Постанова № 68191095, 27.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю:

позивача ОСОБА_5;

представників:

Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНC) -

Жукової О.М., Лябах О.О.;

Міністерства соціальної політики України - Василенка А.В., Хребета С.І., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ДСНС про зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії ДСНС та зобов'язати останню нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу як інваліду ІІІ групи у розмірі 48-місячного грошового забезпечення виходячи із окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення із врахуванням проведених виплат.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що при нарахуванні одноразової допомоги у розмірі 48-місячного грошового забезпечення відповідач для обрахунку взяв лише розмір посадового окладу у 1450 грн, а не розмір грошового забезпечення, як передбачено Законом України від

1 липня 2007 року № 1859-IV «Про правові засади цивільного захисту»

(далі - Закон № 1859-IV).

Суди встановили, що наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 30 грудня 2010 року № 225 позивача звільнено зі служби у відставку з виключенням з військового обліку відповідно до підпункту «з» пункту 99 (за станом здоров'я) Положення про порядок проходження служби особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 629.

28 квітня 2011 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

27 грудня 2011 року комісія з призначення одноразової грошової допомоги прийняла рішення про виплату ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 908 (далі - Порядок, постанова № 908), у розмірі 69 600 грн. При визначенні розміру допомоги відповідач виходив із розміру посадового окладу, який складав 1450 грн, без урахування всіх складових грошового забезпечення.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 13 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 грудня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

16 травня 2016 року представник ДСНС звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС). У заяві просить скасувати рішення судів усіх інстанцій та увалити нове - про відмову в позові.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2014 року (справа № К/800/33195/13) та 22 березня 2016 року (справа № 761/22425/15-а, К/800/53828/15), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 56 Закону № 1859-IV та пункту 3 Порядку, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В ухвалі від 17 квітня 2014 року, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту врегульовано Порядком.

При цьому зазначив, що по випадках, які сталися до 1 січня 2008 року, розмір одноразової грошової допомоги визначається згідно з грошовим забезпеченням, що складається з посадового окладу, окладу за спеціальне звання, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки, а по випадках, які сталися з 1 січня 2008 року, розмір одноразової грошової допомоги визначається згідно з грошовим забезпеченням, який складається з посадового окладу, оскільки у відповідні періоди до пункту 3 Порядку вносились зміни та діяли відмінні редакції.

У справі, ухвалу від 22 березня 2016 року в якій надано на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції виходив із того, що згідно з положеннями пункту 3 Порядку розмір одноразової грошової допомоги визначається виходячи з окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років, посадового окладу за останньою посадою, яку займала особа рядового або начальницького складу на день загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання, установлення інвалідності, а особа, звільнена із служби, - на день звільнення.

Іншого нормами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, не передбачено, а тому відповідач, здійснюючи виплату спірної допомоги за правилами норм Кодексу цивільного захисту України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_25/pravo1/T125403.html?pravo=1> і Порядку прав позивача не порушив.

Натомість у справі, яка розглядається, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції погодився з їхнім висновком про протиправність дій відповідача при визначенні розміру одноразової грошової допомоги з урахуванням лише посадового окладу, що суперечить вимогам Закону № 1859-IV, оскільки для визначення складових грошового забезпечення до виплати одноразової допомоги необхідно застосовувати не Порядок, а вказаний Закон, який має вищу юридичну силу.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

На час виникнення спірних відносин гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту визначались Законом № 1859-IV та Порядком.

Відповідно до частини другої статті 56 Закону № 1859-IV у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного особі рядового чи начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, залежно від ступеня втрати працездатності їй виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Кабінет Міністрів України постановою № 908 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого грошова допомога виплачується, зокрема, особам рядового і начальницького складу у разі настання інвалідності в період проходження служби та особам, звільненим із служби у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення, а якщо інвалідність настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, незалежно від строку, який минув після звільнення із служби, у розмірі 48-місячного грошового забезпечення - інвалідам IІІ групи.

Розмір одноразової грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення [посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 1294)] за останньою посадою, яку займала особа рядового або начальницького складу на день втрати працездатності, а особа, звільнена із служби, - на день звільнення (пункт 3 Порядку).

При цьому відповідно до частини другої статті 90 Закону № 1859-IV умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту визначаються Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунковою величиною при визначенні розміру грошової допомоги, яка підлягає виплаті у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного особі з особового складу органів чи підрозділів цивільного захисту, є саме посадовий оклад за останньою посадою, яку займала така особа, схема із розмірами якого затверджена постановою

№ 1294.

Іншого нормами законодавства, яким було врегульовано спірні відносини, не передбачалось, а відтак відповідач, здійснюючи нарахування та виплату одноразової грошової допомоги за правилами статті 56 Закону

№ 1859-IV та Порядку, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили із того, що відповідач порушив права позивача при нарахуванні і виплаті йому одноразової допомоги з урахуванням лише посадового окладу в розмірі 1450 грн без врахування грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а саме: окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, яке визначено Постановою, оскільки в цьому випадку необхідно застосовувати не Порядок, а Закон № 1859-IV, який має вищу юридичну силу.

Проте, на думку колегії суддів, такий висновок суду касаційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки норми спеціального Закону № 1859-IV не визначають складові грошового забезпечення, як в цілому, так і для виплати одноразової грошової допомоги, а відсилають до підзаконних актів Кабінету Міністрів України.

Зокрема, Порядком конкретизовано умови розрахунку розмірів одноразової грошової допомоги, а саме визначено посадовий оклад як розрахункову величину при обчисленні та виплаті одноразової грошової допомоги.

За таких обставин, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, Вищий адміністративний суд України неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

За правилом підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення.

З урахуванням наведеного порушення судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та прийняття нової постанови - про відмову у задоволенні позову

ОСОБА_5

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Державної служби України з надзвичайних ситуацій задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від

13 червня 2014 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2015 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді:М.І. Гриців О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко