Постанова № 68238205, 10.08.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Харитонова Г.Л.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2017 року справа № 264/5989/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року у справі № 264/5989/16-а-а за позовом ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області про:

- визнання протиправними дії управління щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років позивачу відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року;

- скасування рішення управління № 23 від 13 жовтня 2016 року про відмову в задоволені заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років;

- зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року, починаючи з 10 жовтня 2016 року та виходячи з розміру 80 % від суми щомісячного (чинного) заробітку за період з 11 травня 2011 року по 11 травня 2016 року (а.с. 4-9).

Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року позовні вимоги частково. Визнано протиправними дії Управління пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_2 відповідно до ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» від 0 листопада 1991 року. Скасовано рішення №23 управління від 13 жовтня 2016 року про відмову в задоволенні заяви позивача про призначення пенсії за вислугою років. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 25 серпня 2016 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 63-65).

Не погодившись з судовим рішенням, Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено наступне.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 від 02 березня 2016 року не скасовано, його положення (щодо даних правовідносин) не визнано неконституційними, до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі, спеціальних, прийнято не було, то з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Апелянт також зазначає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати саме положення Закону України «Про прокуратуру» № 1697-У11, як спеціального закону, який регулює організацію та діяльність прокуратури України на час звернення позивача із заявою про призначення йому пенсії, зокрема, ст. 86 , якою визначено умови та підстави пенсійного забезпечення робітників прокуратури.

На підставі викладеного, вважає, що управлінням правомірно відмовлено позивачу у призначені пенсій на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 2663-ІІІ, яка втратила чинність.

Просить суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог позивача у повному обсязі (а.с. 67-68).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 серпня 2017 року замінено відповідача по справі Управління Пенсійного фонду України в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області та на його правонаступника - Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області.

Позивач та представник відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

09 серпня 2017 року від Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника управління.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставину справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції змінити, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 працює в органах прокуратури Донецької області з 26 січня 1993 року, що підтверджується трудовою книжкою серія НОМЕР_1, виданої 11 серпня 1983 року (а.с. 11-13).

25 серпня 2016 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду в Іллічівському районі м. Маріуполя з заявою про призначення пенсії за вислугою років (а.с. 30).

Рішенням Управління Пенсійного фонду в Іллічівському районі м. Маріуполя №23 від 13 жовтня 2016 року, відмовлено позивачу у задоволенні вказаної заяви, мотивувавши її тим, що позивач не має права на призначення їй пенсії у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року у зв'язку з тим, що за результатами розгляду наданих її документів загальний стаж склав 34 року 11 місяців 4 дні, стаж роботи за вислугу років складає 19 років 05 місці 07 днів, із них на прокурорській посаді 6 років 9 місяці 3 дні.

При цьому в рішенні зазначено наступне.

У трудовій книжці є запис про період отриманої допомоги у Центрі зайнятості з 11 серпня 1992 року по 25 січня 1993 рік, де відсутні підстави щодо внесення вищевказаного періоду. Згідно із Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 листопада 2011 за № 3668-VІ, прокурори та слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення років не менше: з жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року 22 років 6 місяців у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців.

Відповідно до наданих документів, позивач працює прокурором відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Донецької області з 05 серпня 2015 року. Ця посада визначена, як така, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» , яка з 01 червня 2015 року не призначається та не перераховується (а.с. 10).

Тобто, відповідачем, при винесення рішення про відмову в призначенні пенсії, було враховано прокурорський стаж як загальний, разом з тим вимоги позивачки щодо врахування до спеціального стажу період її роботи на посаді інспектора за 3 роки, а саме з 15 червня 1993 року по 09 жовтня 1996 року відповідачем розглянуті не були, відповідні документи витребувані не були.

Не погодившись з відмовою управління у призначення пенсії за вислугою років позивач звернулась до суду із даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що прийнятті рішення суб'єкт владних повноважень діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені нормами Законів України, Постанов Кабінету Міністрів чим порушив права та законні інтереси позивачки.

Спірним питанням у справі, є правомірність прийняття пенсійним органом рішення щодо відмови у призначенні пенсії.

Суд апеляційної інстанції вважає за потрібне змінити постанову суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права на особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач в своїй заяві не зазначила за нормами якого законодавчого акту їй слід призначити пенсію.

Відповідач, як підставу для відмови позивачу в призначенні пенсії визначив, положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, відповідно до якого, з 01 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, на підставі положень Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про державну службу».

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач посилаючись на вищезазначені норми Законів фактично не вмотував своє рішення.

При цьому суд зазначає наступне.

Згідно п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (набрав чинності з 15 липня 2015 року), визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII, крім, зокрема, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, які не регулюють спірні питання.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що положення ч. 1 ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали умови та порядок призначення пенсії працівникам прокуратури, втратили чинність з дня набрання чинності Законом № 1697-VII, а саме, з 15 липня 2015 року.

Отже, на час звернення позивача до управління із заявою про призначення пенсії (серпень 2016 року) на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII, зазначена норма втратила чинність, оскільки діяли нові норми щодо призначення пенсії працівникам прокуратури визначені ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, яка є чинною на час звернення позивача до пенсійного органу, та яка не визначалась не конституційною, умови призначення якої відрізнялись від умов визначених Законом України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає правомірною відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугою років саме на підставі не діючої ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII.

Відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.

Як вбачається з спірного рішення, на момент звернення позивача її загальний стаж склав 34 року 11 місяців 4 дні, стаж роботи за вислугу років складав 19 років 05 місці 07 днів, із них на прокурорській посаді 6 років 9 місяці 3 дні.

При цьому, при винесенні спірного рішення про відмову в призначенні пенсії, враховано прокурорський стаж як загальний, разом з тим вимоги позивачки щодо врахування до спеціального стажу період її роботи на посаді інспектора за 3 роки, а саме з 15 червня 1993 року по 09 жовтня 1996 року відповідачем розглянуті не були, відповідні документи витребувані не були, що позбавляє можливості суд визначитись щодо зарахування зазначеного стажу до спеціального.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про неправомірність відмови пенсійного органу в призначенні пенсії позивачу при неповному дослідженні документів позивача, відтак, спірне рішення управління є таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, суд зазначає, що пенсійним органом розглядалось звернення позивача за нормами ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII, однак, позивач при зверненні не вказала за нормами якого законодавчого акту слід розглядати її заяву, що, на думку суду, є упередженим та недбалим ставленням відповідача до своїх делегованих повноважень.

Враховуючи те, що позивач до пенсійного органу звернулась у серпні 2016 року, тобто в момент дії Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, суд апеляційної інстанції вважає, що її звернення має розглядатись саме на підставі цього закону.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про прийняття судом першої інстанції вірного рішення по суті в частині визнання протиправними дії управління, скасування рішення та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, однак помилково не вказав за нормами якого законодавчого акту управління має розглядати цю заяву (за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII), що тягне за собою зміну рішення суду першої інстанції в цій частині.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для зміни постанови суду першої інстанції згідно ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області - задовольнити частково.

Постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року у справі № 264/5989/16-а за позовом ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити певні дії - змінити.

Четвертий абзац постанови Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року у справі № 264/5989/16-а викласти у наступній редакції: «Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії від 25 серпня 2016 року та прийняти вмотивоване рішення з дотриманням норм Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII».

В іншій частині постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 червня 2017 року у справі № 264/5989/16-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Судді Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Г.М. Міронова