Ухвала суду № 68235936, 08.08.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №333/5300/16 Головуючий у 1 інстанції: Ярошенко А.Г.

Провадження № 22-ц/778/2518/17 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«08» серпня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Путій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Титан» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до КП «Титан», третя особа: директор КП «Титан» Іщенко Лариса Григорівна, про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, компенсація матеріальних збитків та відшкодування моральних збитків,

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнював, до КП «Титан», третя особа: директор КП «Титан» Іщенко Л.Г., про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, компенсація матеріальних збитків та відшкодування моральних збитків.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 01.04.2015 року він працював на посаді сторожа у КП «Титан», 06.09.2016 року його по телефону повідомили, що він звільнений. 13.09.2016 року він отримав трудову книжку та на його вимогу йому надали копію наказу № 184 від 05.09.2016 року про звільнення.

В порушення вимог ст.ст. 43, 252 КЗпП України роботодавець не звертався за попередньою згодою на звільнення до профоргану та вищестоящої профспілки, членом якої є ОСОБА_3

Крім того, йому не пропонувались вільні вакантні місця на підприємстві, не розглядалась і не надавалась можливість розглянути переважне право залишення на роботі.

На підставі зазначеного остаточно просив визнати звільнення незаконним та поновити його на посаді сторожа КП «Титан», зобов'язати відповідача оплатити вимушений прогул у розмірі 21754,80 грн. з урахуванням обов'язкових платежів, допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. та зобов'язати відповідача видати йому трудову книжку без запису про незаконне звільнення.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано звільнення ОСОБА_3 згідно з наказом № 184 від 05.09.2016 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді сторожа служби сторожів КП «Титан».

Стягнуто з КП «Титан» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 21754, 80 грн.

Стягнуто з КП «Титан» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 700 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з КП «Титан» на користь державного бюджету Комунарського району м. Запоріжжя судовий збір в сумі 1102,40 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 3200 гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, КП «Титан» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що наказом № 36 від 05.09.2015 року позивача було призначено на посаду охоронника (а.с.4).

Відповідно до наказу № 117 від 01.07.2016 року по Комунальному підприємству «Титан» до штатного розпису внесені наступні зміни - виведено із штатного розпису комунального підприємства посаду «Сторож» в кількості 15 одиниць, посадовий оклад 1450 грн. та затверджено новий штатний розпис з 06.09.2016 року (т. 1, а.с.83).

З 06.09.2016 року наказом № 184 від 05.09.2016 року позивача було звільнено з підприємства на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України за скороченням штату (т.1, а.с.4).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За положеннями 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Суд не може втручатися в господарську діяльність підприємства, обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Підприємство має на свій розсуд вносити зміни в штатний розпис.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами) роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 05 липня 2016 року попереджений про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1ст.40 КЗпП України, у зв'язку з скороченням штату працівників (т.1, а.с.87).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дотримання підприємством при звільненні позивача приписів ст. 42 КЗпП України - щодо надання йому переважного права залишитися на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та вимог передбачених ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо пропонування працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації (а.с.85-87, 164).

За приписами ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Статтею 252 КЗпП України та ч.3, ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються із дотриманням загальних норм.

Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 6 листопада 1992 року, у тих випадках, коли крім додержання загальних вимог щодо порядку звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з чинним законодавством на звільнення певних категорій працівників (наприклад, неповнолітніх, працівників, обраних до складу народних депутатів, профспілкових органів, ради (правління) підприємства, ради трудового колективу) необхідна також згода відповідного органу, вона має бути і в тому випадку, коли за ст. 43-1 КЗпП України допускається звільнення без згоди профспілкового органу підприємства, установи, організації (крім ліквідації). Якщо за положеннями чинного законодавства у цих випадках згода відповідного органу має бути попередньою, суд бере до уваги лише таку згоду, оскільки іншого законом не передбачено.

Таким чином, ст. 43 КЗпП України, ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» умову надання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на розірвання трудового договору з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, визначають обов'язковою.

Отже, системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.03.2014 року у справі № 21-44а14, постанові Верховного Суду України від 01.10.2013 року по справі № 21-319а13.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 липня 2002 року відбулася реєстрація об'єднання громадян - Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості», що підтверджується свідоцтвом № 1802 (т.1, а.с.135). Статут Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» затверджений 1-м З'їздом ВПС «Захист справедливості 25 січня 2002 року, яка легалізована Міністерством юстиції України 02 липня 2002 року (свідоцтво № 236 від 01.07.2016 року) (а.с.116-132).

Відповідно до Протоколу установчих зборів первинної профспілкової організації Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» працівників КП «Титан» від 27 червня 2016 року на засіданні вирішувались питання: про створення первинної профспілкової організації, прийняття Статуту, вибори керівних органів, реєстрацію первинної профспілкової організації (а.с. 6-15).

Про визнання первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» організаційною ланкою ВПС «Захист справедливості» свідчить витяг з протоколу №62 від 01 липня 2016 року Центральної ради Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» ( а.с.133).

Про створення у КП «Титан» первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» листом від 05.07.2016 року повідомлено директора КП «Титан» Іщенко Л.Г., зі змісту якого також вбачається, що головою профспілкового комітету обрано ОСОБА_5, членами профсоюзного комітету - ОСОБА_3, ОСОБА_6 Повідомлення отримано 05.07.2016 року (а.с.110).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 25.07.2016 року було проведено державну реєстрацію первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан», керівником якого є ОСОБА_5 ( а.с. 12).

Таким чином, надсилання на адресу керівника КП «Титан» повідомлення про створення на підприємстві первинної організації ВПС «Захист справедливості» є моментом легалізації цієї профспілки.

Судом також встановлено, що позивач, який в інших профспілкових організаціях не перебував, є членом та заступником керівника первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан» (а.с.13-15).

Довід апеляційної скарги про те, що на адресу адміністрації підприємства не направлялись докази на підтвердження створення первинної профспілкової організації ВПС «Захист справедливості» працівників КП «Титан» спростовуються матеріалами справи, а саме: листом КП «Титан» №543 від 23.08.2016 року (а.с.136-138), наданим суду саме відповідачем, з якого вбачається, що підприємство отримало: Свідоцтво про реєстрацію Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості», Статут Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості», Свідоцтво ¹236 про реєстрацію первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан».

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про те, що відомості про державну реєстрацію вищевказаної первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан» містилися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ще до моменту звільнення позивача, такі відомості є публічними, вільно відкритими до доступу, а інформацією про створення такої профспілки та про участь у її діяльності позивача комунальне підприємство «Титан» завчасно володіло.

Таким чином, з огляду на те, що КП «Титан» не надано доказів щодо звернення до первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан» і до Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» та отримання висновку профспілки, висновок суду про порушення відповідачем вимог ст.ст.43, 252 КЗпП України та ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» є обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи.

Посилання апеляційної скарги на те, що голова Центральної ради Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» Саран В.І. не мав повноважень на видачу Свідоцтва ¹236, не спростовує висновків суду першої інстанції з огляду на те, що відомості про державну реєстрацію первинної профспілкової організації, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб із реєстру не виключено, вищезазначене свідоцтво недійсним не визнавалось.

Твердження апеляційної скарги про те, що керівництву підприємства не було відомо про те, що на позивача розповсюджуються гарантії для працівників, передбачені положеннями ст.252 КЗпП України, не заслуговує на увагу з огляду на зміст отриманого 05.07.2016 року повідомлення, в якому зазначено, що ОСОБА_3 обраний до профспілкового органу створеної первісної профспілкової організації (а.с.11).

Довід апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не з'ясовувались питання щодо діяльності первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан» колегія суддів вважає неприйнятним, оскільки це питання не має правового значення для вирішення спору про поновлення на роботі.

За змістом ст. ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку

Вирішуючи питання в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Титан», про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вірно застосувавши положення ст.ст. 116-117 КЗпП України, оцінивши докази відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про часткове в сумі 21 754гривень 80 коп. задоволення вимог позивача.

Твердження в апеляційній скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог спростовується матеріалами справи (а.с.181).

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

За таких обставин колегія вважає, що ухвалене в справі судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Титан» відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: