Постанова № 68203823, 03.08.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

03 серпня 2017 року 13:00 справа №826/1513/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 серпня 2016 року №0012811306 та №0012801306.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2017 року відкрито провадження у справі №826/1513/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 15 червня 2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 29 серпня 2016 року №0012811306 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та частини першої пункту 120.1 статті 120, частини першої пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 4 статті 14, статті 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 8 732 752,98 грн., в тому числі 6 986 066,38 грн. - за основним платежем та 1 746 686,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 29 серпня 2016 року №0012801306 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та частини першої пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пунктів 9.3 та 9.4 статті 9, пункту 10.2 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 17 379 164,89 грн., в тому числі 13 903 331,91 грн. - за основним платежем та 3 475 832,98 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані вище рішення прийняті на підставі акта №1156/13-06-2637120020 від 05 серпня 2016 року "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з питань повноти та своєчасності сплати податків і зборів за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2015 року" (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлені наступні порушення:

1) пункту 4 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", а саме - неподання декларації про доходи, одержані за 2009 рік як суб'єктом підприємницької діяльності;

2) статті 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 6 986 066,38 грн., що виявилось наступному:

ОСОБА_1 у 2009 році продала громадянину Чеської республіки ОСОБА_2 та іншим фізичним особам об'єкти нерухомого майна (22 квартири у самочинно збудованих нею будинках та частини земельних ділянок під ними) на загальну суму 69 516 659,52 грн., що визначено як систематичний продаж для досягнення прибутку.

На момент придбання та продажу нерухомого майна позивач не був зареєстрований як фізична особа-підприємець у передбаченому законодавством порядку.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що факт отримання ОСОБА_1 у 2009 році доходу у сумі 69 516 659,52 грн. від продажу нерухомості за договорами купівлі-продажу підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб (форма 1ДФ) за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2015 року; документів, підтверджуючих витрати, пов'язані із веденням господарської діяльності, до перевірки не надано.

На думку відповідача, діяльність позивача є підприємницькою діяльністю із систематичного продажу нерухомого майна з метою отримання прибутку, а тому, враховуючи, що позивачем сплачено податків з продажу нерухомості за ставками 1% та 5%, позивачем занижено чистий оподатковуваний дохід у 2009 році;

3) підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пунктів 9.3 та 9.4 статті 9, пункту 10.2 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 13 903 331,91 грн., з огляду на те, що операції, які здійснювались позивачем за договорами купівлі - продажу з реалізації об'єктів нерухомості у 2009 році, відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" є операціями з поставки товарів, що підлягали оподаткуванню податком на додану вартість та зобов'язували позивача зареєструватися платником цього податку.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, виходячи з того, що він не є фізичною особою-підприємцем та при продажу власних об'єктів нерухомості сплачував податок на доходи фізичних осіб не як з доходів від підприємницької діяльності; сума податку, що підлягала сплаті при продажу належного позивачу нерухомого майна, визначалась нотаріусом як податковим агентом, який є відповідальним за нарахування, утримання та сплату до бюджету податку, а тому позивач не може нести відповідальності за це навіть в разі допущення порушення вимог податкового законодавства; визначення відповідачем грошових зобов'язань відбулося поза межами строку, встановленого пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступних міркувань.

Матеріалами справи підтверджується та визнається сторонами, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 січня 2005 року придбано земельну ділянку площею 3,1202 га на території Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, на яку 24 березня 2006 року Крюківщинською сільською радою видано державний акт на право власності.

Як стверджує позивач, в подальшому на вищезазначеній земельній ділянці площею 3,1202 га здійснювалось самочинне будівництво двоквартирних та чотирьохквартирних жилих будинків із залученням власних коштів позивача та коштів, що були спільною сумісною власністю подружжя, а сплата послуг підрядних організацій здійснювалась або самостійно готівкою ОСОБА_1 або з розрахункового рахунку її чоловіка ОСОБА_3 НОМЕР_2, відкритого в AT "Родовід Банк", копія виписки з якого залучена до матеріалів справи.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 березня 2007 року по справі №2-1014/2007 позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за нею право власності на самочинно побудовані будинки на земельній ділянці площею 3,1202 га в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2007 року по справі №2-1014/2007, з урахуванням ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2007 року про виправлення описки, уточнено право власності ОСОБА_1 та визначено окремі квартири в побудованих будинках, на які визнано право власності.

В квітні 2007 року право власності ОСОБА_1 на усі квартири в жилих будинках зареєстровані на підставі вищезазначених судових рішень Києво-Святошинського районного суду Київської області в Комунальному підприємстві "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської ради Київської області".

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 27 січня 2009 року ОСОБА_1 набуто право власності на земельну ділянку розміром 3,1202 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4.

22 квартири із частинами земельних ділянок відчужено ОСОБА_1 19 лютого 2009 року на підставі договорів купівлі-продажу на загальну суму 69 516 659,52 грн., які нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пинзеник О.М.

При здійсненні продажу вказаної нерухомості ОСОБА_1 сплатила податок на доходи фізичних осіб у сумі 3 441 432,55 грн. за ставками 1% (перший продаж) та 5%, що визнається у акті перевірки.

При цьому приватним нотаріусом Пинзеник О.М., як податковим агентом, 30 квітня 2009 року подано до ДПІ у Дарницькому районі міста Києва податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків і сум утриманого з них податку за I квартал 2009 року, в якому, крім іншого, відображено суму податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3 441 432,55 грн., сплачену ОСОБА_1 з продажу нерухомого майна.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки щодо підприємницького характеру операцій з продажу позивачем нерухомого майна, відсутності реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця у встановленому порядку та застосування положень розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" для визначення податкових зобов'язань, що виникли у позивача внаслідок такого продажу, суд керується наступним.

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус "фізична особа-підприємець" сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності.

Стаття 24 Цивільного кодексу України встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження.

Стаття 50 Цивільного кодексу України передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Так, за визначенням статті 42 Господарського кодексу України, підприємницька діяльність характеризується такими ознаками, як самостійність, ініціативність, систематичність, власний ризик, та спрямованість на визначений результат - одержання економічних та соціальних результатів та отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, випливає висновок, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.

Таким чином, враховуючи той факт, що будівництво об'єктів нерухомого майна здійснювалося із залученням коштів спільної сумісної власності подружжя, а його відчуження вчинено позивачем в один день - 19 лютого 2009 року, а також беручи до уваги відсутність доказів здійснення позивачем неодноразового продажу іншого нерухомого майна протягом спірного періоду, на переконання суду, у межах даних правовідносин операції з продажу позивачем нерухомого майна не можна однозначно кваліфікувати як такі, що мали всі ознаки підприємницької діяльності, про що стверджує відповідач в акті перевірки.

У наведеному контексті відповідачем не надано суду доказів використання позивачем прийомів і методів, притаманних підприємницькій діяльності, як то реклама тощо, які б вказували про намір позивача отримувати дохід від продажу збудованих житлових будівель.

До того ж суд зазначає, що оподатковуваним доходом громадян від заняття підприємницькою діяльністю згідно зі статтею 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (положення якого були чинні у 2009 році) вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно до підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1, отримані вказаними фізичними особами, оподатковуються згідно з підпунктом 9.12.2 зазначеного пункту за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Аналіз загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України "Про систему оподаткування", якими встановлювались засади податкових відносин в Україні на час виникнення спірних відносин, та наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що оподаткування доходів суб'єкта господарювання - фізичної особи, має здійснюватися із застосуванням встановлених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" правил загальної системи оподаткування для платників податків, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Пунктом 1.10 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визначено, що нерухоме майно (нерухомість) - це об'єкти майна, які розташовуються на землі і не можуть бути переміщені в інше місце без втрати їх якісних або функціональних характеристик (властивостей), а також земля.

Порядок оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у 2009 році регламентувався статтею 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Підпунктом 11.1.1 пункту 11.1 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що при продажу нерухомого майна, яке перебувало у власності платника податку на момент набрання чинності цим Законом, дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або частини квартири, кімнати, садового будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), не оподатковується, якщо загальна площа такого житлового будинку, квартири або частини квартири, кімнати, садового будинку не перевищує 100 квадратних метрів.

В той же час, згідно з підпунктом. 11.1.2 пункту 11.1 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одного з об'єктів нерухомості, зазначених у підпункті 11.1.1 цього пункту, або від продажу об'єкта нерухомості, іншого ніж зазначене у підпункті 11.1.1 цього пункту, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.2 статті 7 цього Закону, тобто 5%.

У відповідності до підпункту 11.1.3 пункту 11.1 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.

У такому ж порядку оподатковується дохід від продажу об'єктів нерухомого майна, які набуті у власність платником податку після набрання чинності Законом N889 (пункт 11.2 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб").

Разом з тим, відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Отже, відповідальність за порушення норм Закону в разі здійснення особою функцій податкового агента покладається саме на цю особу.

В силу вимог пункту 11.3 статті 11 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об'єктів нерухомого майна, в порядку, передбаченому в статті 11 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору.

Сума податку самостійно сплачується сторонами (або однією стороною) договору до його нотаріального посвідчення через установи банків у сумі, визначеній податковим агентом.

Нотаріус, який посвідчив договір відчуження об'єкта нерухомості, зобов'язаний надіслати інформацію про такий договір податковому органу за податковою адресою платника податку у строки, встановлені законом для податкового кварталу.

Пунктом 17.2 статті 17 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.

Підпунктом "а" пункту 20.2 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що фінансово відповідальними за порушення норм цього Закону при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, є такі особи.

Відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язку погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Таким чином, законодавство, що діяло у момент продажу позивачем нерухомого майна, покладало обов'язок щодо сплати податку на сторону договору, а на податкового агента (нотаріуса) - обов'язок визначення відповідної суми, тобто нарахування податку, а також контроль за здійсненням сплати податку шляхом перевірки відповідного платіжного документа та вчинення дії щодо подання відповідної інформації податковому органу.

Недотримання нотаріусом зазначених вимог, зокрема в разі неналежного нарахування суми податку, тягне за собою настання відповідальності, установленої Законом. Інше застосування зазначених законодавчих норм суперечитиме змісту поняття податкового агента, а також припису підпункту 11.3 статті 11 Закону, яким прямо передбачено покладення на нотаріуса функцій податкового агента.

Вказана правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 24 грудня 2010 року №1842/11/13-10.

У розглядуваних правовідносинах податковим агентом позивача є нотаріус, який 19 лютого 2009 року посвідчив договори купівлі-продажу спірної нерухомості (22 квартир із частинами земельних ділянок), що, у будь-якому разі, виключає можливість донарахування ОСОБА_1 податку з доходу, отриманого від відчуження вказаного нерухомого майна.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставин, які б слугували підставою для оподаткування доходу, отриманого позивачем за результатами спірних операцій із продажу нерухомості, за правилами розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", та зобов'язували б позивача подавати декларацію про доходи, одержані як суб'єктом підприємницької діяльності, а тому висновки акта перевірки про порушення позивачем статті 13 та пункту 4 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Відтак, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 29 серпня 2016 року №0012811306 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню.

В частині висновків відповідача щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість, суд керується наступним.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент спірних відносин у 2009 році) платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" платником податку є: будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" було передбачено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

У відповідності до пункту 9.3 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.

Як визначено у пункті 9.4 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Водночас, відповідно до підпункту 5.1.17 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" звільняються від оподаткування операції з поставки (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних паїв, крім тих, що знаходяться під об'єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості відповідно до законодавства (з урахуванням положень підпункту 5.1.19 пункту 5.1 статті 5 цього Закону).

Також, згідно з підпунктом 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" звільняються від оподаткування операції з поставки житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першої поставки.

Для цілей цього підпункту під першою поставкою житла (об'єкта житлового фонду) розуміється:

а) перше передання готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об'єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об'єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв'язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) з такої реконструкції чи капітального ремонту за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на першу поставку дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об'єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд), індивідуальних гаражів чи індивідуальних місць на гаражних стоянках.

Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів підприємства забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об'єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування відповідно підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на підприємство-замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатись операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, в розумінні норм Закону України "Про податок на додану вартість", не буде вважатись операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість".

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2013 року у справі №К/800/46086/13.

Оскільки, в даному випадку правовстановлюючі документи на новозбудоване житло та землю під ним оформлені на замовника-позивача, то подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу, не вважається операцією з першого постачання житла, та, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

З огляду на наведене, а також на не доведення відповідачем підстав для кваліфікації спірних операцій як підприємницьких, висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пунктів 9.3 та 9.4 статті 9, пункту 10.2 статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та, як наслідок, заниження податку на додану вартість у сумі 13 903 331,91 грн. є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а винесене на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2016 року №0012801306 - протиправним.

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача в якості судової практики на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5, оскільки це рішення не має преюдиційного значення для суду у даній справі та не стосується спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 29 серпня 2016 року №0012811306 та №0012801306.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 000,00 грн. (вісім тисяч гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко