Постанова № 68189952, 01.08.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа № 914/530/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т.Б.

судді Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 представник)

від відповідача : не з’явились

розглянувши апеляційну скаргу Спільного Українсько-німецького підприємства “Олнова” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, б/н від 15.06.2017

на рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2017, суддя Синчук М.М.

у справі № 914/530/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Еквівест”, м. Київ,

до відповідача: Спільного Українсько-німецького підприємства “Олнова” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Буськ, Львівська область,

про: стягнення заборгованості в сумі 61 454,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 29.05.2017 у справі №914/530/17 позов задоволено частково. Стягнуто зі Спільного Українсько-німецького підприємства “Олнова” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Еквівест” пеню – 12 140,75 грн, 3% річних – 1 595,76 грн, інфляційні втрати – 10 831,21 грн, 20% штрафу – 35 544,67 грн та 1 595,25 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Провадження в частині стягнення заборгованості в розмірі 40 005,00 грн припинено.

Рішення суду про задоволення позову мотивовано тим, що відповідачем порушено умови договору про надання послуг в частині своєчасної сплати їх вартості.

Рішення суду про відмову в позові мотивоване неправильним арифметичним розрахунком окремих сум боргу.

Рішення суду про припинення провадження мотивоване сплатою основної заборгованості в повному обсязі. Зокрема, після порушення провадження у справі, відповідачем вжито заходів по виконанню перед позивачем основного зобов’язання згідно Договору поставки № 2403201 від 24.03.2016 р. та погашено основний борг в сумі 40 005,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто штраф і пеню одночасно, що є категоріями відповідальності одного виду.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що 24 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Еквівест” (постачальник, надалі - позивач) та Спільним Українсько-німецьким підприємством “Олнова” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (покупець, надалі - відповідач) укладено договір поставки № 2403201 (надалі – Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується проводити поставку (продаж) покупцю у власність (повне господарське відання) обладнання, окремими партіями, відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов’язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього Договору. Згідно до п. 1.2. Договору поставка товару здійснюється окремими партіями, найменування, кількість та асортимент товару в яких визначається сторонами у Рахунках (відповідних Специфікаціях) на кожну окрему партію Товару, що є невід’ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п. 8.1 Договору покупець здійснює оплату товару шляхом здійснення безготівкового банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в Розділі 12 цього Договору, на умовах та в строк, погоджених Сторонами в Специфікації на кожну партію Товару.

12.08.2016 р. між сторонами у справі підписано Специфікацію № 8 на поставку електродвигуна 30/1500 АИР180М4 в кількості 2 шт. на суму 26 530,00 грн. Товар було відвантажено, відповідно до видаткової накладної № Е-1586 від 12.08.2016р.

Відповідно до п. 2 Специфікації, розрахунки за поставлений товар здійснюються на протязі 30 (тридцяти календарних днів) з дня отримання продукції, згідно видаткових накладних. Тобто, днем коли грошове зобов’язання мало бути виконане є - 12.09.2016р. Однак, відповідачем неналежним чином було виконане грошове зобов’язання, оплата за поставлений товар була здійснена частково з прострочкою платежу, строк прострочення оплати - 30 календарних днів.

19.08.2016 р. між сторонами у справі підписано Специфікацію №10 на поставку електродвигунів в кількості 6 шт. на суму 97591,00 грн. Товар було відвантажено, згідно видаткової накладної № 1650 від 19.08.2016р., відповідно до п. 2 Специфікації, розрахунки за поставлений товар здійснюються на протязі 30 (тридцяти календарних днів) з дня отримання продукції, згідно видаткових накладних. Тобто, днем коли грошове зобов’язання мало бути виконане - 20.09.2016р. Однак, відповідачем неналежним чином було виконане грошове зобов’язання, оплата за поставлений товар була здійснена частково з прострочкою платежу, строк прострочення оплати - 60 календарних днів, останній платіж було здійснено 29.12.2016р

31.08.2016 р. між сторонами у справі підписано Специфікацію № 12 на поставку електродвигуна 45,0/1500 АИР 200L4 ІМ 1081 в кількості 1 шт. на суму 19136.00 грн. Товар було відвантажено згідно видаткової накладної № 1742 від 31.08.2016 р. відповідно до п. 2 Специфікації, розрахунки за поставлений товар здійснюються на протязі 30 (тридцяти календарних днів) з дня отримання продукції, згідно видаткових накладних. Тобто, днем коли грошове зобов’язання мало бути виконане - 01.10.2016р. Однак, відповідачем неналежним чином було виконане грошове зобов’язання, оплата за поставлений товар була здійснена частково з прострочкою платежу, строк прострочення оплати – 60 календарних днів, останній платіж було здійснено 29.12.2016р.

12.09.2016 р. між сторонами у справі підписано Специфікацію № 14 на поставку електродвигунів АИР 180М4 30,0/1500 в кількості 5 шт. на загальну суму 66325.00 грн. Товар було відвантажено згідно видаткової накладної № 1853 від 13.09.2016. відповідно до п. 2 Специфікації, розрахунки за поставлений товар здійснюються на протязі 30 (тридцяти календарних днів) з дня отримання продукції, згідно видаткових накладних. Тобто, днем коли грошове зобов’язання мало бути виконане - 13.10.2016р. Однак, відповідачем неналежним чином було виконане грошове зобов’язання, оплата за поставлений товар була здійснена частково з прострочкою платежу, строк прострочення оплати -75 календарних днів, останній платіж було здійснено 06.03.2017р. Залишок боргу станом на 09.03.2017 - 32082,00 грн.

09.09.2016 р. між сторонами у справі підписано Специфікацію № 13 на поставку мото-редуктору 3МП-40-56 з ел. Двигуном 2,2 кВт 1500 об., в кількості 1 шт. на загальну суму 7923,00 грн. Товар було відвантажено згідно видаткової накладної №1929 від 03.10.2016р. Відповідно до п. 2 Специфікації, розрахунки за поставлений товар здійснюються на протязі 30 (тридцяти календарних днів) з дня отримання продукції, згідно видаткових накладних. Тобто, днем коли грошове зобов’язання мало бути виконане – 03.11.2016 р. Однак, відповідачем неналежним чином було виконане грошове зобов’язання, строк прострочення оплати – 126 календарних днів.

Згідно п. 12.3 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару, Покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення, якщо інше не зазначене у специфікації. У випадку прострочення платежу понад 30 календарних днів, Покупець сплачує на рахунок постачальника додатково штраф у розмірі 20% від вартості неоплачуваного товару.

Предмет позову – вимога про стягнення основної заборгованості у розмірі 40005,00 грн; пені в розмірі – 17448,77 грн.; 3% річних в розмірі 1836,61 грн.; інфляційних втрат – 11831,96 грн.

23.05.2017р. на адресу господарського суду Львівської області, від представника позивача надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 15 211,54 грн, 3% річних в розмірі 1 602,33 грн, інфляційних втрат в розмірі 11 095,88 грн, штраф в розмірі 35 544,67 грн.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов’язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем неналежним чином було виконане грошове зобов’язання, оплата за поставлений товар була здійснена частково з прострочками платежів.

Як вбачається, позовна заява №767 від 09.03.2017р. надійшла до суду 16.03.2017р. Станом на день подання позовної заяви сума основного боргу складала 40 005,00 грн, що підтверджується підписаним сторонами Актом взаємозвірки розрахунків від 06.04.2017р.

Після порушення провадження у справі, відповідачем вжито заходів по виконанню перед позивачем основного зобов’язання згідно Договору поставки № 2403201 від 24.03.2016р. та погашено основний борг в сумі 40 005,00 грн.

Відповідачем долучено до матеріалів справи платіжні доручення, що підтверджують факт оплати заборгованості: платіжне доручення №38 від 05.01.2017р., платіжне доручення №258 від 18.01.2017р., платіжне доручення №526 від 08.02.2017р., платіжне доручення №802 від 06.03.2017р., платіжне доручення №971 від 20.03.2017р., платіжне доручення №1066 від 28.03.2017р., платіжне доручення №1135 від 03.04.2017р., платіжне доручення №1152 від 04.04.2017р.

06.04.2017 р. між сторонами у справі підписано Акт взаємозвірки розрахунків, згідно якого основна заборгованість перед позивачем відсутня.

12.04.2017 р. представник позивача подав заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 40 005,00 грн., які в сукупності були сплачена саме після порушення провадження у спарві.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про припинення провадження у справі в частині стягнення 40 005,00 грн. .у зв’язку з погашенням такої суми основного боргу після відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З викладених норм вбачається відмінність штрафу від пені, оскільки штраф нараховується одноразово, а пеня нараховується за кожен день прострочення виконання, що спростовує твердження відповідача щодо одночасного стягнення пені та штрафу, як такого, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996р. N543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 12.3 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару, Покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення, якщо інше не зазначене у специфікації. У випадку прострочення платежу понад 30 календарних днів, Покупець сплачує на рахунок постачальника додатково штраф у розмірі 20% від вартості неоплачуваного товару.

Дослідивши розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про її перерахунок, оскільки позивачем допущені помилки в розрахунку. Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Відтак, з врахуванням положень вказаного пункту постанови Пленуму Вищого господарського суду України, суд з власної ініціативи здійснив перерахунок пені за допомогою програми "Ліга".

Зважаючи на наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 15 211,54 грн., є частково обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в частині пені в розмірі 15 175,94 грн, а в решті позовних вимог в частині стягнення пені такі є безпідставними. Крім того, апеляційний суд також погоджується із висновком суду першої інстанції про підставність вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмір 35 544,67 грн.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне або додаткове стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір неустойки за прострочення строків оплати за поставлений товар. Дане клопотання обґрунтоване тим, що Відповідачем виконано свої зобов’язання в повному обсязі,

Згідно п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У п.п.2.4 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (із змінами) розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами)."

Згідно з п.п.3.17.4 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», судами першої інстанції (із змінами), вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Правовий аналіз статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно п.6 ст.3 Цивільного кодексу України, необхідність зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинна ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи, що відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг, звертаючи увагу на причини неналежного виконання зобов'язання вказані останнім, поведінку винної сторони, стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, суд першої інстанції правомірно, на думку апеляційного суду, задоволив клопотання відповідача та зменшив розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 20 % до 12 140,75 грн.

Таким чином, апеляційний суд погоджується, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню (з врахуванням 20% зменшення) в розмірі - 12 140,75 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем порушено умови договору про надання послуг в частині своєчасної сплати їх вартості, тому апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення 1 602,33 грн. – 3% річних та 11 095,88 грн інфляційних втрат є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині 3% річних – 1 595,76 грн, інфляційні втрати – 10 831,21 грн.; в решті позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат такі є безпідставними.

Відповідно до ч. 4 п.п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

У свою чергу, скаржник не навів обґрунтованих доводів та підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 29.05.2017 у справі № 914/530/17 - залишити без змін, апеляційну скаргу Спільного Українсько-німецького підприємства “Олнова” у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, б/н від 15.06.2017 – без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 07.08.2017 р.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_1