представник позивача надала пояснення аналогічні викладеним в запереченнях на апеляційну скаргу, просила суд залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Дочірнє підприємство "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" зареєстроване як юридична особа 20 травня 2002 року № 1321200000001177 (код ЄДРПОУ 31995774), місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, б.70 (а.с. 8-15).

Філія "Лисичанський райавтодор" Державного підприємства "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" є відокремленим структурним підрозділом дочірнього підприємства дочірнього підприємства "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", без права юридичної особи, місцезнаходження: 92950, Луганська область, м. Кремінна, вул. Інтернаціональна, буд. 156 (а.с. 16-19).

Державна податкова інспекція у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області 25 жовтня 2016 року прийняла рішення № 588/1302 про застосування до філії "Лисичанський райавтодор" штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, в якому визначений штраф у розмірі: 39 590,81 грн. (10% до 01 січня 2015 року) за період з 23 вересня 2013 року до 29 грудня 2014 року; штраф у розмірі: 143 111,78 грн. (20% з 01 січня 2015 року) за період з 21 січня 2015 року до 06 жовтня 2016 року та нарахування пені у розмірі 68 482,20 грн. (0,1% суми недоїмки), на загальну суму 251 184,79 грн. (а.с. 20).

Позивачем, для захисту своїх прав, використано право на позасудове врегулювання спірних правовідносин шляхом адміністративного оскарження рішення.

За результатами адміністративного оскарження позивачем спірного рішення (а.с. 22-25) до Головного управління ДФС у Луганській області залишено без розгляду вищевказану скаргу на спірне рішення (а.с. 27).

За результатами адміністративного оскарження позивачем спірного рішення (а.с. 29-32, 37-43) до ДФС України, скарги товариства залишено без розгляду (а.с. 35, 47).

Спірним питанням у справі, є правомірність нарахування податковим органом штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску позивачем із урахуванням положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон № 2464) та Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон № 1669).

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 14 квітня 2014 року по теперішній час звільнений від відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, таким чином відповідачем неправомірно застосовано штрафні санкції за період з 14 квітня 2014 року по 29 грудня 2015 року та з 21 січня 2015 року до 24 жовтня 2016 року, та нараховано пеню. Щодо нарахування штрафних санкцій та пені за період з 23 вересня 2013 року по 13 квітня 2014 року, суд дійшов висновку, що відповідач діяв правомірно та в межах повноважень передбачених діючим законодавством. Однак, суд першої інстанції дійшовши до вищевказаних висновків, скасував спірне рішення у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Пунктом 10 ст. 1 Закону № 2464 страхувальники - роботодавці та інші особи відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464).

Відповідно до абз.1 п.1 ст. 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як вбачається з положень ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону № 2464 на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу, а за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Як вбачається з матеріалів справи в строк, встановлений Законом № 2464, позивачем не здійснені платежі в рахунок сплати єдиного соціального внеску за період з вересня 2013 року по жовтень 2016 року.

Таким чином, до філії позивача за несвоєчасну сплату ЄСВ відповідачем правомірно та обґрунтовано застосовано за період з 23 вересня 2013 року і до 14 квітня 2014 року штраф.

Щодо застосування відповідачем до відокремленого підрозділу позивача фінансових санкцій у зв'язку із несплатою ЄСВ за період з 14 квітня 2014 року по 29 грудня 2014 року (штрафні санкції), з 21 січня 2015 року по 24 жовтня 2016 року (штрафні санкції) та пеню за ці періоди, суд зазначає наступне.

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято закон «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який набув чинності 15 вересня 2014 року (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин).

Підпунктом б) пункту 8 ст. 14-1 Закону № 1669 розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 було доповнено пунктом 9 3 наступного змісту:

Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Унормування вищенаведеної статті згідно до Закону України «Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» відбулося зі зміною нумерації п. 9-3 на п. 9-4.

Зазначена норма проіснувала в Законі № 1669 з 15 вересня 2014 року до 01 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8, але в повній мірі збереглася в Законі № 2464.

Крім того, суд зазначає, що пункт 9.4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 2464 (після внесення змін до Закону № 1669-VII Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8) продовжує свою дію в часі.

З огляду на дію зазначеної норми, позивач звільнявся від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 2464 за невиконання обов'язків платника єдиного внеску починаючи з 14 квітня 2014 року.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон № 1669 не скасовує обов'язків платника податків щодо сплати єдиного внеску, а надає можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, несвоєчасна сплата (перерахування) єдиного внеску виникла за період з 14 квітня 2014 року по 29 грудня 2014 року, з 21 січня 2015 року по 24 жовтня 2016 року, у зв'язку з чим нараховані штрафні санкції і пеня. Спірне рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску податковим органом прийнято лише 25 жовтня 2016 року (а.с. 20).

27 грудня 2015 року позивач звернувся з листом № 1-3/487 до відповідача про не нарахування штрафних санкцій та пені по єдиному внеску загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 49).

Крім того, Дочірнє підприємство «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» отримало сертифікат (висновок) № 4678 (вих.. 25/12-) від 11 серпня 2015 року Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили з 01 липня 2014 року (а.с. 113).

При цьому суд зазначає, що позивача звільнено від відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань в певний період часу, та вимоги Закону № 1669 не передбачають надання заяви та сертифікату ТПП України для звільнення від штрафних санкцій та пені, оскільки таке звільнення передбачене в силу Закону.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що для застосування положень Законів № 1669 та № 2464 необхідно дотримуватися двох чинників одночасно: періоду дії законів та території, визначеної переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Щодо періоду, то Закон № 1669 продовжує свою дію в часі, оскільки Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/201 виданий 14 квітня 2014 року, а Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України не видавався.

Щодо визначення території на якій проводиться антитерористична операція, суд зазначає наступне.

Пунктом 5 ст. 11 Закону № 1669 передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р до зазначених населених пунктів належать м. Сєвєродонецьк (юридична особа) та м. Лисичанськ (філія).

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція".

Кабінет Міністрів України 02 грудня 2015 року розпорядженням № 1275-р затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (далі - Перелік), і пунктом 3 вказаного розпорядження визнав такими, що втратили чинність, розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та від 05 листопада 2014 року № 1079-р.

Позивач вважає, що є суб'єктом правовідносин, для врегулювання яких необхідно застосувати розпорядження КМУ, оскільки внаслідок його прийняття у нього виникає можливість застосувати п. 9-4 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 цього Закону.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Перелік від 02 грудня 2015 року підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Законом № 1669 визначено коло суб'єктів і особливості застосування закону, а саме: з моменту початку АТО та до наступного часу, до кола яких відноситься позивач. Тим більше, що новий Перелік уточнює раніше прийнятий і не є остаточним.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині періоду з 14 квітня 2014 року по 29 грудня 2014 року, з 21 січня 2015 року по 24 жовтня 2016 року, так як положення Закону № 1669 є нормами прямої дії і передбачають для платників єдиного внеску звільнення від виконання своїх обов'язків на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Розпорядження Кабінету Міністрів є підзаконним нормативно-правовим актом, його юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як безпосередньо Закон № 1669, проте воно забезпечує виконання закону шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, Їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися «під законом», якому він покликаний відповідати.

У даному випадку розпорядження містять вторинні (похідні) норми, що розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання. Затверджений Урядом Перелік визначив суб'єктів, на яких розповсюджується спеціальне законодавство про проведення АТО. Само по собі розпорядження № 1275-р має певне правове навантаження встановлення суб'єктів застосування Закону № 1669 та не створює самостійних правових наслідків, а підлягає системному правозастосуванню у контексті положень Закону № 1669.

За змістом ч. 1 ст. 58 Конституції України термін "відповідальність" необхідно розуміти як встановлені законом та іншими нормативно-правовими актами санкції. Санкція - це заходи відповідальності, що застосовуються державою за порушення передбачених нормою права зобов'язань і вимог, а також з метою захисту інтересів суспільства і держави, прав і свобод людини та організацій (тобто юридичних осіб), правопорядку.

Преамбулою Закону № 1669 встановлено, що цей закон прийнятий з метою забезпечення підтримки в тому числі суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Спірне рішення податкового органу прийнято саме в період дії Закону № 1669 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах наявна заборона (в силу закону) щодо застосування штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 1669, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску, що, в свою чергу, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірних рішень на момент їх складання, відтак, спірне рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в частині накладення штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування єдиного внеску у період з квітня 2014 року по грудень 2014 року та з січня 2015 року по жовтень 2016 року є протиправним на момент його формування.

При цьому, суд зазначає, що не надання податковому органу позивачем заяви про звільнення від обов'язків та/або сертифікату про настання обставин непереборної сили, встановлених положеннями Закону № 2464 не є підставою для нарахування штрафних санкцій та пені, з огляду на безумовне звільнення позивача (в силу закону) від відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань в певний період часу, яке передбачене в силу Закону.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що спірне рішення податкового органу охоплює два періоди нарахування штрафних санкцій та пені, до впровадження заборони для їх застосування та після, однак, враховуючи те, що податковим органом не надано розшифрування нарахування штрафних санкцій та пені по періодам, що є виключною компетенцією саме податкового органу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість в даному випадку підміняти податковий орган та перебрати на себе повноваження органу, відтак спірне рішення є таким, що підлягає залишенню в силі.

Відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В іншій частині постанова суду першої інстанції не оскаржувалась.

Відповідно до приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі № 812/73/17 за позовом Дочірнього підприємства «Луганський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про скасування рішення від 25 жовтня 2016 року № 588/1302, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Вступну та резолютивну частини ухвали прийнято в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 09 серпня 2017 року.

Повний текст ухвали виготовлено 11 серпня 2017 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Судді Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Г.М. Міронова