Ухвала суду № 68227347, 10.08.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2317/17 Головуючий у 1-й інстанції: Фунжий О.А.

Є.У.№ 333/1988/16-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про витребування квартири з чужого незаконного володіння, вилучення і передачу квартири у володіння територіальної громади, скасування реєстрації права власності на квартиру;

ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, про усунення перешкод у користування квартирою виселення, вселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_8 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року Запорізька міська рада звернулась до суду з вищевказаним позовом , який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала. Позивач зазначав, що спірна квартира АДРЕСА_1 належала до державного житлового фонду. Наймачем квартири була ОСОБА_5, членами її сім'ї, які мали право користування житлом в квартирі були ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_4 Заочним судовим рішенням у січні 2008 року ОСОБА_10 та ОСОБА_4 були визнані такими, що втратили право користування житлом. 27 лютого 2008 року розпорядженням голови районної адміністрації по Комунарському району міста Запоріжжя ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на квартир, яку у березні 2008 року остання продала ОСОБА_6 В подальшому протягом 2008-2011 років спірна квартира ще тричі перепродавалася, за останнім договором купівлі-продажу від 19.04.2013 року право власності на спірну квартиру набула ОСОБА_3

Посилаючись на те, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, приватизація квартири і договір купівлі-продажу від 07.03.2008 р. визнані недійсними, відновлено право ОСОБА_10 та ОСОБА_4 на користування вищевказаною квартирою, позивач просив суд на підставі ст.388 ЦК України витребувати та вилучити у відповідача ОСОБА_3 об'єкт спірної нерухомості та передати його у володіння територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради; державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 скасувати.

У травні 2016 року третя особа ОСОБА_4 звернулась до суду із самостійними позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні вказаною квартирою, виселення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири, вселення її в квартиру (а.с. 67-70 т.1). Позовні вимоги ОСОБА_4 з урахуванням уточнень (а.с. 109-111 т.2) мотивовано тим, що вона не позбавлена в судовому порядку права користування спірною квартирою, однак в квартирі мешкають відповідачі, які чинять їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням. З наведених підстав позивач просила суд усунути їй перешкоди у користуванні спірною квартирою, виселити відповідачів з квартири та вселити її в квартиру.

Ухвалою суду від 14 вересня 2016 р. до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спора, залучені перший власник квартири ОСОБА_5, наступні власники ОСОБА_6, ОСОБА_7 (а.с. 60-61 т.2)

Ухвалою суду від 8 грудня 2016 р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спора, залучено орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району. (а.с. 94-95 т.2)

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 квітня 2017 року позови Запорізької міської ради і ОСОБА_4 задоволено.

Витребувано та вилучено квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 та передано квартиру у володіння територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, номер запису про право власності 717181 від 19 квітня 2013 р., - скасовано.

Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_4 квартирою АДРЕСА_1, які чинять ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири АДРЕСА_1.

Вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3, ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст.ст. 307, 308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира вибула із власності територіальної громади поза її волею на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано, приватизація квартири і договір купівлі-продажу визнані недійсними, а тому на підставі ст.388 ЦК України вона підлягає вилученню на користь власника із чужого незаконного володіння. Оскільки третя особа із самостійними позовними вимогами інвалід другої групи ОСОБА_4 не втратила права користування житлом, вона підлягає вселенню в спірну квартиру, а відповідачі - виселенню.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.

Судовим рішенням в іншій справі, що набрало законної сили, встановлено, що 23 жовтня 1982 р. виконавчим комітетом Запорізької міської ради народних депутатів ОСОБА_5 було надано обмінний ордер № 3787 на вселення до квартири АДРЕСА_1, згідно з яким право на проживання у вказаній квартирі, окрім наймача ОСОБА_5, отримали члени її сім'ї - сини ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Згодом у зазначену квартиру вселилися в установленому порядку ОСОБА_10 як невістка та ОСОБА_4 як онука наймача.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2008 р. позов ОСОБА_11та ОСОБА_5 до ОСОБА_10, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, задоволено. Визнано відповідачів такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, зобов'язано СГІРФО Комунарського РВ ЗМУ УМВС України у Запорізькій області зняти ОСОБА_10 та ОСОБА_4 з реєстраційного обліку у зазначеній квартирі.

Розпорядженням голови Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради № 395р від 27 лютого 2008 року «Про приватизацію житла» спірну квартиру передано у приватну власність ОСОБА_5 27 лютого 2008 р. ОСОБА_5 видано свідоцтво № НОМЕР_2 про право власності на цю квартиру.

7 березня 2008 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чирвою Л.А., відповідно до якого ОСОБА_6 набула право власності на вказану спірну квартиру.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2008 р. заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2008 р. скасоване, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2010 р. позовну заяву ОСОБА_11, ОСОБА_5 до ОСОБА_10, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, залишено без розгляду.

Таким чином, підстава, за якою ОСОБА_4 та ОСОБА_10 позбавлені права користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 і зняті з реєстрації місця проживання у цій квартирі, була скасованою, а отже, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2008 р. щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_4 на час приватизації 27 лютого 2008 р. спірної квартири не набрало законної сили.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2014 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2014 року, визнано незаконним розпорядження Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради № 395р від 27 лютого 2008 р. про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5; визнано незаконним свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_2 від 27.02.2008 року, видане Комунарською районною адміністрацією Запорізької міської ради на ім'я ОСОБА_5; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 7 березня 2008 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6. (а.с. 24,25-27 т.1)

У відповідності зі ст. 61 ч.3 ЦПК України обставини, встановленими вказаним судовим рішенням, доказуванню не підлягають.

Таким чином, після визнання судовим рішенням від 17 лютого 2014 р. незаконними розпорядження про приватизацію квартири та свідоцтва про право власності на житло, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного 7 березня 2008 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, відновлено право власності територіальної громади на спірну квартиру(а.с. 98-99 т.1)

Судом також встановлено, що власником спірної квартири на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19 квітня 2013 р. є ОСОБА_3

Договір купівлі-продажу спірного житла було укладено в той час, коли в проваджені суду першої інстанції знаходився спір між ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконавчим комітетом Запорізької міської ради, ОСОБА_6 про визнання недійсним приватизації житла і договору купівлі-продажу (а.с. 139, 140 т.1).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із ст. 388 ч.1 п.3 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки встановлено, що спірна квартира вибула з володіння територіальної громади м. Запоріжжя не з волі власника на підставі рішення, яке згодом було скасовано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира підлягає витребування від набувача ОСОБА_3 та передачі у володіння територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради у відповідності зі ст. 388 ЦК України.

Вказаний висновок суду кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України від 11 червня 2014 р. в справі № 6-52цс14, згідно якої майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Та обставина, що власником майна, яке підлягає витребуванню із незаконного володіння, є територіальна громада, а не фізична особа, не є підставою для відмови у позові, оскільки за положенням ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, а тому квартира не може бути витребувана у неї ні за яких обставин, не узгоджуються з вимогами ст.388 ЦК України.

Договір купівлі-продажу спірного житла був укладений ОСОБА_3 в той час, коли в проваджені суду розглядався спір з приводу незаконності приватизації цієї квартири і її подальшого продажу. Та обставина, що під час розгляду спору про приватизацію житла виконком як відповідач заперечував проти його задоволення, не свідчить, що приватизація житла відбулася з дотриманням вимог чинного законодавства, подальше відчуження житла відбувалося з дотриманням вимог ст.ст.203,215 ЦК України.

Обґрунтовуючи свою позицію про незаконність судового рішення, ОСОБА_3 посилалася також на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. та низку рішення Європейського Суду з прав людини .

Однак у даній справі обставини є іншими і істотно різняться від тих справ, на які посилаються відповідачі.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. Статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Правильне застосування законодавства, його дотримання у цивільних правовідносинах незаперечно становить суспільний інтерес.

У даному випадку судове рішення, на підставі якого була проведена приватизація і відбулося подальше відчуження житла, було скасовано, відповідач укладала договір купівлі-продажу квартири в той час, коли спір з приводу цієї квартири розглядався у суді, при відчуженні квартири не було дотримано чинного законодавства, оскільки були порушені права інваліда, який зберігав за собою право користування житловим приміщенням, що, безумовно, не відповідає суспільному інтересу.

Органом місцевого самоврядування порушення закону не допускалися і не приймалися будь-які незаконні рішення, а майно у відповідача на користь територіальної громади витребувано відповідно до механізму, встановленого національним законодавством.

Отже, звернення територіальної громади до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо незаконного вибуття майна із власності власника і повернення такого майна.

Не порушено і принцип справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи.

Витребуванням майна на ОСОБА_3 не покладено надмірний тягар, оскільки відповідно до законодавства вона має засоби юридичного захисту свого цивільного права. І доводи апеляційної скарги щодо не вирішення питання про відшкодування добросовісному набувачу витрат на придбання спірного майна не заслуговують на увагу, оскільки покупець цього майна відповідно до ст. 661 ЦК України може звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

Таким чином, гарантії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не порушені.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про усунення перешкод у користування квартирою, виселення відповідачів та вселення її в квартиру, суд правильно застосував положення ст. 396 ЦК України, відповідно до якої особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень гл.29 ЦК.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_4 яка є інвалідом з дитинства, у спірній квартирі проживала з дня народження і мала право користування житловим приміщенням як член сім'ї наймача відповідно до положень ст. 64 ЖК України. У передбаченому законом порядку її право користування спірним житлом не припинялося, оскільки заочне рішення, яким останню було визнано такою, що втратила право користування квартирою, скасовано, а позов наймача - залишено без розгляду.

Враховуючи, що на цей час не існує судового рішення, що набрало законної сили, про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування спірною квартирою, приватизація житла і перший договір купівлі продажу квартири визнані недійсними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що порушене право останньої підлягає захисту у обраний нею спосіб.

Та обставина, що на виконання заочного судового рішення, яке згодом було скасовано, ОСОБА_14 зняли з реєстрації в спірній квартирі, не свідчить про те, що її право користування житлом припинилося.

У передбачений законом спосіб такою, що втратила право користування житлом, ОСОБА_14 не визнавалася. Приватизація спірної квартири і договір купівлі-продажду, укладений членом сім'ї ОСОБА_14, скасовані, а отже право останньої на користування спірною квартирою було відновлено в судовому порядку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції порушені права ОСОБА_8 як співвласника спірної квартир і неповнолітньої дитини ОСОБА_9 також безпідставні. Оскільки покупцем за договором купівлі-продажу квартири є ОСОБА_3, саме до неї як до власника і були пред'явлені вимоги про витребування майні із чужого незаконного володіння. ОСОБА_8 приймав участь у розгляді справи як відповідач, а тому права останнього при розгляді цієї справи судом не порушені. Відповідачі як законні представники своєї неповнолітньої дитини не позбавлені можливості відновити своє порушене право у передбачений законом спосіб.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, дав належну оцінку наданим доказам в їх сукупності та прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст.307,308,313,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду Запорізької області від 07 квітня 2017 року по цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: