Рішення № 68211360, 09.08.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2017Справа №910/11631/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор»

до Аграрного фонду

про стягнення 97 898,76 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: Минець В.І. - представник за довіреністю № 121 від 01.08.17

від відповідача: Підтинна О.І. - представник за довіреністю № 581 від 03.01.17

В судовому засіданні 09.08.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» до Аграрного фонду про стягнення 97 898,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами 19.05.2011 року було укладено договір зберігання зерна № 223/11, відповідно до умов якого позивач зобов'язався прийняти на зберігання зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи переданого на таке зберігання відповідачем. А відповідач зобов'язався оплатити послуги щодо зберігання такого зерна. За доводами позивача, ТОВ «Гутянський елеватор» направило на адресу відповідача вимогу від 01.06.2017 № 01-06/юр-1 щодо оплати послуг за договором за період грудень 2017 - травень 2017 у розмірі 97 898,76 грн та акти виконаних робіт за вказаний період. Відповідачем вказану вимогу було отримано 07.06.2017, однак залишено без реагування, а тому позивач вернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 97 898,76 грн за договором, яка виникла за період з 01.12.2016 по 31.05.2017 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11631/17 вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 09.08.2017.

07.08.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що у позивач і надалі перебуває на зберіганні зерно, послуги щодо зберігання відповідачем не оплачені, хоча про їх оплату відповідач проінформований, через відсутність коштів.

У судове засідання, призначене на 09.08.2017, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

19.05.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» (надалі - зерновий склад/позивач) та Аграрним фондом (надалі - поклажодавець/відповідач) було укладено договір складського зберігання зерна № 223/11 (надалі - договір), згідно з п. 1.1 якого поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи, (об'єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажедавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Відповідно до п. 3.1.1 договору зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежуваних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості - не більше 0, 5 %, смітній домішці - не більше 0, 2 %, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списується за рахунок поклажодавця.

Пунктом 3.1.5 договору покладено обов'язок на зерновий склад видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання. У разі видачі простого або подвійного складського свідоцтва зерновий склад здійснює страхування зерна від ризиків випадкової загибелі, знищення, нестачі, пошкодження та втрат за дорученням і за рахунок коштів поклажодавця.

Відповідно до п. 3.1.6 договору зерновий склад зобов'язався зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі.

Пунктом 3.3.2 договору сторони погодили, що поклажодавець зобов'язаний відшкодувати витрати з приймання, зберігання, відвантаження, а також витрати, що виникають в порядку, визначеному підпунктом 3.1.4 цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки відшкодування витрат по зберіганню проводяться в грошовій формі з урахуванням податку на додану вартість. Відшкодування витрат по зберіганню зернового складу здійснюється поклажодавцем за рахунок бюджетних коштів.

Розмір відшкодування витрат становить 17,50 грн, з ПДВ за тонну за 30 календарних днів. (п. 34.3. договору).

Відповідно до п. 4.4 договору поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового в строк до.

Відповідно до п. 4.7 договору ціна договору становить 50 000, 00 грн.

Відповідно до пункту 7.1 договору строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем.

Зерновий склад зобов'язався зберігати зерно, придбане за кошти державного бюджету, до пред'явлення поклажодавцем вимоги про його повернення (пункт 7.3 договору).

Згідно з п. 8.1. договору (в редакції, викладеній в додатковому договорі до договору від 31.03.2015) договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2015, але у будь якому разі до повного виконання своїх зобов'язань у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме: складських квитанцій № 90 від 20.07.2011, № 655 від 02.12.2011 та №6 від 30.08.2012, вбачається, що позивач прийняв від відповідача на відповідальне зберігання пшеницю, 3 класу групи А , 2010 року врожаю, вагою 436 кг, жито, 3 класу, врожаю 2011 року, вагою 231 933 кг та жито, 3 класу, врожаю 2012 року, вагою 700 000 кг відповідно.

За доводами позивача, останній на виконання умов договору надав поклажодавцю акти виконаних робіт за період з грудня 2016 по травень 2017 на загальну суму 97 898,76 грн., однак поклажодавець свої договірні зобов'язання не виконує належним чином, не підписує та не повертає акти виконаних робіт, а самі послуги залишив неоплаченими.

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу за договором послуг складського зберігання позивачем були додані до матеріалів позовної заяви копії Актів виконаних робіт до договору за період з 01.12.2016 по 31.05.2017 на загальну суму 97 898,76 грн.

Відповідач у своєму відзиві вказав, що на теперішній час Аграрний фонд все ще зберігає на складах позивача зерно державного інтервенційного фонду - пшеницю 3-го класу 2010 року врожаю, жито 3-го класу 2012 року та жито 3-го класу 2011 року врожаю.

Також відповідач зазначив, що поінформований належним чином про необхідність виконати свої обов'язки за договором складського зберігання зерна від 19.05.2011 №223/11.

Однак, Аграрний фонд є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України проводити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України. Бюджетна організація має свій кошторис, рахунки та здійснює неприбуткову діяльність в межах, визначених Законом. Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику у сфері сільського господарства.

Пунктом 15 Положення про Аграрний фонд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2005р. № 543 (із змінами і доповненнями) передбачено, що фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету в межах кошторису, затвердженого Міністром аграрної політики та продовольства.

На даний час в Аграрного фонду відсутній законний механізм здійснення оплати за послуги зберігання, в тому числі надані Позивачем, за період з 01 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року, оскільки з 01 серпня 2016 року діяльність Аграрного фонду в сфері закупівель товарів, робіт та послуг підпадає під дію Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VII, який передбачає обов'язкове проведення процедури публічних закупівель. До того ж, існує певна неузгодженість в роботі з Державною казначейською службою України, яка не приймає до уваги і не реєструє в якості фінансових зобов'язань додаткові договори про продовження строку дії договорів на зберігання зерна, укладені до дати набрання чинності Законом України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII (із змінами і доповненнями).

Крім того, Наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2002 № 1098 «Про паспорти бюджетних програм» встановлений обов'язок усіх головних розпорядників бюджетних коштів складати паспорти бюджетних програм за кожною бюджетною програмою. Паспорти бюджетних програм головного розпорядника затверджуються спільним наказом головного розпорядника та Мінфіну в трьох примірниках протягом 45 днів від дня набрання чинності законом про Державний бюджет України. Однак, станом на 04.08.2017 в Аграрного фонду відсутній затверджений Міністерством аграрної політики паспорт бюджетної програми за КЕКВ 2801250 «Витрати Аграрного фонду, пов'язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експорту об'єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду» на 2017 рік, у зв'язку із чим фонд позбавлений можливості здійснювати будь-які платежі, пов'язані із основною діяльністю.

А тому, відповідач вважає, що з об'єктивних незалежних від нього причин немає можливості самостійно здійснювати платежі за послуги.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором складського зберігання.

У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 294 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Згідно зі ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Судом встановлено, що позивачем було прийнято на зберігання від Аграрного фонду за договором зерно - пшеницю, 3 класу групи А , 2010 року врожаю, вагою 436 кг, жито, 3 класу, врожаю 2011 року, вагою 231 933 кг та жито, 3 класу, врожаю 2012 року, вагою 700 000 кг, що підтверджується наявними в матеріалах справи складськими квитанціями № 90 від 20.07.2011, № 655 від 02.12.2011 та №6 від 30.08.2012.

Зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення (ч. 1 та 2 ст. 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").

Як встановлено судом, в договорі сторонами було погоджено, що строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавця, та що договір діє до 31.12.2015, але у будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі (п. 7.3., 8.1. договору).

На підтвердження факту надання позивачем відповідачу послуг із зберігання зерна за договором в період з грудня 2016 року по травень 2017 позивачем були надані копії актів виконаних робіт до договору складського зберігання зерна за вказаний період, які з боку відповідача не підписані.

Відповідач факт зберігання позивачем належного йому зерна за договором в період з грудня 2016 року по травень 2017 року не заперечує.

Так, сторонами в договорі визначено, що розмір відшкодування витрат зберігання, за тонну на місяць складає 17,50 грн. з ПДВ (п. 4.3. договору).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В договорі сторонами було погоджено, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об'єкту державного цінового в строк до..

Отже, умовами договору фактично не визначений строк оплати послуг відповідачем, відповідно до правовідносин сторін що виникли за договором підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором листом (вих. № 01-06/юр-1 від 01.06.2017) що сплати суми боргу за договором в розмірі 98 898,76 грн., який був отриманий відповідачем 07.06.2016 р.

Оскільки, у відповідь на вказану вимогу відповідач не надав, позивач звернув до суду.

При цьому, суд зазначає, що не підписання відповідачем актів виконаних робіт не впливає на настання строку оплати, оскільки обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги зі складського зберігання зерна виникає незалежно від факту підписання ним акту, а в зв'язку з фактом надання вказаних послуг позивачем після закінчення семиденного строку, визначеного частиною 2 статті 530 ЦК України.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 97 898,76 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 97 898,76 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати послуг із зберігання зерна наданих в період з грудня 2016 року по травень 2017 року, у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Статтею 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність, виходячи з вказаних засад, суд приходить до висновку, що позивачем не було доведено обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він свої зобов'язання за договором виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідачем не було надано доказів виконання своїх зобов'язань, як і доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та зі справи «Бакалов проти України» від 30.11.04.

Аналогічної правової позиції Вищий господарський суд України висловлює у своєму інформаційному листі від 13.07.12. № 01-06/908/2012.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, місто Київ, вулиця Грінченка, будинок 1, ідентифікаційний код 33642855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гутянський елеватор» (36014, м. Полтава, площа Павленківська, буд. 1; ідентифікаційний код 31834605) заборгованість за договором у розмірі 97 898 (дев'яносто сім тисяч вісімсот дев'яносто вісім) грн. 76 коп.. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.08.2017

Суддя Пукшин Л.Г.