Постанова № 68212307, 02.08.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

02.08.2017 року справа №908/4828/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3За участю представників сторін: від позивача (апелянта): від відповідача (боржника): від третьої особи-1: від третьої особи-2: ОСОБА_4 - за довіреністю б/н від 20.02.2017р.; ОСОБА_5 - за довіреністю б/н від 05.01.2017р.; не з’явились; ОСОБА_6 - за довіреністю б/н від 02.03.2017р.; ОСОБА_7М, - за довіреністю №12/06/17 від 20.06.2017р.;розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС.НАФТА", м. Запоріжжя на ухвалу Господарського суду Запорізької області від22.06.2017 рокуу справі№ 908/4828/15 (суддя Ніколаєнко Р.А.)за заявоюДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, м. Запоріжжя до боржника ліквідатор про за позовною заявою до відповідача за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Полонія", м. Запоріжжя ОСОБА_8, м. Запоріжжя банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС.НАФТА", м. Запоріжжя Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія", м. Запоріжжя 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТАР-2007", м. Запоріжжя 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промнафтохім", м. Запоріжжяпровизнання договору дійсним та визнання права власності на майно

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС.НАФТА" (далі за текстом – ТОВ "ТРАНС.НАФТА") звернулося до господарського суду Запорізької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полонія" (далі за текстом – ТОВ "Полонія") про визнання дійсним договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 року, укладеного між ТОВ "ТРАНС.НАФТА" та ТОВ "Полонія", та про визнання за ТОВ "ТРАНС.НАФТА" права власності на нерухоме майно, що складається з будівлі операторської АЗС, навісу, складу, бензозаправлювальної колонки – 2 шт., ємності, ПММ-2 шт., паркану, цоколю паркану, замощення – 2 шт., та розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул.Українська, буд. 52.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.06.2016 року (суддя Черкаський В.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2017 року (судді: Сгара Е.В. – головуючий, ОСОБА_9, ОСОБА_10Д.), у справі №908/841/16 в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2017 року постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2017 року та рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Враховуючи висновки викладені в постанові Вищого господарського суду України від 04.04.2017 року у справі №908/841/16 щодо її підсудності, згідно зі ст.ст. 41, 12, 16, ГПК України та ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 22.12.2011 року за №4212-VІ ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.04.2017 матеріали позовної заяви ТОВ "ТРАНС.НАФТА" до ТОВ "Полонія" про визнання договору дійсним та визнання права власності на майно прийнято до розгляду в межах справи №908/4828/15 про банкрутство ТОВ "Полонія".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.05.2017 року до участі у спорі за заявою ТОВ "ТРАНС.НАФТА" залучено в якості третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ТОВ "АНТАР-2007" та ТОВ "Промнафтохім", оскільки згідно з наданою ТОВ "ТРАНС.НАФТА" письмовою інформацією за результатами аукціону з продажу майна банкрута - ТОВ "Полонія" за договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 17.10.2016 року спірне майно перейшло до ТОВ "АНТАР-2007", яке продало майно ТОВ "Промнафтохім".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 року відмовлено ТОВ "ТРАНС.НАФТА" у задоволені позову до ТОВ "Полонія" про визнання дійсним договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 року, укладеного між ТОВ "ТРАНС.НАФТА" та ТОВ "Полонія", та про визнання за ТОВ "ТРАНС.НАФТА" права власності на нерухоме майно, що складається з будівлі операторської АЗС, навісу, складу, бензозаправлювальної колонки – 2 шт., ємності, ПММ-2 шт., паркану, цоколю паркану, замощення – 2 шт., та розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул.Українська, буд. 52.

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, заявник - ТОВ "ТРАНС.НАФТА" звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 року у справі №908/4828/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "ТРАНС.НАФТА" в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права з тих підстав, що оспорювану ухвалу господарського суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням всіх фактичних обставин справи, враховуючи необґрунтований висновок суду першої інстанції щодо ненадання позивачем належних доказів оплати майна та переходу до нього права власності на майно згідно умов договору, у зв’язку із чим місцевим господарським судом не було прийнято акт приймання-передачі майна у власність від 10.08.2015 року. Зазначив, що сплатив відповідачеві визначені сторонами у договорі 90% ціни договору шляхом передачі векселів (у січні 2015 року – 134016,66 грн., у квітні 2015 року – 31533,34 грн., у липні 2015 року – 23650,00 грн., у грудні 2015 року – 2613,49 грн.) в загальній сумі 191813,49 грн., проте ТОВ "Полонія" незаконно ухиляється від нотаріального посвідчення договору, чим вчиняє перешкоди у реалізації набутих за договором прав власності. Також зазначив, що оплата, за винятком суми 2613,49 грн., здійснювалася шляхом видачі простих векселів. Заявник апеляційної скарги наполягає, що він звернувся до відповідача із вимогою про проведення дій, направлених на державну реєстрацію переходу права власності на вже викуплене майно. В той же час, відповідач ухилився від обов’язків, прийнятих на себе договором від 01.08.2013 року, а саме укладення договору купівлі-продажу, чим самим порушив права позивача щодо державної реєстрації права власності та подальшого володіння та вільного розпорядження майном.

Крім того, апелянт стверджує про порушення місцевим судом принципу рівності учасників судового процесу перед законом і судом, принципу змагальності сторін ст.ст. 42, 43 ГПК України, ст. 129 Конституції України, ст. 7 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в частині надання оцінки документам – виданим простим векселям.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2017 року для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів та визначено у наступному складі: ОСОБА_1 – головуючий (суддя-доповідач), ОСОБА_9, ОСОБА_3

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.07.2017 року о 12 год. 10 хв.

У відзивах на апеляційну скаргу, які надійшли через канцелярію суду від ТОВ "АНТАР-2007", ТОВ "Промнафтохім" та арбітражного керуючого ОСОБА_8, треті особи та ліквідатор вказали про безпідставність доводів позивача, у зв’язку із чим просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 року у справі №908/4828/15 просили залишити без змін.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду України від 19.07.2017 року відкладено розгляд апеляційної скарги на 02.08.2017 року о 14 год. 50 хв.

Розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №1338 від 01.08.2017 року у зв’язку з неможливістю розгляду справи суддею-членом колегії ОСОБА_9 через перебування у відпустці на дату слухання справи, призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/4828/15.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 01.08.2017 року змінено відсутню суддю та визначено наступний склад колегії: ОСОБА_1 – головуючий (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3

02.08.2017 року в судовому засіданні апеляційної інстанції, яке проходило в режимі відеоконференції, були присутні представники апелянта (позивача), які наполягали на доводах апеляційної скарги, просили суд її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 року у справі №908/4828/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "ТРАНС.НАФТА" в повному обсязі.

Присутні у судовому засіданні апеляційної інстанції 02.08.2017 року представники ТОВ "АНТАР-2007" та ТОВ "Промнафтохім" заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили суд залишити ухвалу господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 року у справі №908/4828/15 без змін.

Представники відповідача та ліквідатор в судове засідання не з’явились. Відповідно до ст. 98 ГПК України про час і місце проведення судового засідання сторін по справі було повідомлено належним чином. Явка сторін у судове засідання апеляційної інстанції не була визнана обов’язковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами ч. 2 цієї ст. передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.09.2015 року порушено провадження у справі №908/4828/15 про банкрутство ТОВ "Полонія", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Оголошення про порушення справи про банкрутство оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 23.09.2015 року.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.11.2015 року затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів ТОВ "Полонія".

Постановою господарського суду Запорізької області від 16.12.2015 року боржника -ТОВ "Полонія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_8

Офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет 21.12.2015 року.

Після визнання ТОВ "Полонія" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, формування ліквідаційної маси, розпочато організацію реалізації майна банкрута.

В подальшому, в результаті проведеного ТОВ "Всеукраїнський аукціонний дім" аукціону з продажу цілісного майнового комплексу ТОВ "Полонія" переможцем аукціону визнано ТОВ "АНТАР-2007" (учасник, який запропонував найвищу ціну лоту), цілісний майновий комплекс продано за 258960,00 грн.

Як вже зазначалось, ТОВ "ТРАНС.НАФТА" звернулося до господарського суду Запорізької області із позовом до ТОВ "Полонія" про визнання дійсним договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 року, укладеного між ТОВ "ТРАНС.НАФТА" та ТОВ "Полонія", та про визнання за ТОВ "ТРАНС.НАФТА" права власності на нерухоме майно, що складається з будівлі операторської АЗС, навісу, складу, бензозаправлювальної колонки – 2 шт., ємності, ПММ-2 шт., паркану, цоколю паркану, замощення – 2 шт., та розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул.Українська, буд. 52.

Вимоги позивача ґрунтуються на укладеному між ТОВ "ТРАНС.НАФТА" (далі за текстом - Орендар) та ТОВ "Полонія" (далі за текстом - Орендодавець) Договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 року (далі за текстом – Договір), та Додаткової угоди до нього від 01.10.2013 року.

Відповідно до акту приймання-передачі майна у власність від 10.08.2015 року, підписаного між сторонами, Орендодавець передав, а Орендар бере у власність вищевказане орендоване майно, а саме: будівля операторської АЗС; навіс; склад; бензозаправлювальна колонка – 2 шт; ємність ПММ - 2 шт.; паркан-2 шт.; цоколь паркана; замощення - 2 шт.

Позивач – ТОВ "ТРАНС.НАФТА", зазначаючи що в повному обсязі виконав умови Договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 року щодо оплати останнього, а відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації, звернувся до місцевого господарського суду із даним позовом в якому просить:

- визнати Договір оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 року укладеного між ТОВ "Полонія" та ТОВ "ТРАНС.НАФТА" дійсним;

- визнати за ТОВ "ТРАНС.НАФТА" право власності на майно, що складається з будівлі операторської АЗС; навіс; склад; бензозаправлювальна колонка – 2 шт; ємність ПММ - 2 шт.; паркан; цоколь паркана; замощення - 2 шт.,та розташоване за адресою м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 52.

При розгляді вказаних позовних вимог господарський суд першої інстанції не знайшов правових підстав для задоволення вимог заяви ТОВ "ТРАНС.НАФТА" про визнання договору дійсним та визнання права власності, оскільки визнав їх необґрунтованими та недоведеними.

Колегія Донецького апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права керуючись повноваженнями визначеними ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала господарського суду першої інстанції підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Правовідносини, що реалізуються у даному спорі в межах справи про банкрутство, покладені в основу та закріплені умовами Договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 року, який за своєю правовою природою є змішаним договором та містить в собі ознаки як договору оренди, так і договору купівлі-продажу, згідно останньому, за приписами ст. 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

При розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним необхідно дослідити наступні обставини: чи домовились сторони щодо усіх істотних умов договору, чи підтверджується така домовленість письмовим доказом, чи відбулось повне або часткове виконання договору, чи ухиляється одна із сторін від нотаріального посвідчення спірного договору.

Разом з тим, при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним необхідно з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення.

Як вже зазначалось вище, між відповідачем - ТОВ "Полонія", як Орендодавцем, та позивачем - ТОВ "ТРАНС.НАФТА", як Орендарем, укладено договір оренди майна з переходом права власності б/н від 01.08.2013 року.

Відповідно до п. 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених Договором, орендодавець зобов’язується передати орендареві у строкове платне користування майно, що визначене у цьому Договорі, яке належить орендодавцю на праві власності на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.10.2009 року у справі №2-3340-2009, з наступним переходом права власності на майно до орендаря, а орендар зобов’язується прийняти майно у строкове платне користування, а згодом у власність, а також сплачувати орендодавцеві плату, що складається з орендної плати та відрахування частини вартості майна (плата за майно), відповідно до Додатку 1.

Відповідно до п.1.2 Договору майно яке передається в оренду, а згодом у власність, складається з будівлі операторської АЗС; навіс; склад; бензозаправлювальна колонка – 2 шт; ємність ПММ - 2 шт.; паркан – 2 шт.; цоколь паркана; замощення - 2 шт., та розташовано за адресою м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 52.

Пунктом 1.3 Договору спочатку було узгоджено, що ціна Договору складає 195813,49 грн.

Згідно п. 3.1 Договору строк оренди було визначено у 2 роки 5 місяців з моменту прийняття майна та підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2. Договору розрахунковий період за Договором починається в перший місяць останнього календарного року дії Договору. Орендар зобов’язується сплатити плату за Договором у строки, передбачені Додатком 1, що є невід’ємною частиною даного Договору, виходячи із місячного платежу в розмірі 6900,00 грн., який складається з 1000,00 грн. орендної плати та 5900,00 грн. плати за майно.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що плата за Договором сплачується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця. За домовленістю сторін допускаються інші форми розрахунків, які не заборонені законодавством України, в тому числі векселями.

Згідно п. 7.1 Договору майно, що орендується, переходить у власність орендаря по закінченню дії Договору, за умови повної виплати ціни договору, передбаченої п.1.3 Договору.

Відповідно до п.п. 7.2, 7.3 Договору перехід права власності на майно від орендодавця до орендаря оформлюється шляхом складання (підписання та скріплення печатками) сторонами відповідного акта, з подальшою державною реєстрацією переходу права власності у відповідних органах. Договір купівлі-продажу майна укладається на вимогу орендодавця.

Згідно з актом приймання-передачі майна до договору оренди з переходом права власності від 01.08.2013 року до Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв визначене Договором майно по вул. Українська, буд. 52 в м. Запоріжжі у строкове платне користування.

Додатковою угодою від 01.10.2013 року до Договору було внесено зміни до Договору, зокрема п. 1.3. Договору викладено в наступній редакції: "Ціна договору складає 191813,49 грн.", п. 7.1 Договору викладено в наступній редакції: "Майно, що орендується, переходить у власність орендаря за умови виплати не менше 90% ціни договору, передбаченої п. 1.3. Договору. Залишок ціни договору повинен бути сплачений відповідно до п. 4.3 Договору не пізніше 31.12.2015 року".

У зв’язку із внесенням змін Додатком №1 до Договору "Графік внесення платежів" також узгоджено у новій редакції, виходячи з нової суми Договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Враховуючи умови Договору, який за своєю правовою природою є змішаним, оскільки містить в собі ознаки як договору оренди, так і договору купівлі-продажу.

До того ж сама по собі оренда або оплатне тимчасове користування майном не може тягти набуття права власності.

Зі змісту ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

До договорів оренди та купівлі-продажу нерухомості законом встановлені вимоги щодо форми їх укладення.

Згідно ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Положення ст. 657 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачали, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже, договірні - орендні правовідносини сторін Договору не підлягали нотаріальному посвідченню, оскільки майно передавалося в оренду на строк менший ніж три року.

Водночас, підлягали обов’язковому нотаріальному посвідченню (без подальшої державної реєстрації) договірні відносини в частині купівлі-продажу, як підстави набуття права власності на майно.

Як вже вказувалось в силу ч.ч. 2, 3 ст. 640 Цивільного кодексу України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Тобто, момент вчинення договору купівлі-продажу пов’язаний з нотаріальним посвідченням. Проте, спірний змішаний Договір в нотаріальному порядку не посвідчений.

У відповідності до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Разом з тим, за певних обставин, на випадок недодержання сторонами обов’язкової для певного роду правочинів нотаріальної форми посвідчення ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним і у такому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З наявних матеріалів справи та пояснень учасників судового процесу судом апеляційної інстанції з’ясовано, що як ліквідатор відповідача так і треті особи вважають, що Договір оренди нерухомого майна з переходом права власності є неукладеним, оскільки його сторонами не досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов, а саме – в Договорі відсутній кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований об’єкт Договору. Зазначені учасники судового процесу вказують, що взагалі об’єкт Договору розташований на земельній ділянці площею 2,38 га (кадастровий номер 2310100000:01:006:0018), яка перебуває в орендному користуванні у ТОВ "ВПО Запоріжжя" на підставі договору оренди землі від 20.06.2006 року і ні позивач, ні ТОВ "Полонія" не зверталися за виділом земельної ділянки та/або за наданням інформації та документів, необхідних для оформлення Договору, а відтак, в зв’язку з неукладеністю Договору за відсутності необхідних істотних умов не можна застосувати ст. 220 Цивільного кодексу України та визнання Договору дійсним. З огляду на викладені обставини ліквідатор та треті особи посилаються на ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України.

При розгляді вищевказаних доводів колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦК України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків).

За змістом ст. 120 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов’язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Приписи ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України передбачають, що договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У відповідності до ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). При цьому ця ж норма містить застереження про те, що в разі якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до правових висновків Верховного суду України, викладених в постанові від 23.09.2015 року у справі №914/2846/14 слідує, що системний аналіз ст.ст. 180, 181 ГК України дає підстави для висновку, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами.

Згідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як передбачено в п. 2 Договору, передача майна оформлюється актом приймання-передачі, підписаним з обох сторін

Згідно з актом приймання-передачі майна від 01.08.2013 року до Договору, визначене Договором майно було передано у користування.

Відповідно до платіжного дорученням №128 від 11.12.2015 року ТОВ "ТРАНС.НАФТА" в рахунок оплати платежу згідно з Договором та Додатком 1 до нього сплатило ТОВ "Полонія" 2613,49 грн.

Виходячи зі змісту Договору виконання елементів оренди на визначених Договором умовах є первинним, ці елементи передують настанню відносин купівлі-продажу. У договорах оренди майна кадастровий номер земельної ділянки закон обов’язковою істотною умовою не визначає.

Настання ж відносин щодо купівлі-продажу та переходу права власності, до яких вимагається зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, за умовами Договору пов’язано із сплатою платежів згідно з Додатком № 1 до Договору. До того ж, Договір передбачає можливість укладення окремого договору купівлі-продажу майна (п.7.2 Договору). Строк дії Договору визначено не конкретним строком чи періодом, а до моменту повного виконання сторонами своїх обов’язків.

При цьому, несвоєчасність, невжиття відповідних заходів до оформлення (переоформлення) земельних відносин, неналежність та недобросовісність в тому не тягне визнання договорів неукладеними.

Що стосується відсутності в Договорі домовленості щодо амортизаційних відрахувань, та також не заперечується, що ст. 284 Господарського кодексу України порядок використання амортизаційних відрахувань відносить до істотних умов договору оренди.

Проте, як вже зазначалося, відбулося часткове виконання Договору.

Таким чином, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання Договору неукладеним по заявлених третіми особами та ліквідатором ТОВ "Полонія" мотивах.

Право позивача на звернення до суду з метою реалізації ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України судом апеляційної інстанції не заперечується, проте для визнання договору дійсним мають бути наявними встановлені для того законом підстави.

Як роз’яснено в постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним необхідно з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи не втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв’язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених ст. 218 (Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину) та ст. 220 ЦК України.

Статтею 220 Цивільного кодексу України визначено передумови визнання договору дійсним домовленість щодо усіх істотних умов, факт повного чи часткового виконання договору та ухилення сторони договору від нотаріального посвідчення.

Вказані факти мають бути підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33 – 34 ГПК України.

З матеріалів справи слідує, що в Договорі, крім безготівкової форми розрахунків, сторони передбачили можливість за домовленістю розрахунків в іншій формі, які не заборонені законодавством України, в тому числі розрахунки векселями (п. 4.3 Договору).

На переконання заявника апеляційної скарги сплата 90% суми платежів за Договором здійснена в ним згідно з узгодженим Договором графіком платежів шляхом видачі ТОВ "Полонія" простих векселів, а саме:

- у січні 2015 року сплачено 134016,66 грн., з яких 17000,00 грн. - сума орендної плати, 117016,66 грн. - сума погашення частини вартості майна;

- у квітні 2015 року сплачено 31533,34 грн., з яких 4000,00 грн. - сума орендної плати, 27533,34 грн. - сума погашення частини вартості майна;

- у липні 2015 року сплачено 23650,00 грн., з яких 3000,00 грн. - сума орендної плати, 20650,00 грн. - сума погашення частини вартості майна,

- у грудні 2015 року за платіжним дорученням №128 від 11.12.2015 року сплачено залишок заборгованості в розмірі 2613,49 грн., з яких 322,00 грн. сума орендної плати та 2291,49 грн. сума погашення частини вартості майна і з цим грошові зобов’язання за Договором з боку позивача виконані в повному обсязі.

На підтвердження викладених обставин ТОВ "ТРАНС.НАФТА" надано картку рахунку ЗОД АТ "ОСОБА_11 ОСОБА_6" №6852 за березень 2012 року, виписки по рахунку ТОВ "ТРАНС.НАФТА" в ПАТ "ОСОБА_11 ОСОБА_6", м. Київ за 01.03.2012 року, видатковий позабалансовий ордер №9820/689/58587 від 01.03.2012 року, накладну від 20.02.2012 року як доказ на підтвердження придбання бланків простих векселів та їх оплати.

Також, позивачем надані довідки Базового відділення м. Запоріжжя АТ "ОСОБА_11 ОСОБА_6" від 11.01.2017 року та від 20.01.2017 року про те, що ТОВ "ТРАНС.НАФТА" були отримані бланки простих векселів у кількості 30 штук за номерами АА 2330271 – 2330300 в Запорізькій ОД АТ "ОСОБА_11 ОСОБА_6" та про те, що кошти за 30 бланків простих векселів в сумі 450,00 грн. та державне мито за бланки векселів в сумі 51,00 грн. були сплачені ТОВ "ТРАНС.НАФТА" з поточного рахунку в АТ "ОСОБА_11 ОСОБА_6".

У якості доказу на підтвердження здійснення платежів за Договором у вексельній формі ТОВ "ТРАНС.НАФТА" надано додаткові угоди до Договору - угоди про вексельний платіж №1 від 30.01.2015 року, №2 від 30.04.2015 року та №3 від 31.07.2015 року, акти прийому-передачі векселів №1 від 30.01.2015 року, №2 від 30.04.2015 року та №3 від 31.07.2015 року, платіжне доручення № 128 від 11.12.2015 року, а також реєстр виданих переказних векселів та простих векселів по ТОВ "ТРАНС.НАФТА".

При розгляді вищевказаних доказів колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" в редакції на час виникнення спірних правовідносин видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, фінансових векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

У вищевказаних угодах про вексельний платіж та актах прийому-передачі векселів зазначено про домовленість та передачу ТОВ "Полонія" на користь ТОВ "ТРАНС.НАФТА" в рахунок платежів за Договором простого векселя серії АА №2330281 від 30.01.2015 року на суму 134016,66 грн. зі строком платежу "за пред’явленням", але не раніше 30.01.2020 року, простого векселя серії АА № 2330282 від 30.04.2015 року на суму 31533,34 грн. зі строком платежу "за пред’явленням", але не раніше 30.04.2020 року та простого векселя серії АА №2330283 від 31.07.2015 року на суму 23650,00 грн. зі строком платежу "за пред’явленням", але не раніше 31.07.2020 року.

У витягу з реєстру виданих переказних векселів та простих векселів по ТОВ "ТРАНС.НАФТА" містяться записи про передачу вказаних векселів.

При цьому, оригінали вказаних векселів чи їх копії до суду першої інстанції та до апеляційного суду ні позивачем (як векселедавцем), ні відповідачем (як векселеодержувачем) не надано. В свою чергу ТОВ "ТРАНС.НАФТА" вказує на те, що векселі передавались ТОВ "Полонія", а їх належні копії у позивача відсутністі.

Проте, як зазначено судом першої інстанції, з чим також погоджується колегія суддів, вірності ведення позивачем реєстру виданих переказних векселів та простих векселів по ТОВ "ТРАНС.НАФТА" оцінка не надається, оскільки в даному випадку на вирішення спору даний факт не впливає.

Розглядаючи даний спір, який пов’язаний з обігом векселів, судова колегія перевіряє, чи відповідає документ формальним вимогам, що дозволяють розглядати його як цінний папір (вексель).

Так, у відповідності до ст. 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Виходячи з цього визначення здійснення або передача посвідчених цінним папером прав можливі тільки за умови його пред’явлення.

Статтею 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" і ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що векселі (переказні та прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма і порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

У ст. 1 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон) наведено перелік обов’язкових реквізитів для переказного векселя, а простого - у ст. 75 вказаного закону.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 196 Цивільного кодексу України та ст.ст. 2, 76 Уніфікованого закону документ, який не містить обов'язкових реквізитів, перелічених у вказаних статтях Уніфікованого закону, не є цінним папером (векселем), а може мати силу простої боргової розписки, за винятком випадків, прямо зазначених в абзацах 2-4 ст. 2, абзацах 2-4 ст. 76 Уніфікованого закону. Вимога векселедержателя про виконання вексельного зобов’язання, пред’явлена на підставі документа, що не відповідає формі та не містить обов’язкових реквізитів, підлягає відхиленню судом незалежно від пред'явлення позову про визнання векселя таким, що не має вексельної сили.

При вирішення питання про наявність вексельних зобов’язань необхідно також перевірити додержання вимог вексельного законодавства щодо підписів зобов’язаних за векселем осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" вексель підписується від імені юридичних осіб власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою. За відсутності зазначених реквізитів підпису юридичної особи останній теж слід вважати відсутнім, а сам вексель - таким, що виданий з дефектом форми і не має вексельної сили (ст. 2 Уніфікованого закону).

На необхідність такого, як приведено, дослідження при розгляді судами справ, пов’язаними з вексельними розрахунками, вказано Верховним Судом України в постанові Пленуму від 08.06.2007 року за №5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів".

Непредставлення векселів чи їх належно засвідчених копій виключає можливість надання їм відповідної оцінки судом.

Надані позивачем угоди про вексельний платіж, акти приймання-передачі векселів, реєстр переказних векселів та простих векселів по ТОВ "ТРНС.НАФТА" не є належними доказами, з яких можливо встановити факт додержання чи недодержання передбачених законом вимог при оформленні самих векселів.

Зазначені обставини, а саме факти виписування, видачі, передання шляхом індосаменту векселів та факти отримання векселів не підтверджено ні позивачем (як векселедавцем), ні відповідачем (як векселеодержувачем). Саме по собі докази купівлі бланків векселів надані ТОВ "ТРАНС.НАФТА" не є доказом виписування, передання, здійснення індосаменту на векселях, які нібито передані відповідачу за актами.

Матеріали справи не містять належних у розумінні ст.34 ГПК України доказів розрахунків та оплати вартості майна в розмірі, що надає позивачу за умовами Договору право на отримання майна у власність. Обов’язок доказування покладено на сторони (ст. 33 ГПК України). За ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. До того ж, суд встановлювати місцезнаходження векселів не має.

Слід зазначити, що недбалість у господарській діяльності не виправдовує неподання доказів та не звільняє від такого обов’язку доказування сторін судового процесу.

Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження позивача на визначені векселями строки платежу, а саме: за пред'явленням але не раніше 30.01.2020 року - 31.07.2020 року, оскільки відповідно до ст. 38 Закону про банкрутство за наслідками визнання боржника банкрутом строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута, в тому числі й визначених векселями, вважається таким що настав.

До того ж, в матеріалах справи міститься акт приймання-передачі майна у власність від 10.08.2015 року до Договору, за змістом якого орендодавець - ТОВ "Полонія" передає, а орендар - ТОВ "ТРАНС.НАФТА" бере у власність майно, що є предметом Договору, згідно умов цього Договору.

Колегія суддів не приймає вказаний акт, як доказ на підтвердження виконання Договору до уваги, оскільки з матеріалів справи, зокрема інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 27.10.2015 року будівля операторської АЗС літ. Я, навіс літ. Ж2, які належать на праві власності ТОВ "Полонія" знаходяться в податковій заставі з 12.05.2015 року на підставі рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області про опис майна у податкову заставу №3718/10/08-30-25-020 від 12.02.2014 року.

Згідно з інформаційною довідкою від 24.04.2017 року та матеріалами справи податкова застава (обтяження) припинена 21.06.2016 року в рамках процедур банкрутства.

Таким чином, як на час складання акту приймання-передачі, як і на час виникнення спірних відносин (позов до суду ТОВ "ТРАНС.НАФТА" подано 30.03.2016р.) щодо спірного майна існувало обтяження у вигляді податкової застави, що позбавляло здійснити нотаріальне посвідчення спірного договору, виходячи з положень ст. 657 Цивільного кодексу України.

Проте, незважаючи на заборону на відчуження сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна у власність.

Апелянт вважає, що на відчуження майна мала мовчазна згода контролюючого органу.

Відповідно до 92 Податкового кодексу України, платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою контролюючого органу, а також у разі, якщо контролюючий орган впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

В матеріалах справи наявна копія звернення ТОВ "Полонія" (вих.№ 4 від 31.07.2015) до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, з проханням надати згоду на відчуження майна, визначеного Договором, з посиланням на те, що момент переходу права власності до ТОВ "Полонія" є таким, що відбувся.

В той же час вказаний доказ не може вважатись належним та допустимим, оскільки ксерокопія листа не засвідчена належним чином.

До того ж, в будь-якому разі ліквідатором ТОВ "Полонія" надано адресований на її звернення лист відділення у Шевченківському районі м. Запоріжжя Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області (вих.№96/8-30-1200 від 23.05.2017р.), де зазначається про відсутність інформації відносно погодження ТОВ "Полонія" переходу до ТОВ "ТРАНС.НАФТА" прав власності на АЗС по вул. Українській, 52 в м. Запоріжжі.

Отже, посилання ТОВ "ТРАНС.НАФТА" про погодження відчуження спростовується матеріалами справи.

Складання та підписання акту передачі майна у власність на підставі Договору, який в частині купівлі-продажу та переходу прав власності не набрав чинності через недодержання нотаріальної форми посвідчення тягне наслідок - нікчемність такого акту.

Доказів виконання Договору в частині його елементів купівлі-продажу та доказів настання у ТОВ "ТРАНС.НАФТА" прав на набуття права власності на умовах Договору матеріали справи не містять.

Твердження ТОВ "ТРАНС.НАФТА" про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення Договору колегією суддів не приймаються до уваги враховуючи наступні обставини.

Заявник апеляційної скарги на підтвердження звернення до відповідача з пропозицією нотаріально посвідчити Договір надає адресовану керівнику ТОВ "Полонія" за адресою: м. Запоріжжя, вул. Омельченка, 9/33 телеграму від 14.01.2017 року з проханням протягом трьох робочих днів з’явитися керівника чи уповноваженої особи за адресою:м. Запоріжжя, вул. Іванова, 105 для проведення дій щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації переходу права власності. Телеграма відповідачем не отримана, що підтверджується довідкою-повідомленням ЗФ ЦКП "Укртелеком", де зазначено, що квартира закрита і за сповіщенням адресат за телеграмою не з’являється, а також поясненнями ліквідатора. В свою чергу ліквідатор зазначає про недоцільність у пропозиції з’явитися за вказаною у телеграмі адресою, за якою розташована АЗС.

Колегія суддів апеляційної інстанції виходить з тих обставин, що позов про визнання Договору дійсним позивач подав 30.03.2016 року, при цьому ним самим стверджується, що право на отримання майна у власність виникло в нього 31.07.2015 року – після слати 90% суми Договору шляхом видачі останнього векселя, тобто позов подано за спливом 8 місяців після настання моменту, з яким позивач пов’язує перехід права власності.

При цьому, телеграму від 14.01.2017 року, у якості доказу звернення з відповідною вимогою до відповідача та ухилення відповідача від нотаріального посвідчення Договору, позивач подав лише на новому розгляді спору. Єдиним доказом, наданим позивачем на підтвердження ухилення позивача від посвідчення Договору, являється вказана телеграма. Інші докази на підтвердження таких дій в матеріалах справи відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що постановою господарського суду Запорізької області від 16.12.2015 року у справі №908/4828/15 ТОВ "Полонія" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора. Після цієї події, але не одразу після отримання, за твердженням позивача, права на майно позивач став вживати заходів до посвідчення Договору.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується, припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Тобто підприємство-банкрут, а також його майно опиняються в іншому правовому режимі.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав вважати доведеним ухилення відповідача від нотаріального посвідчення Договору.

Колегія суддів дійшла висновку, що наданими наявними у справі доказами не підтверджується наявність обставин та передумов, за яких можливе застосування до відносин ст. 220 Цивільного кодексу України.

Таким чином судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно відмовлено у задоволенні заяви в частині вимоги про визнання Договору дійсним.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Отже, заявити вимоги про витребування власного майна від інших осіб, вимоги про визнання права власності, яке не визнається іншими особами, може виключно власник майна.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази набуття позивачем права власності на майно за спірним Договором, тому за вимогою про визнання права власності судом першої інстанції також правомірно відмовлено.

На підставі зазначено, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд Запорізької області дійшов правомірних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ТРАНС.НАФТА" до ТОВ "Полонія" про визнання дійсним договору оренди майна з переходом права власності від 01.08.2013 року, укладеного між ТОВ "ТРАНС.НАФТА" та ТОВ "Полонія", та про визнання за ТОВ "ТРАНС.НАФТА" права власності на нерухоме майно, що складається з будівлі операторської АЗС, навісу, складу, бензозаправлювальної колонки – 2 шт., ємності, ПММ-2 шт., паркану, цоколю паркану, замощення – 2 шт., та розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул.Українська, буд. 52.

Таким чином твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для скасування законної та обґрунтованої ухвали господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 року у справі №908/4828/15 суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на ТОВ "ТРАНС.НАФТА".

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105, 106 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС.НАФТА", м. Запоріжжя, на ухвалу господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 року у справі №908/4828/15 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 22.06.2017 року у справі №908/4828/15 - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Судді: О.Л. Агапов

ОСОБА_3